Відео дня
Генерал Романенко: Путін не може просто спостерігати. Чому агресор безперервно атакує Київ. Інтерв'ю
Щоденні ракетні та дронові атаки Росії на українські міста й столицю пов'язані з двома причинами. Перша, суто військова, – це спроба перешкодити формуванню резерву Сил оборони України для успішного контрнаступу. Друга, політична, полягає в тому, що в такий спосіб ворог відповідає на безпрецедентні постачання високоточних озброєнь нашій країні, а також на "бавовну" в окупованому Криму й на території РФ.
Попри те, що ракетні можливості країни-окупанта обмежені, українцям не варто розраховувати, що вони повністю вичерпаються. Так, серйозну небезпеку для Києва становлять комплекси С-400, розміщені в Білорусі. Але комплекси Patriot захищають столицю. Україна не може просто чекати, коли в агресора виникнуть проблеми із забезпеченням. Необхідно знищувати носії та пускові установки, з яких запускають ракети, – на землі, на морі та в небі. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.
– Як ви розцінюєте щоденні атаки, що іноді повторюються двічі на добу, на Київ? Чого намагається досягти Москва? Навіщо це робиться із суто військової та політичної точки зору?
– Так, саме за цими двома напрямами росіяни і ставлять завдання. Почнемо із військового.
Зрозуміло, що зараз завершується формування нашого стратегічного наступального резерву, і росіяни не можуть просто спостерігати за цим. Вони посилюють розвідку всіх видів, які мають, а також створюють свої резерви. Зокрема, формується сухопутний корпус, дві дивізії, полк морської піхоти для впливу на перспективу.
Противник має перевагу в ракетних військах, в артилерії та в живій силі. Авіація армії РФ перевищує українську в рази, вона більш сучасна порівняно з авіацією Сил оборони України. Попри це, авіація діє тільки в районі ведення бойових дій, а також зі своєї території.
Ворог застосовує, наприклад, керовані авіаційні бомби. Вони завдають ударів по об'єктах біля кордонів на нашій території. Далі не наважуються через загрозу, яку становить для них наша протиповітряна, а тепер і протиракетна оборона. Саме із цим пов'язані значні втрати ворога в авіації.
Ворог сформував авіагрупу "Шторм" із бомбардувальників Су-24, Су-34, він підвищує мотивацію льотчиків, збільшує їхнє грошове забезпечення тощо. Тобто противник знаходить можливості.
Ворог перекидає у Білорусь ракетні комплекси С-400. Вони можуть стріляти у варіанті "земля-земля" на дальність до 200 км. Оскільки час у польоті в них невеликий, вони становлять загрозу, зокрема безпосередньо для Києва. Від них столицю рятує робота таких комплексів, як Patriot. Якщо розгортати його в тому напрямку, звідки можуть завдавати ударів, практично автоматично спрацьовує виявлення та знищення ракет.
Тож головна мета посилення цих обстрілів – зниження наших можливостей щодо підготовки до проведення операції наступального та контрнаступального характеру.
Щодо політичної складової атак на Київ, то це відповідь на ракети великої дальності, що надаються Україні союзниками – Великою Британією, Францією та Німеччиною. Це може бути реакцією на удари по військових об'єктах у Криму й на території Росії. Але якщо є бажання знайти причину, вона завжди знайдеться. Якщо її немає, її можна штучно створити.
Це чинник морально-психологічного та політичного тиску на наше населення, особливо на киян. Тому що Київ – центр ухвалення рішень.
– Ще до початку щоденних атак на Київ ми говорили про те, що запас тих чи інших ракет ворога обмежений, що він виснажується. Але все ж таки ми бачимо, що ворог здатний на інтенсивні атаки. У чому причина?
– Так, у Росії обмежені можливості в точних ракетах, особливо балістичних, таких як "Іскандер", "Калібр". Вони мають ще кілька сотень ракет повітряного базування Х-101, Х-555, а також старі ракети радянського зразка Х-55 у без'ядерному варіанті. Через нестачу такого роду ракет ворог намагається більше використовувати безпілотні літальні апарати в режимі баражуючого боєприпасу, тобто іранські дрони-камікадзе, поєднуючи їх із балістичними ракетами.
Але ми не можемо займати вичікувальну пасивну позицію, не можемо сидіти в окопі й чекати, поки закінчаться їхні можливості. Вони не закінчаться. Без рішучої перемоги над збройними силами Росії нічого не скінчиться. Росіяни сприймають лише силу.
Можливо, зараз пуски ракет значно менші порівняно з початком року, особливо "Іскандерів" та "Калібрів", навіть попри те, що в РФ на 30% збільшили виробництво цих ракет. Ворог відновлюється, і ці ракети завжди будуть.
Необхідно знищувати їхні носії, пускові установки "Іскандер" на землі, кораблі, катери та підводні човни й інші носії "Калібрів" у морі, стратегічні літаки Ту-160, Ту-95МС, Ту-22М3 на аеродромах тощо. Знищувати все це, перш ніж вони запускають ракети.
Крім того, із союзниками необхідно шукати можливості впливу на Іран. Ізраїль вже завдав ударів по виробництву "шахедів". Потрібні ще й політичні кроки. Потрібно шукати союзників, хто допоможе протистояти Ірану, навіть талібів. Ворог нашого ворога – наш союзник.
– Президент Зеленський закликав Південну Корею надати Україні систем ППО. На вашу думку, чи є можливість ще більше посилити нашу протиповітряну оборону? Якщо так, за рахунок чого?
– Так, є такі можливості. Південна Корея – розвинена у військово-технічному сенсі держава, яка готується до можливої війни з тоталітарною Північною Кореєю. Тому вони розвивають свій військово-промисловий комплекс. Ми бачимо, як поступово змінюється позиція нейтральних країн, тієї ж Швейцарії.
Україні необхідно активно працювати з усіма країнами, які мають такі можливості, щоб підвищувати наш потенціал у боротьбі з агресором.
– Чи вважаєте ви, що контрнаступ українських Сил оборони відкладається, чи він розпочнеться за розкладом, попри всі спроби ворога перешкодити цьому?
– Я не хочу говорити про плани, як це робить російський "цар", у якого "все за планом". Але хотів би звернути увагу на офіційні заяви про те, що підготовка до контрнаступу має завершитись до кінця весни – початку літа.
Найімовірніше, терміни зміщуються на початок літа. Чому? Тому що не вся західна техніка, яку заявляли, поставлена. Причому нам необхідно не тільки, щоб вона була поставлена, але ще й щоб вона опинилася в потрібних місцях, щоб екіпажі були готові її застосовувати і так далі.
Тому, коли стоїть питання: дочекатися цієї техніки або починати, тому що в усіх палає і всі хочуть бачити перемогу, рішучу та швидку, то, звичайно, тут емоції треба залишити осторонь. У нас має бути прагматичний раціональний підхід, ми маємо бути терплячими.
Наприклад, кілька днів тому була інформація про те, що велике американське судно заходить до Балтики. Воно має зайти в порт, розвантажитися і таке інше. На це потрібен час. Німеччина обіцяла до кінця травня 110 танків Leopard 1. Травень уже закінчується, але їх поки що немає. Нам що, починати вже зараз?
Є нюанси і з дорожніми умовами, з умовами в окопах, у лісах. Треба розуміти, що сучасний базовий танк НАТО може застосовуватися в умовах хороших доріг.
Усе це в сукупності має спрацювати, і тоді ми вийдемо на початок контрнаступу. Це на мою думку. Але краще знають наш Генштаб і головком.