Чому Захід боїться поразки Росії

5 хвилин
36,9 т.
Чому Захід боїться поразки Росії

Якщо спробувати узагальнити позицію Заходу щодо завершення російсько-української війни, можна неабияк здивуватися пануючій там майже "шизофренії". З одного боку, різноманітні лідери часто повторюють, що вони з Україною стільки, скільки треба, а Росія "не має перемогти". З іншого – нав'язливо підкреслюють, що і мови бути не може про зміну влади в Росії (так Білий дім двічі "поправляв" занадто емоційного Джо Байдена). З третього боку Захід постійно постачає Україні зброю та припаси, не кажучи вже про гроші. З четвертого – робить це по чайній ложці (а деякі країни навіть блокують передачу), не дає танків з літаками, а з уже поставлених гармат забороняє стріляти по російській території. З п'ятого боку західні політики наголошують на недоторканості територіальної цілісності України, з шостого – ні-ні, а хтось та й прохопиться про необхідність поступитися Кримом і Донбасом заради миру.

Відео дня

Що ж це все означає? На мою приватну думку, лише одне – Захід реально прагне і водночас невимовно боїться повної поразки Росії у цій війні.

Але чому?

Відкинемо прямо чи опосередковано куплених Кремлем політиків та експертів, а також прекраснодушних ідіотів лівого та вкрай правого спрямування, і зосередимося на реалістах. Двадцять років панування Путіна та високих цін на енергоносії сформували в Європі унікальну бізнес-модель. Росія експортує на Захід нафту з газом за грубі гроші, але потім за них купляє на тому ж таки Заході все необхідне, бо сама нічого пристойного не виробляє. Оскільки додана вартість продукується на Заході, саме європейські країни отримують більший зиск з цієї моделі. Ну і кремлівська верхівка теж наживається.

Будь-яке напруження на кордонах порушує цю ідилію, як це було в період російсько-українських газових війн, а тепер і поготів. Саме тому західні бізнесмени уже 8 років, з самої анексії Криму, тиснуть на свої уряди з метою пом'якшення антиросійських санкцій, або взагалі їх ігнорують. Навіть смерть нідерландських громадян на рейсі МН-17 від російської ракети не завадила голландським фірмам збудувати Керченський міст. Після 24 лютого цього року чимало ділків чекали на швидкий розгром України, щоб потім, висловивши необхідні співчуття та глибоке занепокоєння, продовжувати вести свій бізнес з Росією.

Але і прості громадяни теж не святі. З одного боку, як подає Євробарометр, 80% європейців підтримують санкції проти Росії, але з іншого – 58% частково або повністю не готові до збільшення цін на енергію внаслідок цих санкцій і 59% – на харчування. Ясно, що це температура по лікарні, але те, що в Німеччини 57% готові терпіти зубожіння заради санкцій, а 38% не готові, викликає стурбованість. Результати опитування Європейської ради з іноземних справ (ECFR) поділяють європейців на дві протилежні групи: табір "Миру" (35%), який хоче, щоб війна закінчилася якнайшвидше, навіть ціною українських поступок, та табір "Справедливості", метою якого є покарання Росії за її агресію та відновлення територіальної цілісності України (22%). Всюди, крім Польщі, "замирців" більше, хоча ще 20% так і не визначилися.

Зрозуміло, що тиск бізнесменів та посполитих на свої уряди так просто не мине, та й побоювання цих людей важко назвати невиправданими.

Ось чого найбільше бояться європейці (по дві відповіді):

- Ядерна війна – 35%

- Поширення бойових дій на інші країни Європи – 34% (сюди ж можна додати 24% тих, хто боїться за власну країну)

- Велика економічна криза – 31% (ще 29% бояться інфляції та 17% – перебоїв з постачанням)

Ось вам і список причин, через які лідери Європи об'єктивно не хочуть зв'язуватися з Росією. Можна скільки завгодно іронізувати, але вторгнення 24 лютого розбудило давно заснулі страхи перед ядерною війною, російською окупацією та голодом. І не українцям казати, що у 21 столітті це неможливо.

