Гаряча фаза війни дійсно може закінчитися через 100 днів, але Україна має нарощувати військову міць. Інтерв'ю з полковником Збройних сил Грузії Кахою Басилією

Каха Басилія, полковник Збройних сил Грузії, воював з росіянами в Абхазії, Чечні та Грузії. З перших днів повномасштабного вторгнення пліч-о-пліч із українськими захисниками нищить окупантів. Нині Каха обіймає посаду начальника штабу спецпідрозділу "Тбілісі" 31-ї бригади ЗСУ та керує навчальним центром Національної академії безпеки України.

Відео дня

Каха Басилія розповів OBOZ.UA, як опинився в Україні напередодні вторгнення росіян, чому вважає це долею та чому Україні вкрай необхідно переходити на стандарти НАТО.

– Кахо, добрий день. Розкажіть, будь ласка, як давно ви в Україні та чим тут займаєтесь?

– Так вийшло, що я залишив Грузію 27 січня 2022 року. Як ви знаєте, у нас проросійський уряд, вони створюють проблеми усім, хто проти Росії. Переслідують, садять у в'язниці, виганяють із країни. Мені пощастило – мене вигнали, і я вирішив їхати до США. У мене був квиток на 28 лютого 2022 року, а 7 лютого я приїхав в Україну – спочатку до Харкова, потім до Києва, думав відпочити та полетіти до Нью-Йорка.

Але вийшло як вийшло. Почалася війна, і я зрозумів, що це доля, бо це не перша війна для мене. Я закінчив Львівський державний університет, після цього служив у Радянській армії два роки, потім довгий час у грузинській армії, був радником міністра оборони Грузії. І ось від початку війни я тут, в Україні.

– Ви одразу приєдналися до ЗСУ чи Іноземного легіону? Чим займалися?

– Спершу я пішов до моїх друзів, це грузинський легіон. Ми створили групу, приєдналися до цивільної оборони – ТрО. Брали участь в обороні Києва, Ірпеня, Бучі. Після цього вже з травня ми зрозуміли, що великий попит на навчання. Було дуже багато охочих цивільних, які хотіли навчатися військової справи. Зі своїми інструкторами, друзями, іноземцями (це були хлопці з Америки, англійці, євреї) зробили таку групу і почали навчати цивільних. І не лише цивільних – до нас приходили з ТрО, поліцейські, хлопці з різних підрозділів, і ми практично протягом шести місяців підготували понад 15 тисяч осіб. Навчали тактики, тактичної медицини, військової тактики, рукопашного бою, тобто всього, чого потребує воїн, який хоче захищати свою країну. А вже після того я приєднався до ЗСУ, підписав контракт і досі служу на контракті у різних підрозділах.

Зараз я начальник штабу батальйону "Тбілісі" 31-й бригади ЗСУ. Захищаємо Україну, звільняємо від ворога і всі ми, грузини, які перебувають тут, розуміємо одне – доля нашої країни, нашої Грузії залежить від цієї війни. Не дай Боже, навіть теоретично такого не припускаю, Росія тут виграє, вона не зупиниться тільки на Україні – далі будуть Грузія, Вірменія, Азербайджан, Балтія. Це буде відновлення Радянського Союзу, відновлення тієї системи, від якої ми поступово відходимо. Звичайно, не хотілося б повертатися.

– Ви сказали, що мали досвід ведення бойових дій. Чи стикалися з росіянами як із ворогом?

– Так, звичайно. Це 1992-1993 рік, Абхазія. Тоді ця війна практично нікому не була цікава, тому що світ тоді ще не розумів (це зараз світ уже розуміє), що таке Росія, що це російський фашизм, а як на мене – гірше за фашизм. І ось тоді, я пам'ятаю, що на допомогу Грузії прийшли лише хлопці з України, їх було приблизно 300 людей. Ці хлопці разом із нами воювали. І, звичайно, була урядова допомога – гелікоптери, кораблі тощо. У ті важкі для Грузії дні допомагала лише Україна. Маленька Грузія – 3,5 мільйона людей, як населення Києва, протягом року якось спромоглася захищатися від Російської імперії. Але нам не вдалося, ми втратили 20% нашої території. Це був перший мій досвід.

