ДніпроГЕС, Тузла, шахта "Юнком" та інші найвідоміші акти кремлівського екотероризму в Україні
У ніч на вівторок, 6 червня, російські окупанти підірвали Каховську гідроелектростанцію, що за декілька кілометрів від тимчасово окупованого міста Нова Каховка Херсонської області. Внаслідок руйнування дамби вода з Каховського водосховища стрімко ринула у Дніпро, підтопивши близько 80 населених пунктів. Саме ж водосховище, за прогнозами спеціалістів, через кілька днів перестане існувати.
Президент України Володимир Зеленський назвав цей злочин актом екологічного тероризму і найбільшою рукотворною техногенною катастрофою у Європі за останні десятиліття.
Цей акт екотероризму справді найбільший за своїми масштабами, але далеко не єдиний у виконанні Москви. OBOZREVATEL пригадав найбільш резонансні випадки, коли кремлівський режим використовував екологічний тероризм чи екологічний шантаж задля досягнення своїх цілей. Що цікаво, у більшості випадків при владі у Кремлі вже був нинішній президент РФ Володимир Путін.
Підрив греблі ДніпроГЕСу, 1941 рік
Найбільш схожий до підриву Каховської ГЕС випадок стався ще за часів СРСР, але також – за вказівкою з Москви. 18 серпня 1941 року радянські військові інженери під командуванням НКВС вивели з ладу технічне устаткування ДніпроГЕСу в Запоріжжі, після чого висадили греблю гідроелектростанції у повітря.
За дивним збігом обставин, провину на цей теракт радянське керівництво тривалий час перекладало на німецьких військових. Лише наприкінці 1980-х років стало відомо, що таємний наказ знищити обладнання станції та зруйнувати греблю надійшов зі Ставки головнокомандувача армії СРСР Йосипа Сталіна.
Дослідники вважають, що вибух неочікувано для його організаторів зніс 165 метрів дамби замість запланованих 40-50 метрів, унаслідок чого від стрімкого розливу води загинуло 100 тисяч мирних жителів та 20 тисяч військових, яких, за радянською традицією, про небезпеку не попередили.
За задумом радянського військового командування, цей "маневр" мав перешкодити подальшому просуванню німецьких військ. Цікава аналогія, чи не так? Однак, як ми знаємо з історії, підрив ДніпроГЕСу суттєвого впливу на німецький наступ не мав.
Будівництво штучної коси до українського острова Тузла у Керченській протоці, 2003 рік
Конфлікт щодо острова Тузла у Керченській протоці, який розгорівся восени 2003 року, багато дослідників називають початком російської агресії проти України – мовляв, у такий спосіб новообраний тоді президент РФ Володимир Путін намацував "больовий поріг" у відносинах між двома державами.
Тузла – це найбільший острів у Керченській протоці (площа 3 км², довжина 6,5 км, ширина близько 500 м). 7 січня 1941 року указом Президії Верховної ради РРФСР острів передали Кримській АРСР, яка у статусі Кримської області 19 лютого 1954 року увійшла до складу Української РСР.
Однак у 2003 році російська влада несподівано заявила, що, на її думку, Україні відійшла тільки континентальна частина Криму, тоді як острів Тузла має належати Росії. Після того, як офіційний Київ із цим не погодився, Москва вдалась до хитрощів – спробувала з'єднати острів зі своїм суходолом. Для цього з 29 вересня 2003 року від російської станиці Тамань Темрюцького району Краснодарського краю РФ у напрямку до острова Тузла почали насипати греблю (штучну косу).
Несподівано для Путіна ця ситуація спричинила жорсткий спротив української влади. Тодішній президент України Леонід Кучма застосував як військові (встановив на острові прикордонну заставу і пригрозив відкрити вогонь у разі посягання на нього іноземних сил), так і дипломатичні засоби (консультації в межах Будапештського меморандуму) – і будівництво штучної коси було зупинене буквально за сотні метрів від острова.
Окрім політичних наслідків (по суті, Росія відпрацьовувала сценарій анексії частини української території), той інцидент загрожував також наслідками екологічними – спорудження штучної коси змінювало напрямок досить потужної течії у Керченській протоці, що призвело б до зміни фарватеру та підмивання кримського берега.
Руйнування Донецької фільтрувальної станції, 2014-2023 роки
Донецька фільтрувальна станція (ДФС) – один з об'єктів цивільної інфраструктури, від якого залежить водопостачання понад пів мільйона людей Донецької області (міста Авдіївка, Ясинувата, Бетманове, Крута Балка та Верхньоторецьке з прилеглими районами, а також більша частина міста Донецьк). Вона розташована поблизу окупованого Росією з 2014 року міста Ясинувата і до 2022 року перебувала у так званій "сірій зоні" – на буферній території, яку не контролювала жодна зі сторін.
