Відео дня
Генерал Романенко: маємо два дозволи на F-16, але F-18 можна отримати одним махом. Інтерв'ю
Історія з наданням Україні винищувачів F-16 багато в чому подібна до історії із забезпеченням української армії сучасними танками, зокрема американськими Abrams. На сьогодні наша країна має два з трьох можливих дозволів США – на навчання українських льотчиків та на постачання F-16 з інших країн. Проте союзники України мають на озброєнні й інші винищувачі, постачання яких не було б настільки проблематичним. Наприклад, в Австралії є 48 літаків F-18 Hornet – штурмовиків та винищувачів, питання купівлі яких "можна вирішити одним махом".
Але головне питання полягає в тому, чи мають намір союзники допомагати Україні в такому обсязі, щоб вона здобула перемогу в цій війні з Росією? Судячи з військової допомоги нашій країні, можна зробити висновок, що партнери не готові до того, щоб забезпечити швидкий вихід української армії на кордони держави станом на 1991 рік. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.
– Російські окупанти вкотре заявили про те, що нібито український Бахмут узято. Проте, за словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, ЗСУ взяли місто в напівоточення. За вашими оцінками, що насправді відбувається у Бахмуті? Що з окупаційним "Вагнером"? Що відбуватиметься там найближчим часом?
– На мою думку, треба розділити військово-політичну й морально-психологічну оцінку ситуації. Ворогу необхідно показати хоч якийсь результат, адже вже чотири місяці триває його стратегічна наступальна операція на ділянці понад 1200 кілометрів. Тому квартал сюди, квартал туди – це для них не питання. Для них Бахмут має "сакральне" військово-політичне значення. Звідси й заяви про те, що місто захоплене, оскільки йдуть бої в середині міста.
Але суто військова ситуація полягає в тому, що "вагнерівці" мають значні втрати. Їхніх сил не вистачало, щоб і воювати в середині міста, й утримувати позиції на флангах. Тому вони захотіли залишити лаври "переможців" собі – це необхідно Пригожину, а фланги Бахмута віддали регулярним частинам збройних сил РФ. Їх хоч і називають елітними, повітряно-десантними та ще якимись, але вони мають менший досвід ведення міських боїв і очевидно менш підготовлені.
Тому наші Сили оборони врахували зміни цих обставин і, продовжуючи вести важкі бої всередині міста, проводять контратаки та наступальні дії на флангах. Цим вони створюють певну загрозу для всього, що розташоване всередині міста. Це визнає і противник.
Важливо те, що українська армія просунулась уперед і зайняла певні висоти на флангах та отримала можливість вогневої дії. Це означає, що з військової точки зору, попри те, що противник зайняв більшу частину міста, він не має перспектив просування вперед на Костянтинівку, Часів Яр, Краматорськ і Слов'янськ. Це дуже важливо. Ця позиція залишається за нами.
Але нам потрібні додаткові сили та засоби, щоб здійснити охоплення самого Бахмута – боєприпаси, озброєння. Тому що йти в лоба, як діяв ворог упродовж останніх місяців, – це не наш варіант. Необхідно розглядати й реалізовувати асиметричні дії. Потрібно ще близько п'яти бригад, якщо не більше.
Тому постає питання: чи варто нам тут проводити такі наступальні дії, чи краще дочекатися завершення підготовки широкомасштабних наступальних операцій і використовувати ці сили там. Поки що ситуацію навколо Бахмута потрібно утримувати.
– Чи припускаєте ви, що ворог може просто стерти Бахмут з лиця землі за допомогою масованих ракетних ударів? Що в такому разі йому це дасть?
– Фактично там мало що залишилося від міста. Свого часу вони так само вчиняли в Попасній, Рубіжному тощо. Не знаю, чи є сенс їм підривати Бахмут. У них уже сили не ті. Вони це розуміють і намагаються створювати резерви живої сили.
Є дані, що противник напередодні нашого наступу сформував корпус, три дивізії та полк морської піхоти. Вони виводять у резерв високоточні ракети, випуск яких збільшили на третину з початку вторгнення. Але мають дуже великі витрати цих ракет. Тому так чи інакше вони заощаджуватимуть, щоб було чим впливати на проведення нами операції. Отже, зараз недоцільно з військової точки зору витрачати ресурси, але у противника можуть бути свої погляди.
– Британський маршал авіації та військовий аналітик Шон Белл, говорячи про передачу Україні винищувачів F-16, заявив про два головні чинники – підготовку пілотів та доставку літаків. За його оцінками, перше можна організувати за чотири місяці, а щодо другого, то тут є труднощі, оскільки існують різні блоки F-16 із різними радарами, електронікою тощо. Як ви оцінюєте такі прогнози?