Потім була перша війна у Чечні. Там у мене дуже багато друзів, і я їм теж допомагав як інструктор. Там я вдруге зіткнувся з росіянами. І 2008 рік, коли вже була пряма агресія Росії на території Грузії. За цю маленьку, п'ятиденну війну, світ не зрозумів, що Росія – це справді страшна імперія зла. Наш президент Саакашвілі тоді попереджав: "Якщо не допомогти Грузії зараз, Росія на цьому не зупиниться". У 2014 році Росія окупувала Крим, і світ тоді теж не зрозумів, що до росіян треба серйозніше ставитись, що це справді імперія зла.

Світ не надав належної підтримки ані Грузії, ані Україні, і ми отримали 2022 рік і наступні жахливі три роки, які увійдуть в історію. І я думаю, сподіваюся, що цього року цей жах завершиться.

– Як наш ворог змінився з 90-х? Чи став більш агресивним і безпринципним?

– Багато експертів, навіть деякі військові експерти сміються з Росії. Але російська армія небезпечна, у них не змінюється метод ведення війни, на мою думку, від часів Другої світової війни. Крім того, що російська армія дійсно небезпечна, вона розумна і набралася досвіду. У 2008 році вони зробили багато помилок, зараз вони врахували ці помилки. У них тоді, крім іншого, були проблеми з технікою. Вони дуже серйозно цим займалися – і вже через 10 років це була потужна, добре підготовлена армія. І те, що росіяни зараз не можуть агресивніше і швидше пересуватися та окупувати, – це заслуга ЗСУ, української армії, українського народу. Це героїзм українського народу, що росіяни не можуть окупувати території так, як би вони хотіли.

Багато моїх друзів із США, Ізраїлю говорили, що за всіма розрахунками, а в них дійсно були розрахунки, за 3 дні вони мали взяти Київ, і це, в принципі, було реально. Але вони не врахували одного – героїзму українського народу, і ми отримали те, що отримали. А ворог у нас небезпечний, він добре підготовлений, добре озброєний, і це проблема не лише наших народів – як українського, так і грузинського, це проблема європейських країн. Хоча, на жаль, багато політиків ще не до кінця усвідомили ту загрозу, яка йде з боку Росії. Хоча, я думаю, вони скоро це зрозуміють.

– Чим зараз займається батальйон "Тбілісі"?

– Перед нами поставлені певні завдання, і ми їх ефективно виконуємо, наш комбат задоволений. Це штурмовики, здебільшого бригада штурмовиків, це зачистка, це дивізійні роботи – тобто ті завдання, які має виконувати спецпідрозділ.

У нас хлопці з великим досвідом, є ті, хто пройшов кілька місій в Афганістані, хтось мав досвід грузинсько-російської війни – це сержанти, які пройшли навчання в Німеччині, в Америці. Це добре підготовлені хлопці, вони дають не лише добрий результат, вони дають і мотивацію тим молодим хлопцям у ЗСУ, які приходять. Вони бачать добре підготовлених, досвідчених іноземців і розуміють, що ось хлопці приїхали з іншої країни і так воюють, їх не треба вмовляти йти на штурм, спецзавдання, і для цих молодих воїнів це мотивація і приклад. Коли йде група молодих хлопців, українців, вони завжди просять, аби з ними був хоча б один грузин. Ми так даємо їм не лише мотивацію, а й передаємо досвід. Вони разом із ними ростуть, ми зі свого боку у них теж чогось навчаємось. У нас ще попереду багато спільних подій, нам ще треба звільняти ці території, звільняти грузинські території, на наш вік ще вистачить.

– Що таке зачистка, як це виглядає?

– Коли працює артилерія, працюють дрони, після цього треба, щоб група увійшла та зібрала потрібну документацію. Якщо хтось із ворогів ще залишився там "трьохсотим" – взяти його у полон. Якщо хтось із ворожих солдатів сховався, його теж треба знайти та взяти в полон. Це вважається зачисткою. Нам дається певний час, година-дві, наші хлопці заходять маленькими групами, оглядають, чи є необхідна інформація, у якому стані ворог перебуває. Це небезпечно, бо ворог знає, що прийде група зачистки і росіяни можуть ховатись. Для такої роботи треба мати гарний досвід і досвідчених бійців.

Ну а штурм – це штурм. То ж робота цікава для військових, тому багато іноземців приїжджають – такої війни вони ще не бачили. Це інша, специфічна, цікава війна для експертів війни та істориків. Багато іноземців приїжджають, вивчають, беруть участь, роблять записи. Мине час – про цю війну писатимуть, зніматимуть фільми про героїзм наших хлопців, які воюють. Тому це цікавий період.

