Генерал Маломуж: Путін висунув Києву ультиматум, але його армія вже в паніці. Інтерв'ю

4 хвилини
100,0 т.
Генерал Маломуж: Путін висунув Києву ультиматум, але його армія вже в паніці. Інтерв'ю

Російські окупанти мають намір продовжувати "спецоперацію" в Україні. У їхніх планах – посилення військового потенціалу, нова хвиля мобілізації, повне захоплення Луганської та Донецької областей, а також півдня нашої країни. Глава Кремля Володимир Путін фактично висунув Києву ультиматум: або Україна погоджується на переговори на умовах Москви, або Кремль починає масштабний наступ на ключових напрямках.

Відео дня

Як тиск агресор використовує, зокрема, і масовані ракетні удари по містах нашої країни. Але всі ці плани дуже важко реалізувати. Сьогодні можливості української армії суттєво зросли. Вона може проводити не лише контратаки, а й оточувати ворога, вносячи в його лави паніку та змушуючи втікати з окупованих міст і сіл.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках генерал армії Микола Маломуж.

Інститут вивчення війни заявив про те, що російські війська готують масштабний наступ. Аналітики припускають, що після так званої оперативної паузи розпочнеться наступ на лінії Слов'янськ – Сіверськ – Бахмут. Чи можете ви спрогнозувати подальші дії ворога? Який напрямок є особливо важливим для нього?

– РФ зараз намагається продовжити стратегічну наступальну операцію, поставлено завдання остаточно захопити Луганську область – там залишилося кілька населених пунктів. Наступний етап – Донецька область, місто Сіверськ, Слов'янськ, Бахмут, Краматорськ. Там зосереджено основні зусилля.

Недаремно 15 липня збиралися Рада федерації та Держдума РФ, які ухвалили нові рішення щодо посилення військового потенціалу Росії – перехід економіки на військові рейки, можливо, розширення переліку підстав для мобілізації окремих категорій громадян. Тому що Росія має дуже великий дефіцит особового складу.

Путін може зробити політичні заяви про продовження "спецоперації" у напрямку Донецька та південних регіонів України. Він хоче заявити про статус-кво: про повністю контрольовані Донецьку та Луганську області, про південний коридор, який він добиватиме й далі та ставитиме умови щодо мирних переговорів, але з урахуванням їхніх умов.

Це не лише формат воєнних дій. Це ще й важлива складова, яка ставиться як умова мирних переговорів. Ультиматум Путіна такий: або у найближчі півтора-два тижні ми розпочинаємо масштабний наступ на Донецьк, посилюємо тиск на Харків та на південь, або переговори на наших умовах.

Умови цих переговорів уже озвучені в Росії. Це визнання Донецької та Луганської "республік", які вони мають намір повністю захопити, далі "демілітаризація" та невступ до НАТО й третє – статус-кво щодо захоплених територій, які зараз контролює Росія: Херсонська, Запорізька, Харківська області.

На це нині спрямована не лише військова підготовка наступальних операцій, а й погрози Путіна та обстріли по всіх регіонах, включно з Вінницею, Миколаєвом, Харковом. Тепер вони будуть бити по центральних та західних областях України.

У ворога є бажання та плани, але наскільки це узгоджується з реальними можливостями? Президент Зеленський наказав звільнити південь нашої країни, і, мабуть, не випадково. Можливо, це пов'язано із постачанням озброєнь від союзників. Як розвиватимуться події у найближчий місяць, до кінця літа? Чи можемо ми чекати на перелом у війні?

– Усі озвучені плани Росії дуже малореалізовані, за винятком, можливо, частин Луганської та Донецької областей. Україна має потужний кадровий потенціал, близько мільйона військовослужбовців. Ми вже пройшли етап навчання та злагодження, ми проводимо ротацію та готуємо спеціальні підрозділи для тактичних та стратегічних наступальних операцій.

Озброєння надходять вже системніше, не за ленд-лізом, а за прямими угодами, укладеними з представниками країн "рамштайнської" групи. Це і високоточні ракети, і далекобійні самохідні гаубиці на тягачах, радіотехнічні засоби, танки, безпілотники. Це техніка на рівні п'ятого-шостого покоління. Технологічно це набагато вище, ніж озброєння, техніка та ракетні системи РФ.

HIMARS показали, яких ударів можна завдавати у далекому тилу ворога. Це 80 кілометрів, морем – до 120 та 250 кілометрів. Це передумова не лише до оборони, наприклад, на східному напрямку, на Донецькому та Харківському, а й передумова залучення вже об'єднаних сил у напрямку Херсона та Запорізької області.

Президент дав загальний орієнтир. Звичайно, я вважаю, що він не мав озвучувати мету прямо. Такі вказівки мусять бути приховані, а дії повинні бути неочікуваними для противника. Можна використовувати й відволікаючу інформацію навіть на рівні вищих політичних та військових керівників, що удару завдаватимуть в одному місці, але за фактом завдавати в іншому.

Це передумови не прямої атаки, наприклад, Херсона, Мелітополя, а обхідні маневри, контратаки, зокрема з тилу. Коли буде загроза оточення ворога, вони втікатимуть, бо ніхто не захищатиметься у чужому місті. Ніхто не триматиметься за міста в оточенні, бо тут перспективи дуже сумні.

У наступальних операціях щодо Херсона нам зараз дуже важливо довести ворога до оточення та паніки. Тоді очікується, що і на запорізькому, і навіть на східному напрямку паніка ворога породжуватиме ланцюгову реакцію та призведе до відступу.

Це додаватиме невпевненості іншим окупаційним військам в інших українських регіонах, на інших стратегічних напрямках.

Сьогодні ворог усе частіше завдає ракетних ударів по мирних цілях в Україні, внаслідок чого гинуть люди, заподіяно шкоду інфраструктурі країни. Що залишається нам робити? Чекати, коли в окупанта закінчаться ракети?

– Насамперед, необхідно використовувати можливості України для стратегічного наступу та сіяти в лавах ворога паніку. Якщо вони втікатимуть, то продовжать стріляти, але вже з перспективою поразки. Вони просто відстрілюватимуться ракетами, а це вже не так ефективно. Тобто перше – удар наших військ у стратегічних напрямках.

Друге – посилення системи протиповітряної оборони. Тут свою роль мають відіграти протиракетні системи, які надходять зі скандинавських країн, Британії та Німеччини. Це системи, що перевершують ізраїльський "Залізний купол". Вони зможуть забезпечити збиття 90% усіх тактичних та балістичних ракет ворога.

Третє – потужна консолідація всіх сил. Не лише США, Британії, а й країн третього світу, які виступають за мирне врегулювання. Тут є мотивація не лише для ООН, яка неефективно виступає проти таких ударів, а й країн-учасниць ООН.

З цими країнами треба активно спілкуватися та виробляти моделі тиску на Путіна, щоб таких ударів не було. Тому що вони не обґрунтовані ані воєнними цілями, ані тактичними цілями Росії. Це просто терор та геноцид. Необхідно, щоб усі країни виступили потужним фронтом, особливо ті, що впливають на Путіна в економічному, енергетичному та політичному плані.