– Почнемо з головного. Якщо хочеш досягти мети, ти шукаєш шляхи та способи її досягнення. Якщо ти хочеш виправдатися, чому цього не робиш, то просто шукаєш доречні аргументи – що це важко, довго й таке інше.
Дякую британцям, вони і тут ініціюють вирішення питання, але принциповою є позиція США. Тут я бачу паралелі з тим, як вони поводилися у питанні надання Україні танків. Нагадаю, що довгий час вони говорили про те, що західні танки дуже складні, що в них газотурбінні двигуни, що вони потребують специфічного технічного обслуговування та логістичного забезпечення тощо. Потім США погодилися, що танки передаватимуть інші країни. І завдяки жорсткій позиції Шольца та ініціативі британців питання зрушило з мертвої точки. Американцям уже не було куди відступати, і Байден був змушений заявити, що і США поставлятимуть Україні танки.
Аж 31 Abrams за наявності тисячі. Усі, хто міг, уже поставили танки Україні, а в американців проблеми. Замість того, щоб поставити Україні ті Abrams, які є, вони запустили виробництво та планують надати їх, лише коли ті будуть готові. Оскільки там збіднений уран, треба змінити корпуси. Відразу було заявлено, що снаряди зі збідненим ураном Україні не дають. За наявності танків від усіх, хто хотів і міг, американських танків досі немає.
Подібна історія проглядається зараз і з літаками. Необхідно отримати три дозволи. Перший – на навчання пілотів, другий – на реекспорт, третій – дозвіл на постачання своїх літаків.
Зважаючи на таку політичну активність нашого президента, військово-політичного керівництва, за дипломатичних зусиль вдалося отримати дозвіл на навчання. Наших пілотів бралися навчати і британці, і данці, і португальці, і поляки.
Завдяки тиску на керівництво США, зокрема з боку Республіканської партії в Конгресі, було зроблено політичну заяву про те, що США не проти підготовки пілотів та постачання F-16 з інших країн.
І тут знову можна провести паралель із танками. Як ми пам'ятаємо, Іспанія одна з перших заявила, що поставить в Україну Leopard 2, але згодом було зроблено нову заяву – про те, що є технічні складнощі. Така сама ситуація з F-16 – хтось щось заявляє, а потім кажуть, що не ті терміни, що є перешкоди тощо.
Але я хотів би розповісти про найбільш підхожі літаки для наших аеродромів, F-18. Говорять, що Україні необхідно 3-4 ескадрильї. В одній Австралії на складі 48 літаків F-18 Hornet. Вони пристосовані до більш важких умов експлуатації – і як штурмовик, і як винищувач. Питання їхньої покупки можна вирішити одним махом. Окрім того, такі ж літаки є в Іспанії, Фінляндії. Вони також могли б передати їх Україні, оскільки переозброюються на F-35. І це лише один приклад. Подібна ситуація із F-16.
Тому я бачу проблему здебільшого у політичному підході. А вже потім, звичайно, потрібно вирішувати питання, про які говорив маршал авіації.
– Ви сказали про те, що часто саме політичний, а не суто військовий підхід відіграє вирішальну роль. Ми бачили зустріч президентів Зеленського та Байдена на полях саміту G7, де було озвучено новий пакет військової допомоги Україні. Глава Міноборони України анонсував новий, 12-й "Рамштайн". За вашими оцінками, сьогодні західні партнери України допомагають їй оборонятися чи таки перемагати?
– Звісно, наші союзники вже пройшли шлях від сприйняття ситуації, коли треба надавати допомогу, щоб Україна не програла, до рівня, коли треба надавати допомогу, щоб Україна перемогла. Але є бачення та підхід самої України, яка бажає перемогти швидко та рішуче. Для цього потрібна відповідна кількість озброєнь і техніки. І є погляд союзників, насамперед, американців, які бачать цей процес поступовим та повільним, із перемогою у якійсь віддаленій перспективі. Приклад із забезпеченням України літаками F-16 і танками саме це підтверджує.
Генерали Залужний та Забродський говорили, що такої кількості техніки буде достатньо для звільнення окупованих територій України, захоплених із лютого 2022 року. Але ми порушуємо питання про те, що будемо битися і боротися за повне відновлення нашої територіальної цілісності в межах 1991 року. Для досягнення цієї мети техніки й озброєнь треба набагато більше. Там мають бути і F-16, і боєприпаси.
Європа вже погодила виділення Україні 2 мільярдів боєприпасів, один мільярд буде поставлено до кінця цього року. Але Росія витрачає 50-70 тисяч снарядів на добу. Порахуйте, на скільки вистачить цього мільйона. На 15 діб? Це відповідь на запитання про те, яких цілей можна досягти завдяки такому підходу.