Дістатись до цього об'єкта можна було лише однією єдиною трасою, яка вела з окупованої Ясинуватої. З підконтрольної на той час українському уряду території проїзду не було, тому фактично станцію контролювали керовані Кремлем бойовики так званої "ДНР".
Проблеми у роботі станції почалися у 2014 році – коли одразу після окупації Росією частини Донецької області й проголошення так званої "Донецької Народної Республіки" було зруйновано лабораторію аналізу води. З того часу керовані Кремлем бойовики використовували фільтрувальну станцію для екологічного терору прифронтового міста Авдіївка (те, що одночасно без води залишаться підконтрольні їм Донецьк, Ясинувата та інші населені пункти, російських терористів не сильно хвилювало).
Через пошкодження, спричинені обстрілами з боку так званої "ДНР", Донецька фільтрувальна станція припиняла свою роботу по кілька разів на рік. При цьому бойовики демонстративно не пропускали на станцію ремонтні бригади. Бували випадки, коли запасів води у на той час 30-тисячній Авдіївці залишалося на лічені години, і її підвозили автоцистернами. Потім станцію все ж відновлювали, а через кілька місяців усе починалося заново.
При цьому, за оцінками екологів, якби відбулося влучання у станційне сховище із запасами хлору (використовується для очистки води), то сталася б екологічна катастрофа, за масштабом близька до Чорнобильської. Керовані Кремлем бойовики про це знали, тому свідомо тримали у напруженні українську сторону та міжнародну спільноту. Хлор зі станції українській стороні вдалося вивезти лише у 2018 році.
Затоплення радіоактивної шахти "Юнком" на Донбасі, 2017-2023 роки
Ще один наочний приклад цинічного екологічного тероризму у виконанні Кремля. Шахта "Юнком" ("Юний комунар", до радянської окупації України – "Рудник Бунге") – це вугільна шахта у місті Бунге Єнакіївської міської громади Донецької області, активна експлуатація якої здійснювалась із 1912-го по 1999 рік.
Окрім того, що тут уперше на Донбасі у 1914 році було використано відбійний молоток, шахта відома тим, що у ній у 1979 році на глибині 903 метри було здійснено підземний ядерний вибух, відомий як об'єкт "Кліваж". Після цього, з метою уникнення радіоактивного забруднення підземних вод, із шахти весь час відкачували радіоактивну воду.
Після окупації Росією у 2014 році частини Донецької області, місто Бунге і шахта "Юнком" опинилися під контролем так званої "ДНР". У 2017 році представники російської окупаційної адміністрації перестали відкачувати з шахти воду, а у квітні 2018-го взагалі цілеспрямовано затопили її, демонтувавши при цьому насосне обладнання. За останніми даними, станом на початок 2020 року шахта "Юнком" була затоплена радіоактивною водою.
За оцінками екологів, це свідоме рішення підконтрольних Москві терористів поставило під загрозу радіаційного зараження басейни річок Сіверський Донець і Кальміус, а також Азовське море, що може стосуватися не лише Донбасу, а й Дніпропетровської, Запорізької та Харківської областей. Власне, небезпека досі не минула – чим довше шахта перебуває у затопленому стані, тим більший ризик радіоактивного зараження підземних вод усього регіону.
Ситуація ускладнюється тим, що крім "Юнкома" на окупованому Росією Донбасі припинили відкачування води на близько 90 інших шахтах, що призвело до їхнього часткового або навіть повного затоплення. Як наслідок – вже у недалекому майбутньому технічна вода шахт мігруватиме, забруднюючи підземні та поверхневі води залізом, хлоридами, сульфатами й іншими шкідливими сполуками. У підсумку через засолення підземні води можуть стати непридатними для використання і забруднити річки, які стікають в Азовське море. Якщо нічого не робити, то у віддаленому майбутньому це може змінити склад і фауну всього моря, а також зробити цілий регіон непридатним для проживання.
Це лише найбільш резонансні випадки екологічного тероризму Кремля в Україні. Також можна згадати захоплення російськими військовими Чорнобильської АЕС у лютому 2022 року, обстріл із танків Запорізької АЕС у березні 2022-го і руйнування аміакопроводу поблизу міста Куп'янськ на Харківщині у червні 2023-го – все це мало місце вже під час повномасштабної війни. І наразі немає жодних підстав сподіватися, що Росія на цьому зупиниться. Її можна зупинити лише силою.
Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!