Геннадій Труханов: "Факти, що Росія – агресор, були не у всіх. Тепер вони з'явилися"

Сьогодні в межах проєкту "Орестократія" OBOZREVATEL публікує дуже живе та цікаве інтерв'ю з Геннадієм Трухановим, мером Одеси – міста, яке заявило про свою рішучість боротися з російськими окупантами поруч із Миколаєвом, Харковом, Києвом, а раніше – і Маріуполем. Під час бесіди пан Труханов розповідає одеську версію українського патріотизму. У чому вона полягає, чи мають в Україні стояти пам'ятники вождям-окупантам і як Одеса переживає прощання з "русскім міром" – про це в сьогоднішньому інтерв'ю. Особливо радимо до перегляду повну відеоверсію розмови, до якої увійшли чимало життєвих історій від мера, а також – одеський колорит у повному обсязі.

Відео дня

Імовірність висадження військового десанту в перші дні була дуже великою.

– Що зараз відбувається в Одесі? За наявною інформацією, росіяни підтягли до міста кілька кораблів та підводних човнів, і при цьому обстрілюють мости на Бессарабію та Молдову. Схоже на підготовку штурму Одеси.

– Про кораблі, скажу відверто, мені невідомо. Можливо, чутки. Тому що операція із моря – дуже складна. За місяці війни, бойових дій біля Харкова, Миколаєва, Києва, Чернігова Одеса мала час підготуватися та посилити свої оборонні позиції.

Ситуація в Одесі спокійна, на перший погляд. Люди хочуть відпочивати. Одеса – це курортне місто. Але водночас бачу, що люди хвилюються. Кожна тривога, кожна ракета – це переживання, що знову може "прилетіти".

– Скільки вже було ракетних "прильотів" на місто?

– Багато. Обстрілів, які завдали нам значних ушкоджень, смерть наших городян – їх було до 10-ти.

– Ви маєте відповідь на запитання, чому рашисти обстрілюють Одесу? Якось можна пояснити їхню злочинну логіку обстрілів Харкова. Але Одеса – гарне курортне місто, куди їм ще ручками не дотягнутися.

– Знаєте, я сам ставлю собі це питання постійно, особливо в момент пострілів або "прильотів", як ми їх називаємо. Я не в курсі, навіщо це вони роблять… Посіяти паніку, щоб ми жили в напрузі, щоб відібрати у наших дітей дитинство, щоб вони сиділи в підвалах, у людей похилого віку забрати можливість пожити хоч на старості років спокійно. Пояснити дії агресорів нелюдів дуже складно.

– Як ви провели 24 лютого як керівник міста? В інших регіонах знаю, що для багатьох мерів війна стала несподіванкою, міста просто були не готові. Одеса готувалася до війни?

– Ми працюємо на забезпечення життєдіяльності міста. Наші Збройні сили, мабуть, готувалися. Але ніхто не вірив, що таке можливо і по нашій суверенній державі завдадуть ракетних ударів. Ми, можливо, й розуміли, виходячи з інформації, але ніхто не хотів вірити. І коли о 4.15-4.30 пролунали перші постріли, було завдано ракетних ударів по станції РЛС, аеропорту, тоді, звичайно, відбулося усвідомлення.

Ну і наявність флоту окупантів поряд з Одесою... Ми почали дуже швидко зводити барикади, і центр міста перетворився на неприступну фортецю. Справді, ймовірність висадження військового десанту у перші дні була дуже велика. Не було укріплено узбережжя, не було мін на підходах до Одеси.

– Тобто очевидно, що Одеса значною мірою була врятована завдяки подвигу миколаївців та трагедії Херсона… Коли було розгорнуто берегову лінію захисту міста? Скільки днів на це знадобилося?

– У перші дні. Вже з 24 лютого ЗСУ почали її будувати, і вони дуже швидко це зробили. Дуже допомогли жителі міста, всі об'єдналися, аби звести барикади та фортифікаційні споруди. Може, десь були й помилки, десь "ґав ловили", десь недопрацювали, але всі працювали на захист свого міста.

На пляжах гинуть люди. Але інших це не зупиняє

– Як вдається підтримувати місто в цей складний час? Наприклад, у Миколаєві була серйозна проблема з водою. Чи є у вас схожі труднощі?

