УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Давити ракети російських окупантів, виходити на кордони 1918 року. Інтерв’ю з капітаном Лупаковим

3 хвилини
380,1 т.
Давити ракети російських окупантів, виходити на кордони 1918 року. Інтерв’ю з капітаном Лупаковим

Яким є вектор розвитку війни в Україні? В який бік схиляються шальки терезів? Попри проблеми з постачаннями західної зброї, активізацію російської окупаційної армії, українські Сили оборони в "плюсі". Проте цей "плюс" дається дуже високою ціною. І питання тут не лише в недостатній допомозі союзників, але й у наших внутрішніх проблемах. Зокрема в тому, що унікальні винаходи українських військових конструкторів, наприклад, ті, що можуть "давити москальські ракети", досі не можуть реалізуватися у форматі масового виробництва.

Для успіху на полі бою Україні потрібні люди, зброя і більша мотивація влади. Але варто говорити про відновлення України не лише в кордонах 1991 року, але й у кордонах, що були закріплені Берестейським миром 1918 року. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив почесний голова Спілки офіцерів України, капітан першого рангу Євген Лупаков.

– Ми часто обговорюємо події на фронті, що відбулися протягом останніх днів чи тижня. Але чи можете ви оцінити, куди рухається ця війна загалом, за яким вектором? Зокрема, враховуючи стан військової допомоги Україні, активізацію дій ворога тощо?

– Події однозначно розвиваються в позитивному для нас векторі, але дуже й дуже тяжко і дуже кровопролитно для нас, для наших захисників, оскільки не вистачає зброї. Озброєння – це найголовніше, чого сьогодні бракує нашим захисникам.

Немає достатньої кількості снарядів, ракет, засобів РЕБ. Практично люди позбавлені можливості нормально воювати. І це найбільша проблема. Ну і з мобілізацією у нас, на жаль, є проблеми, з некомплектністю.

Була б у нас нормальна кількість людей в армії, достатньо зброї, ми б уже давно вийшли не лише на кордони 1991 року, але й на кордони 1918 року. Це наші істинні кордони, про які ніхто чомусь не хоче говорити.

Нагадаю, що 1918 року Росія підписала з Україною тимчасову угоду про перемир’я з чітко визначеними кордонами (йдеться про Берестейський мир – мирну угоду, підписану 9 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою з одного боку та Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями та Болгарським царством з іншого боку. – Ред.). Про ці кордони ми й повинні говорити сьогодні. Але для цього потрібні люди, зброя і насамперед бажання влади.

– Ви згадали про західну зброю. Ми бачимо, з якими суто політичними проблемами сьогодні стикнулися США, наш найбільший партнер. Водночас Європа суттєво активізувалася в плані підтримки України. Чи вважаєте ви, що, суто теоретично, Україна могла б мати успіх у цій війні в ситуації, якщо нам допомагатиме лише Європа, без США?

– 1918 року нам допомогли лише Німеччина і Австрія. 30 квітня 1918 року останнього москаля було вибито за межі кордонів України, про які я зараз кажу. Якщо, крім Німеччини й Австрії, буде вся Європа, та ще й США, то взагалі буде добре. Але це має бути військова допомога в тому обсязі, який є достатнім для реальної перемоги над агресором.

Свого часу Україна виробляла найбільші літаки й усе інше, а нині вимушена закуповувати їх по всьому світу. Прямо сьогодні в Україні наші кулібіни створюють унікальні безпілотники, які не може задавити москальська РЕБ, але масове виробництво досі не організовано. Обіцяли 100 тисяч безпілотників. Де вони?

Натомість випустили 100 тисяч "дитячих" БПЛА, які москаль вмить саджає, чіпляє на них свої гранати й відправляє нам у відповідь. Треба говорити саме про це. Адже зброя мусить бути якісна, вона повинна перемагати окупанта. А робити зброю заради зброї, заради іграшок… Нам це не потрібно. За таку "зброю" ми платимо життями своїх героїв.

Давити ракети російських окупантів, виходити на кордони 1918 року. Інтерв’ю з капітаном Лупаковим

– Про які саме безпілотники ви говорите?

– У нас багато різних варіацій і варіантів. Спілка офіцерів уже рік наголошує на тому, що наші талановиті конструктори розробили станції управління ракетами. Ракет немає, а станції стоять. Ці станції треба просто доопрацювати і використовувати як станції РЕБ, давити москальські ракети, безпілотники тощо.

Але ми сьогодні воюємо з власною владою. Не такі страшні московські воші, як українські гниди.

– У мережі також озвучують думку про те, що нібито Україна може виграти у війні, просто перебуваючи у стані ефективної оборони. Наприклад, якщо армія Путіна не матиме можливості просуватися на жодний метр, це фактично обнуляє плани Путіна, позбавляє його перспектив у цій війні. І в підсумку Путін фактично програє. Чи погоджуєтеся ви з такими оцінками?

– Це москальська пропаганда. Це щось подібне до того, що було 1941-42 років. Два роки відступали, але накопичували силу, накопичували зброю від своїх союзників, а потім перейшли в контрнаступ і закінчили війну перемогою у Берліні.

Отже, сьогодні не можна говорити лише про оборону. Навіть активна оборона передбачає наступ, а для наступу потрібні люди, зброя і бажання.

– Чи вважаєте ви, що найближчими місяцями, в найближче півріччя українські Сили оборони матимуть можливість піти в ефективний наступ?

– Я думаю, щойно закінчаться політичні баталії в Європі та США і піде реальна активна військова допомога Україні – ефективний наступ української армії також стане реальним.