– А що ви можете сказати про українську армію як полковник армії Грузії, як інструктор і як побратим бійців ЗСУ?

– Окрім хорошого нічого не можу сказати. Звісно, є проблеми. Основна проблема у тому, що ми пізно розпочали. У Грузії 2003 року, коли до влади прийшов Саакашвілі, ми одразу почали міняти радянську систему на систему зразка НАТО.

Усі наші офіцери знають англійську чи німецьку, навчаються або в Німеччині, або в Туреччині, або в Америці. З 2003 року, розумієте, скільки ви втратили часу? Ви це почали після 2014-2015 року, і у вас є ще офіцери, старші офіцери, які мають радянську освіту. Це проблема.

Тому що війна – це сучасні технології, вони розвиваються, удосконалюються. І офіцери мають бути постійно в курсі того, що відбувається. Якщо офіцер не знає німецької чи англійської, у нього немає натовської освіти, яку він здобув не в Росії, у якомусь рязанському училищі, – це проблема. І така проблема вже позначається, сержантський склад має навчатися. Це можна поступово виправити, але на це потрібен час. Дуже важливо підготувати середній офіцерський склад, що все будується на сержантах. Тому що сержанти – це ті хлопці, які перебувають там із солдатами, разом живуть і разом розвиваються. Тому їх треба готувати на найвищому рівні. Це сучасна армія, треба будувати сучасну армію.

Для цього потрібен час. І війна триває, але все одно треба перебудовуватись, треба розвиватися. І більше технологій і більше західних експертів треба підключати, радниками їх запрошувати і так далі. І тоді, звісно, це буде плюс, бо Росія не розвивається у цьому плані. Вони закриті і вони варяться ще з тими старими методами. Те, що там Будьонний писав, Ворошилов тощо.

Потрібні сучасні технології, що зараз є в Америці, Німеччині, Ізраїлі, тоді це буде якість. Тому що ми не можемо виграти кількістю. Росія – велика безглузда країна, ми маємо виграти якістю. А якість і є розум.

Тоді наш ворог не матиме шансу.

Так склалося, ми будемо як Ізраїль та Палестина, Росія від нас нікуди не втече. У нас такий сусід, це факт, ми від цього не втечемо. Тому треба міняти все – ідеологію, систему освіти, філософію спорту, розвиток спорту. Тоді Україна зможе вийти на рівень європейської країни. І тоді Україна не матиме проблем із такими сусідами, як Росія.

– Які варіанти завершення війни ви бачите зараз?

– Ви ж розумієте, що війну розпочинають та завершують політики за столом переговорів.

Тому що наша справа – воювати, а справа політиків – вирішувати політичні питання. Гаряча фаза війни може через 100 днів, як каже президент Трамп, завершитися.

Але я знову повторюю: Україні потрібен час, і його не можна згаяти. Якщо Україна використає цей час і розвиватиметься у правильному напрямку, тоді вже не повториться гаряча війна. До сильної людини ніхто не чіплятиметься. Коли твій сусід-хуліган, бачить, що ти кволий, у тебе будуть із ним проблеми постійно. Тому якщо Україна буде сильною економічно, з технологіями, своїм народом, жодний сусід такого роду, як Росія, ніколи не дозволить собі чіплятися.

Чому Росія не чіпляється до Китаю або до Ізраїлю (там вісім мільйонів населення)? І Росія не наважиться на Ізраїль не так подивитися. Якість. Зараз головною є якість.

Ось у вас буде час, через сто днів, я сподіваюся, що гаряча фаза завершиться, треба перебудовуватись, зверху треба все міняти. І тоді, звичайно, не буде більше повторення цього жаху. Як говорять, якщо хочеш миру, готуйся до війни. Постійно треба готуватися до війни, постійно. Люди мають бути готовими. Отоді справді не буде війни. Ось я так вважаю.

– Ваша родина була готовою до того, що ви воюватимете в Україні з 2022-го року?

– У мене мама, сестра, племінники у Тбілісі. Звичайно, вони мене відпустили, я мав поїхати до Америки. І, звичайно, вони не очікували, але, знаючи мій характер, вони не здивувалися, що я залишився в Україні.

Але я залишився. Я, правда, щасливий, бо знайшов тут свою долю. Я одружився, у мене дружина українка. І в мене зараз мотивація більша, у мене сім'я, донька буде, теж грузинка. І я мушу просто захищати свою сім'ю.

Тож я опинився у потрібному місці, у потрібний час і вдячний долі за це.