Евакуювали поїздом 40 тисяч людей: нова історія в Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

Тридцять один день безперервно начальник поїзда Андрій Костін та його провідники евакуювали мирних українців з-під обстрілів. Врятували сорок тисяч жінок, дітей та літніх людей. Про те, через що бригаді поїзда довелося пройти разом із своїми пасажирами, Андрій Дмитрович розповів Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"22 лютого я зі своєю бригадою виїхав поїздом "Київ-Бердянськ". Ми підозрювали, що щось може статися, але по-людськи не вірили, що це буде", — ділиться Андрій Дмитрович.

О п’ятій годині ранку 24 лютого, коли потяг підходив до Києва, йому зателефонувала дружина та розповіла, що почалася війна. Того дня він востаннє бачив дружину та доньку, які пізніше поїхали за кордон. Його наступній поїзд рушив із Києва на Львів, а потім до Запоріжжя — на евакуацію.

Перший прийом пасажирів шокував. У купейному вагоні на 36 місць їхало по 120-140 осіб, а у плацкартному на 54 посадкових місця було 200-220 людей. Трохи людей похилого віку, а решта — мами та діти. Поїзд складався з 20 вагонів. Співробітники віддали свої купе пасажирам, ночували у тамбурах. У одному поїзді вивозили 3500 людей, хоча в мирні часи це було 600.

"Вийшли ми на роботу 22 лютого та змінилися 23 березня. Рівно 31 день були у дорозі. Перевезли до 40 тисяч пасажирів", — розповідає Костін.

Найдовший склад поїзда — 24 вагони, до польського Хелма. Андрій Дмитрович з вдячністю розповідає про допомогу від поляків. Вони самі висаджували пасажирів, проводжали до вокзалу, годували, пояснювали подальший шлях. А ще дуже допомагали прості люди на зупинках. Начальнику поїзда запам’яталася дівчинка, яка бігла до вагону та несла у пакеті дві пляшечки води. Люди несли та везли їжу й воду.

"Небезпечно було завжди. З першого ж рейсу ми опускали штори, вимикали світло, заклеювали вікна чорними мішками для сміття. Найстрашніше було у П’ятихатках. Машиніст мені передає: все вимкнути, загроза нальоту. Ми стоїмо, а здалеку видно, як летять „гради"...", — розповідає чоловік.

Одного дня Костін побачив у тамбурі двох хлопчиків — братиків 5 та 7 років. З ними була лише сумка з їжею. Виявилося, що мати дітей ще до війни поїхала до Львову, а синів залишила братові. Оскільки у поїзд чоловіків тоді не брали, він зміг посадити дітей у вагон. Жінка зустріла їх та дуже дякувала залізничникам.

Зараз Андрій Дмитрович працює на рейсі "Київ — Хелм". Вагони повні в обидва боки. І якщо раніше сльози лилися, коли була евакуація, тепер — коли з-за кордону повертаються мами з дітьми, а на пероні їх зустрічають батьки. Один з таких татусів приніс провідниці квіти та сказав: "Дякую, що ви довезли". Дивіться та слухайте історію за посиланням.

Свою історію Андрій Костін довірив Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;

— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;— відвідайте портал Музею та натисніть "Розповісти історію" праворуч зверху;

— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001