– Ми дуже активно працюємо над забезпеченням міста питною водою. Наприклад, будуємо бювети. В Одесі велика кількість штолень, куди відводиться очищена вода, але її не можна використовувати як питну. Тому встановлюємо станції доочищення. Фахівці кажуть, що цілком можливо, що цю воду можна буде пити.

– А ви вже розумієте, як місто пройде зиму, як відбуватиметься опалювальний сезон?

– Я думаю, що на це питання в повному обсязі не відповість мер жодного міста, тому що ми не знаємо параметрів, за якими потрібно буде розраховувати вартість тепла. Попередні розрахунки сьогодні є, але все динамічно змінюється. Ми маємо дійти до рішення, але воно буде складним.

Ті параметри вартості тепла, які ми сьогодні прогнозуємо, дуже складно потягнути. Ми солідарні із президентом, Кабміном, що підвищувати тарифи у воєнний час для людей – складно. З іншого боку, ми дивимося на економічні обґрунтування, бачимо всі складники тарифу.

Тобто завдання дуже складне, і тут усе залежить від спільної роботи держави та місцевої влади, щоб ніхто не перетягував ковдру на себе або не шукав якихось винних чи відповідальних. Необхідно спільно знайти вихід із цієї ситуації, щоб люди не відчули цінового шоку. Завдання – забезпечити тепло у будинках наших громадян. І ми повинні це зробити разом.

– Чи є альтернативні системи опалення, окрім газових підстанцій?

– Ну, знаєте, ми щось робили, якісь проєкти були. Але сказати, це запрацювало і є альтернатива у належному обсязі, – так говорити не можемо… І я не знаю, хто має такі можливості.

– Тобто ми говоримо про те, що наша країна критично залежить від газу.

– Я думаю, що так. Ми ж говоримо відверто. Можемо зараз сказати, що ні, все ок, зачинимо вікна… Але цього буде замало. Газ – наш головний ресурс.

– Скажіть, будь ласка, скільки одеситів сьогодні у місті?

– Дивіться, у нас на початку війни було 1,3 млн містян. За нашими даними, на початку війни виїхали приблизно 200 тис. жінок і дітей. Частина людей уже повертається. Думаю, що зараз близько мільйона жителів, у тому числі – це внутрішні переселенці, а також ті, хто приїхав до Одеси на сезон оздоровлення… Багато киян приїхало до нас, бачу багато київських машин у нас.

– Скільки санаторіїв, пансіонатів працює в Одесі сьогодні?

– Хто може – працює. Я не готовий назвати цифру. Додам, що вони запускаються у складних умовах: їм недостатньо персоналу. Плюс люди раніше могли сходити на море, пляж, кожен санаторій мав свій пляж. Сьогодні пляжі закриті, що робити в санаторії? У номері сидіти?

Ми зараз розроблюємо безпечні території, на яких можна буде перебувати без ризику для життя. Але загалом це досить складно зробити, тому що, відкриваючи пляжі, ми несемо відповідальність. Ми – це і військові командувачі, і районні адміністрації, і я як мер міста. У той же час бачимо, що люди самостійно йдуть на пляжі, і їх дуже складно зупинити.

– Пояснімо читачам, що пляжі в Одесі заміновані, це одна з ліній оборони.

– Так.

– Як тоді люди йдуть на пляж? Їм же заборонено заходити у воду.

– В Одесі не всі пляжі заміновані. Є не заміновані, але в той же час вони закриті з інших причин, не зараз говоритиму, з яких. Коли припікає сонце, звичайно, утримати людей біля води дуже складно. І всі наші таблички чи попередження "Заміновано" ігноруються багатьма. Пояснити, чому вони так поводяться, неможливо. Вони так ставляться до себе насамперед.

А щоб патрульній поліції, муніципальній варті всіх стримати, уявляєте, яку кількість людей потрібно залучити до правоохоронних служб?

Тому я звернувся до військової адміністрації і ми думаємо, як зробити літній сезон безпечним. На наш погляд, це можна зробити не на шкоду обороноздатності нашого міста.

– Те, що гинуть люди, інших не зупиняє?

– Так само ми пояснюємо. Я сам ходжу і питаю: "Що ви робите, люди? Розумієте ж? Загинула людина, прийшла з родиною і загинула на очах у них". Ви думаєте, що це когось зупинило? На тому ж пляжі, щойно прибрали тіло, провели слідчий експеримент, три години по тому вже були відпочивальники.

