Відео дня
Генерал Романенко: Захід допоможе Україні востаннє? Як ми можемо виграти цю війну. Інтерв'ю
Останнім часом дедалі частіше з'являються повідомлення про те, що нібито західні союзники України зможуть забезпечити лише одну масштабну контрнаступальну операцію нашої армії, на наступні вони просто не матимуть ресурсів. Водночас є ознаки того, що Китай почав надавати країні-агресору Росії військову допомогу, хай і в невеликих обсягах.
Справді, вже незабаром у війні з Росією Україні доведеться покладатися переважно на власні сили, на свій ВПК. Проте можливості української армії, як і раніше, великі. У цей час завдання номер один – завершити стратегічну оборонну операцію, змусити ворога перейти до оборони і, обравши влучний момент, поки той не зібрав резерви, розпочати потужну контрнаступальну операцію. Адже іншого виходу Україна просто не має. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.
– Президент Чехії Петр Павел заявив, що Україна має шанс на успішний контрнаступ лише поточного року, оскільки пізніше Захід просто може мати проблеми з ресурсами. На вашу думку, наскільки має рацію президент у своїх оцінках?
– Так, він близький до об'єктивних оцінок. У ситуації, коли йде підготовка до контрнаступу, не прийнято обговорювати це питання, але це й так зрозуміло. Президент Павел зробив цю заяву на хвилі критичних гострих заяв щодо України. У такий спосіб він напрацьовує собі міжнародний імідж, зокрема, говорить про готовність приїхати до нашої країни.
Але справді є об'єктивні причини для таких прогнозів. Є загальна втома від цієї війни – у всіх. Але ми розуміємо, що наскільки б ми не втомилися, це питання нашого існування як народу, як держави. В інших державах погляди на цю війну можуть змінюватись під впливом свого електорату.
Робота з підтримки рівня підготовки – це дуже тяжка робота нашої військової дипломатії та нашого політичного керівництва.
– Що тоді така ситуація з військовою допомогою означатиме на практиці, якщо в України фактично залишилася остання можливість контрнаступу?
– На практиці це означає те, що підготовка, а потім сам контрнаступ все одно буде. Це завдання на цілу війну. Справді, так масштабно, як цього року, пізніше підготуватись вже, можливо, не вдасться. Тому треба готуватися з меншими можливостями, розраховувати на свій військово-промисловий комплекс тощо.
– На тлі таких прогнозів з'явилася інформація про те, що США підтвердили використання Росією снарядів китайського виробництва в Україні. Якщо Китай справді надає військову допомогу РФ, наскільки це погана новина для нас?
– Йдеться не лише про снаряди, а й про штурмові гвинтівки, легке озброєння. Свого часу з цього починали наші західні партнери – стрілецька зброя, снайперська зброя, патрони тощо.
Ми знаємо про можливості Китаю надавати Росії військову допомогу з урахуванням того, що можливості китайського та російського ВПК близькі. Китайський військово-промисловий комплекс фактично виріс із радянського. У потенціалі Китай може змінити ситуацію дуже потужно.
Але є й інший бік. Союзники України, насамперед США, намагаються не допустити цього, зокрема, використовуючи економічний аспект. Економіка Китаю на цей момент не в найкращому стані.
Китайці прагматичні, вони, напевно, зважують усі за і проти. Можливо, вони таємно намагатимуться надавати Росії якусь військову допомогу, але переходити межу не будуть, оскільки для них важлива власна економіка.
Як ми бачимо, Китай намагається проводити свою "миротворчу" лінію, хоча відносинами з Росією він зіпсував репутацію того, хто сидить на березі річки і чекає, коли нею пропливуть трупи ворогів. Візит глави Китаю до Москви є свідченням зміцнення контактів з агресором.
Китай не називає війну в Україні війною, а кваліфікує її як "кризу". Але Україна продовжує боротьбу на дипломатичному фронті.
– Яка ваша думка з приводу візиту Путіна до Маріуполя? Чи справді такий візит був? Якщо так, то в чому його сенс?
– На мою думку, це крок у відповідь на видачу ордера на його арешт Міжнародним кримінальним судом у Гаазі. Раніше він намагався формально не порушувати міжнародні правила, можливо, турбуючись про наслідки. Але в даному випадку, незалежно від того, чи це був сам Путін чи його двійник, він побував на тимчасово окупованій території, тобто вчинив черговий злочин, який додасться до його попередніх злочинів.
Візитом до Маріуполя він спалив мости в дипломатичній сфері. Для нього тепер залишається лише військовий шлях.
У зв'язку з цим візитом активно проводяться паралелі з Гітлером, який також був у Маріуполі 1941 року. Дай боже, щоб і у випадку з Путіним усе закінчилося так само, як свого часу з Гітлером.
Що стосується версії про двійника, то вона заслуговує на увагу. Згадайте, як Путін зустрічався із президентами інших країн – він спілкувався з ними через величезний стіл. А тут раптом зайшов до квартири, спілкувався з кимось. Це кардинально протилежна картина. Крім того, він майже нічого не говорив, тобто визначити, чи Путін це чи ні, досить складно.
Але для нас важливо, як ці кроки вплинуть на стан війни, яку ми маємо виграти.
– Останнє запитання саме щодо наших кроків. За оцінками Генштабу ЗСУ, Бахмут залишається епіцентром бойових дій. Ваш прогноз – коли може закритися це питання?
– Я б не зводив все до Бахмута. Дуже важкі бої точаться на всій лінії зіткнення, понад 1200 кілометрів.
Бахмут, звісно, став морально-психологічною віхою, але військове значення Бахмута – на рівні Вугледара чи Кремінної. З погляду противника, взяття Бахмута дало б можливість виходу на Часів Яр, Краматорськ і Слов'янськ. Для нас там є небезпека організації ворогом котлів.
Щодо перспектив утримання Бахмута, то темпи штурмів противника знижуються. Якщо раніше було 150-170 штурмів на добу, то зараз менше сотні. Але противник зосереджує сили, щоб отримати результат хоч на якихось напрямках.
Військова помилка росіян у тому, що вони знову охопили широкий фронт, знову розраховуючи на свої сили, а сил у них не вистачає, потрібно вводити нові резерви.
Я думаю, за тиждень, максимум за два на цих напрямках проясниться ситуація. Навіть якщо противник десь просунеться вперед, йому буде потрібна пауза, оскільки можливостей для нарощування зусиль у росіян не проглядається.
Щодо можливостей української армії, то ми розраховуємо на нові постачання озброєнь. На жаль, восени наші союзники не йшли нам назустріч, розповідаючи, що застосовувати взимку важке озброєння не зовсім доцільно. На сьогодні ці постачання не виконані, ми не сформували резерви стратегічного рівня. На їхнє формування потрібно близько місяця.
Але я хотів би звернути увагу на завершення нашої оборонної стратегічної операції, завдання якої – зупинити противника, знекровити його, що відбувається вже зараз. Нам потрібно встигнути накопичити стратегічні резерви та не витратити надто багато сил.
Важливо також обрати момент, коли противник видихнеться і ще не встигне зміцнити свої оборонні рубежі. Тоді з'явиться найкраща можливість для контрнаступальних ударів та звільнення окупованих територій.