Чим важлива дивізійна система управління і чи варто її впроваджувати у ЗСУ: плюси, мінуси та чому залишилося мало часу

Останнім часом однією з найобговорюваніших тем стало впровадження у війська дивізійної системи управління, хоча про необхідність такої реформи йдеться вже не перший день і навіть не перший рік. І ця система справді вкрай важлива – зокрема й для підвищення ефективності Сил оборони України у питаннях протидії щораз більшій чисельності російських окупаційних військ.

Відео дня

В останні кілька місяців я публікую матеріали, присвячені можливим рішенням у протидії зростаючій кількості піхотної компоненти РОВ. У 2022 році російські війська вдерлися в Україну в кількості 180 тисяч осіб, а станом на кінець жовтня 2024 року їх кількість перевищила 550 тисяч. У першій половині 2025-го вже може досягти 700-750 тисяч окупантів – з урахуванням збільшення ЗС РФ з 1 січня наступного року на 180 тисяч, підвищення виплат контрактникам та залучення іноземних військ, зокрема КНДР.

У межах цієї проблематики я приділив увагу питанням обов'язкового насичення військ батальйонною артилерією з особливим акцентом до ланки рота – взвод. Було розглянуто необхідність розширення номенклатури РСЗВ та підвищення уваги до легких реактивних систем. Крім того, важливим аспектом протидії піхоті були, є і залишаються протипіхотні загородження. Але в умовах чисельної переваги РОВ ця компонента оборони має бути гіпертрофованою і виведеною за рамки стандартів, що також розглядалося у відповідному матеріалі.

Як не дивно, дивізійна система управління також є невід'ємною частиною підвищення обороноздатності в умовах тотальної чисельної переваги супротивника, і саме цій темі присвячено сьогоднішній матеріал. Але почнемо з питання її відсутності у Сил оборони України.

Проблеми відсутності ДСУ

На сьогодні оперативно-тактичні групи, основною одиницею яких є формування рівня "бригада", змушені протидіяти противнику, який застосовує у війні групи військ на базі загальновійськових армій (ЗВА) та армійських корпусів (АК).

Фактично виникає ситуація, коли кілька бригад на одній ділянці фронту протистоять одній і більше ЗВА чи АК. При цьому взаємодія між бригадами Сил оборони України, м'яко кажучи, не завжди може похвалитися високим показником, тоді як єдиноначальність ЗВА та АК, за всіх недоліків їхніх дій на тактичному рівні, зберігає високий рівень контролю над підрозділами на будь-якому етапі проведення наступальних та оборонних операцій.

До речі, про живучість системи управління РОВ йшлося ще у 2022 році. Незважаючи на досить примітивну концепцію, вони зберігали стабільність управління військами за серйозних втрат у командному складі молодшої, середньої і навіть вищої офіцерської ланки.

У СОУ, на жаль, унікальні приклади повної синергії між бригадами здебільшого якраз навпаки: діє принцип "моя хата з краю", тобто ось зона відповідальності і далі її межі – ні ногою. У низці випадків командири бригад навіть доповідали "нагору" обстановку, значно прикрашаючи дійсність, що призводило до неправильного розуміння ситуації командуванням, а коли відбувалися прориви РОВ, то... То висновків особливо не робилося, оскільки проблема взаємодії як була, так і залишається.

Практично 50% випадків прориву РОВ і захоплення територій та населених пунктів у куди коротші терміни, ніж можна було їх утримати, – це проблеми взаємодії підрозділів. А якщо населений пункт, який ворог захопив за тиждень, можна було утримувати в обороні місяць, два, пів року, то це перемелювання ворожого ресурсу та виснаження його без істотної зміни лінії зіткнення.

Саме тому зміна системи управління є важливим моментом в адаптації Сил оборони України до зростаючого людського ресурсу російських окупаційних військ. Адже за відсутності координації дій і зайвих ланок в управлінні протистояння нескінченним хвилям маршових батальйонів ворога може обернутися непоправними втратами оперативно-тактичного рівня.

Плюси ДСУ

Дивізійна система управління вирішує проблему поганої координації або її повної відсутності між підрозділами.

У рамках ДСУ зона відповідальності охоплює більшу ділянку, у межах якої проводиться злагоджене управління не так званими приданими, а наявними підрозділами. У результаті підвищується ступінь взаємодії та координації між підрозділами та значно розширюється свобода дій без ризиків на тактичному рівні.

Не менш важливою є відсутність відповідальності на рівні бригади за "погані новини" та ухвалення рішень про усунення проблеми на оперативно-тактичному рівні – без залучення командної ланки стратегічного рівня. Простіше кажучи, проблематика може вирішуватись на дивізійному рівні.

Такий підхід у перспективі може значно підвищити ефективність протидії російським окупантам і у разі реалізації в 2025 році не тільки значно вплинути на процес виснаження ворога, який переорієнтовується на застосування переважно піхотної компоненти в наступі, а й розширити можливості контратакувальних і контрнаступальних дій.

Мінуси ДСУ

Будь-яка система завжди має як плюси, так і мінуси. І дивізійна система управління не виняток.

Насамперед мінусом є командний склад, який має бути високопрофесійним та повністю розуміти роботу цієї системи у відповідних реаліях. За час повномасштабної війни ми неодноразово були свідками призначення на посаду, наприклад, командирів бригад тих людей, які й близько не розуміли в цій галузі, що викликало негативну реакцію у підрозділів.

Також мінусом є той факт, що реформування може спричинити опір серед тих ланок, які користувалися нинішньою структурою у своїх інтересах та будуть скасовані чи реформовані. Тому не виключені випадки саботажу та шкідництва.

І найважливішим недоліком, на мій погляд, є те, що це реформування має проводитись у "гарячу фазу" протистояння на полі бою. Тобто за обсягом та ризиком завдання стоїть титанічне, бо не просто зламати стару систему та впровадити нову, але при цьому не нашкодити фронту. Це вимагає серйозної підготовки та злагодженості на всіх рівнях виконання та впровадження нової концепції.

Висновки

Перехід на дивізійну систему управління – це рішення, яке назрівало давно, від схвалення та правильного впровадження якого залежатиме майбутнє України.

Чинна система управління вже неодноразово підтверджувала свою недієздатність та архаїчність у протиставленні на полі бою концепції ЗВА та АК. У 2025 році ситуація погіршиться внаслідок розширення можливостей командування РОВ здійснювати більший тиск на тактичному рівні, що у разі ігнорування цієї проблеми може призвести до серйозних негативних наслідків на фронті. Тому підготовка, адаптація, застосування всіх наявних інструментаріїв та концепція СОУ з орієнтиром на протидію таким загрозам вже мають відбуватися.

Від розмов давно час переходити до дій. Інакше у 2025 році ми говоритимемо не про контрнаступ та звільнення територій, які не зможе утримувати під натиском виснажений та обмежений у ресурсах ворог, а про чергові втрачені тисячі квадратних кілометрів.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".