У нас усе працює відсотків на 50

– У зоні вашої компетенції є організація гумштабу. Розкажіть про ваш досвід, як ви працюєте з переселенцями, з одеситами, яким потрібна допомога?

– Практично з першого дня війни було створено одеський міський гуманітарний штаб. Навколо гуманітарки зазвичай багато спекуляцій: де гуманітарний вантаж, чи його не продають. Тому перше завдання, яке я поставив, – налагодити абсолютно прозору роботу штабу. Усі вантажі фіксуються у спеціальній системі, у нас все прозоро. До програми надали доступ усім правоохоронним органам. Вантажі одразу ставляться на облік.

Переселенців багато в Одесі: наразі 25 тис. зареєстрованих. Серед них є чимало працездатних людей, які бажають працювати. Тому ми разом із Центром зайнятості у пункті реєстрації відкрили ринок праці та віддали всі вакансії, які є в органах муніципальної влади. Дуже зручно. З того моменту вже понад 30 осіб працевлаштовано на роботу на різних одеських комунальних підприємствах. Я думаю, ця цифра збільшиться у рази, коли ми почнемо формувати колективи у школах, у нас також багато вакансій у лікарнях.

– Ви зачепили дуже важливу тему – зайнятості. Люди часто, навіть живучи у рідному місті, не можуть знайти роботу. Ви уявляєте, що відбувається в Одесі? Скільки містян сьогодні у вимушених відпустках, скільки без роботи – з одного боку. З іншого боку – скільки вакансій? Скільки можна допомогти з працевлаштуванням сьогодні чи восени, наприклад?

– Звичайно, я зараз цифру цю не скажу, хоча знаю по всіх департаментах, скільки у нас людей без роботи, хто у відпустці за власний кошт. Ми це все знаємо, у тому числі – змушені знімати навантаження на муніципальний бюджет... Наприклад, є у нас таке підприємство "Парки Одеси", працює там, на мою думку, 12 осіб. Сьогодні більше половини – у відпустці за власний кошт, тому що люди не сильно там завантажені, а гроші місту вкрай потрібні.

– Безробіття – це масштабна проблема для Одеси? Скільки людей сидять у вимушених відпустках – третина, половина Одеси? І чи не боїтеся ви, що відсутність доходів у містян потім перетвориться на комунальні борги тощо?

– Звичайно, все це пов'язано... У нас все працює, можемо казати, відсотків на 50, якщо в середньому взяти. Практично вся бюджетна сфера, медицина працюють, слава Богу. А освіта, дитячі садки, інші напрямки простоюють, люди не працюють, і це справді проблема.

Але сьогодні війна, всі з розумінням ставляться до цього.

Потрібно повірити вже нарешті, що Одеса – це українське місто

– Перейдемо до такої важливої теми, як "русскій мір". Як змінилося ставлення одеситів до нього протягом цих місяців війни?

– Ви знаєте, це дуже, з одного боку, просте, з іншого боку, складне питання. Яке може бути ставлення до "русского міра" сьогодні в Одесі, якщо вони вбивають нас, якщо вони не бачать у нас українців, якщо вони не бачать, що Одеса – це частина України, це українське місто. Якщо вони сьогодні заявляють зі своїх телеекранів про те, що "українців не існує", "України не існує"... Як можна ставитись до цього? Спочатку з'явилося розуміння ситуації, потім – неповага, а сьогодні – ненависть. З кожним днем вона наростає дедалі більше.

Щодо питань декомунізації, дерусифікації – ми її проводимо сьогодні, але кожен свій крок обґрунтовуємо. Наприклад, зняли покажчики на всі міста-побратими з РФ та Білорусі. Ми також прибираємо всі "російські" назви вулиць, які не мають взагалі жодного стосунку до Одеси, все це відбувається абсолютно цивілізовано, з поясненням, чому це робиться.

– У вас немає відчуття, що ви особисто й містяни десь помилилися, маючи таку велику симпатію, як тоді казали, до "братнього російського народу"?

– Я, загалом кажучи, не розумію, в чому ми помилилися.

– Дивіться, вас московські медіа сьогодні називають націоналістом та "поплічником київського режиму". Але ще два-три роки тому ви особисто повертали в Одесу проспект Жукова та проспект Чапаєвської дивізії. А зараз міськрада декомунізує усі ці "проспекти". Очевидно, ви йшли десь на поводу в проросійського електорату. Але якби років 10-15 тому можна було дати зрозуміти росіянам, що не варто ідентифікувати нас як додаток до Росії, можливо, і 2014 року б не було...