Сподіваюся, все це зрозуміло – ескалація призведе до перебоїв з нафтою і газом, і уряд, який це допустив, вилетить в трубу. Європейці, звісно, співчувають Україні, але до першої холодної зими. Не забуваймо також, що газ – не лише енергоносій, але й сировина для хімічної промисловості Німеччини. Та й французькі АЕС отримують паливо з Росії. В Америці ситуація інша, але і там багато хто незадоволений зростанням цін на бензин. Викликана російським вторгненням економічна криза уже отримала назву "путінфляція", і краю їй не видно.

Голод через блокування української пшениці не загрожує багатому Заходу безпосередньо, але зменшує стабільність в решті світу, змушуючи Вашингтон, Лондон та Париж розпорошувати увагу. Ну а про ядерну війну й говорити не варто. В кінцевому підсумку, чим довше триватиме війна, тим меншою буде підтримка тих урядів, які втягнуті в неї хоч би простою допомогою Україні. Своя сорочка раніше чи пізніше виявиться ближчою до тіла.

Ну гаразд, скажете ви, це все поважні причини, чому стара континентальна Європа не хоче ескалації, навіть без банальної корупції. Президенти та прем'єри дбають про своїх виборців більше, ніж про українців, це ясно. Але чому ж вони обирають жахи без кінця замість жахливого кінця? Чому не навалюються всією силою вільного світу, щоб перемогти Росію за якісь пів року і повернутися до нормального життя?

Відповідь озвучена ще на початку – бо бояться тотальної поразки Росії.

Історія свідчить, що розгром авторитарного режиму на полі бою майже завжди провокує його падіння, а у ситуації з імперіями – ще й розпад. Немає ані найменшого сумніву, що теперішня РФ – колос на глиняних ногах, який впаде від першого серйозного поштовху. Повторення 1917 та 1991 років неминуче – і саме це так лякає Захід.

Адже якщо сьогодні існує страх перед ядерною війною, то що буде, коли замість однієї країни з бомбами виникне півтора десятки? Спойлер: нічого апокаліптичного, з будь-якого обласного центру ракети не запустиш, стратегічна зброя не так працює. Однак можливість продажу боєголовок терористам у Третій світ зберігається.

Інша тривога – війна всіх проти всіх, масовий переділ внутрішніх кордонів, деколонізаційні процеси, громадянські та міжетнічні конфлікти, тотальна гуманітарна криза, тероризм (як доморощений, так і експортований з ІДІЛ), геноцид, врешті-решт. Як не крути, Путін навіть сьогодні в очах Заходу виглядає привабливіше за Кадирова.

Третя проблема – нафта і газ. Якщо сьогодні з ними можливі перебої, то що буде, коли домовлятися доведеться з десятком незалежних держав? А якщо трубопроводи будуть пошкоджені війною? А якщо родовища розбомблять? А якщо бурильники повтікають? Не завжди обмін нафти на гроші буває простим.

Четверте – це пшениця. Катастрофа в Росії може вивести її зі складу експортерів продовольства, а значить, додасть проблем на глобальному Півдні.

П'яте – це біженці. Уже не мільйони, а десятки мільйонів людей можуть зрушитися і опинитися в країнах, де на них не дуже чекатимуть. А десь навіть будуть стріляти.

Ну і шосте – найголовніше – це проблема Китаю. Падіння Росії може викликати небачений розквіт Піднебесної за рахунок поширення впливу на Сибір та Центральну Азію. Європі може й наплювати, але США це аж ніяк не посміхається.

І не треба думати, що все це маячня. Якщо люди вважають якусь загрозу реальною, то вона і є реальною. Тому 1991 року Буш-старший відраджував Київ від оголошення незалежності. Щоб цього не сталося знову, потрібна тривала системна робота всередині Росії – і то вже вчора. Чи ведуть її на Заході? Чи мають достатню армію, щоб убезпечитися від ризиків розпаду Росії? Боятися і обережничати завжди простіше, ніж щось вдіяти.

30 років тому всі ці страхи не дозволили дотиснути СРСР – і зараз ми маємо проблему з Путіним. Розуміння тих побоювань, які сьогодні охопили вільний світ, дозволить нам не потрапити до цієї пастки вдруге.

Тож Захід не покине Україну в цій війні – це точно (опис причин вимагав би окремого тексту). Але й очікувати на диво від нього було б марно.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...