– Це дуже серйозна тема для дискусії.

Хтось сприймає Одесу як частину "русского міра". Я хотів би, аби її ідентифікували як інтеркультурну столицю нашої країни. Це місто зі 130 національностями, зі своєю історією. Щодо "русского міра", то я не знаю, які ви поняття вкладаєте в цей термін. Одеса – європейське місто. Але до 2014 року вона була орієнтована на російського туриста, вся інфраструктура туристичної Одеси: клуби, готелі і так далі. В Одеському порту, в Іллічівську, Чорноморську, Южному працювали компанії з російським капіталом. Усе це впливало на формування міста.

Якщо серйозне питання трансформувати в одеський жарт, то й Куршавель можна назвати російським містом, бо там домінує "русскій мір"... Або, припустімо, Туреччину, де сьогодні переважають російські туристи. Але для нас, одеситів, дуже неприємно чути звинувачення у русофілії, чи мені особисто, що "знаєте, ми від вас не очікували, що ви так себе зарекомендуєте у цій війні".

Це хто від мене не чекав? А від Ківи чекали? Що він сьогодні хоче знищити Україну, а трохи раніше він був національним українським героєм.

Щодо Жукова – окреме питання. В Одесі назва вулиць, про які ми сьогодні говорили, не просто так... У цьому випадку це була данина великому Жукову, який жив і працював в Одесі. Але зараз переглядатимемо, і обов'язково на комісії, сесії міськради. Що ми сьогодні просимо, я прошу, щоб Одесу поважали та любили, а не таврували, бо комусь так хочеться чи у нас хода інша. Потрібно повірити вже нарешті, що Одеса – це українське місто.

– Я "перепакую" своє питання. Сьогодні всі ставляться з повагою до стоїчної позиції Одеси та до вашої особисто. Крім того, я бачив усі навішені на вас ярлики, і свідомо їх уникаю. Моє питання трохи з іншої площини: чому зараз Одеса перейменовуватиме той самий проспект Жукова на якусь історичну назву, хоча можна було б давним-давно дистанціюватися від цього русофільства?

– Чому? Тому що потрібно дивитися на час, на тодішній стан суспільства, результати соціологічних опитувань тощо. Не впевнений, що була можливість зробити щось інакше.

Може, я зараз скажу щось і неправильно… Ми могли довго говорити про те, що Росія – – це агресор: і до війни 2014 року, і після ми говорили, що це не братський народ... Але про це знало якесь коло людей, вони були впевнені у чомусь. Вони мали якийсь досвід, якісь факти. А інші не мали жодних фактів. Сьогодні факт очевидний: Росія – агресор, вона руйнує наші міста та вбиває наших громадян, сьогодні для всіх це є даністю. І зараз ці рішення усвідомлені, і вони правильні. Великою ціною, колосальною ціною, непоправною ціною. Сьогодні вже зрозуміло всім, абсолютно. Діткам у дитячих садках, куди вони не можуть прийти до себе в групу та погратися іграшками, у школах.

Можна довго говорити і на цю тему, я б і розповів набагато більше, чому Одеса сьогодні така, якою вона має бути.

Тому ви правильно сказали, розпочавши свою кар'єру мера міста у 14 році з тавром сепаратиста, у 22-му році я "став" націоналістом.

– Сьогодні бути націоналістом набагато крутіше, ніж проросійським політиком.

– Ось, знаєте, може, нескромно скажу, але я задоволений тим, що народився в Одесі і знаю, як треба розмовляти з одеситами. Тому ми робили все правильно, я вважаю. 2014 рік, коли не було транспорту, у місті не надавалися якісно адмінпослуги, і ми зробили центр надання адмінпослуг. Я отримав від UNICEF подяку, а від рідного нашого НАБУ "підозру", під якою ходжу п'ять років.

Ви не розумієте, яке невдоволення було 2014 року в Одесі через те, що людина не могла отримати від міської влади елементарний документ. Він приходить і хоче одержати документ, який країна має йому видати згідно із законом. А він мав прийти о 2-й годині ночі, зайняти чергу. Потім ще дати, можливо, комусь на лапу, щоб його пропустили. А як зробити, щоб люди побачили, що влада в Україні є і вона дбає про людей? Коли влада не дбає, люди починають озиратися: "Хто ж нас врятує?" Одеська влада подбала. Треба було ухвалювати рішення, а не розмірковувати: правильно ми робили чи неправильно?

Правильно – те, що ми сьогодні – українське місто.

Правильно – те, що ми, одесити, сьогодні патріоти своєї країни.

Правильно – те, що сьогодні в Одесі вже ніхто не сумнівається.

Все було зроблено правильно. І люди повірили в те, що про них дбають. Що є в Україні влада, і вона працює на українців. Ось це найголовніше, розумієте?

Як цивілізована європейська країна має цінувати світову культуру, а Росії варто залишити Сталіна, Єжова, Дмитра Кисельова

– У мене до вас непросте запитання: як ви ставитеся до ідеї демонтувати пам'ятник Катерині ІІ в Одесі?

– Це не пам'ятник Катерині, як її називають усі. Це пам'ятник засновникам Одеси, що встановлювався одеситами.

Якщо таке рішення буде ухвалено, то значить буде ухвалено.

– Ну а ваша особиста думка?

– Моя особиста думка, що сьогодні не варто ці питання порушувати.

– Добре, тоді маю одну аналогію. Ми знаємо, що сталося в Маріуполі, зараз він окупований, як і Одеса – при Катерині ІІ. Уявіть, що Путін створює нове місто між Маріуполем і Донецьком, і називає його, умовно, Азов. І там також ставлять пам'ятник Путіну як засновнику. Коли Україна звільнить Донбас, чи потрібно зносити цей монумент російському вождеві?

– Я вважаю, що тут не зовсім коректна аналогія.

За всієї поваги… Я навіть не розумію, як це обговорювати. Путін може робити все, що завгодно. Він сьогодні захоплює територію, він вбиває людей. Про що ми говоримо?

– Я про те, що Катерина теж багато поганого зробила для України. Я намагаюся вивести вас на думку про те, що якщо ми дистанціюємося від Росії, то потрібен загальний ментальний аудит, щоб зрозуміти, від чого потрібно відмовитися, від чого – ні.

– Звичайно, переусвідомлення має статися, воно вже відбувається. Але я хочу дізнатися про вашу думку. Якщо у вас із свідоцтва про народження викреслити батьків, вони перестануть бути такими?

– Ні, не перестануть. Йдеться про сепарацію від чогось чужого, шкідливого. Я хочу зрозуміти, наскільки ви готові сепаруватись від російського минулого. Ось була ваша скандальна заява одному з американських видань, що ви проти перейменування вулиці Пушкіна, додавши, що вас лякає така радикальна відмова від російської культури. Відповідно, де ця грань? Коли культура є частиною інформаційного простору Росії, а коли вона перестає бути такою?

– По-перше, проспект маршала Жукова перейменований вже давно, і зветься Героїв Небесної Сотні.

– Але ви хотіли повернути йому стару назву.

– Так. Чому – я вам скажу. Тому що є процедури, для мене це дуже важливо. Процедури, передбачені статутом міста: у цьому випадку потрібно було провести громадське слухання. На цьому паразитують деякі політичні сили, кажучи "треба перейменувати", заграючи зі своїм електоратом. Будь ласка, ви хочете щось зробити, ви повинні йти за процедурою.

Щодо вулиці Пушкіна: я сказав, що мене насторожують деякі тенденції, що для деяких політиків війна вже закінчилася. І вони сьогодні побігли особисто перейменовувати вулиці, боротися з чимось, причому суто на власний розсуд. Тому я сказав, що це мене насторожує. Сьогодні вже пішло змагання, хто буде радикальнішим у цих питаннях, незважаючи на історію. Пушкін жив у Одесі та писав. Якщо ми хочемо втратити всю цю історію… Тобто в мене була інша заява, ми як цивілізована європейська країна маємо цінувати світову культуру. А Росії варто подарувати тих, кого вона особливо цінує: Сталіна, Єжова, Дмитра Кисельова. Хто там у них ще? Ось їх вони хай забирають. Це їхнє.

Я дуже хочу для свого міста, для своїх дітей, для своїх онуків, для наших майбутніх поколінь одеситів, для майбутніх поколінь українців зберегти наш колорит та самобутність Одеси. Те, чим завжди Одеса подобалася всім, славилася. Я хочу, щоб українці допомогли нам у цьому. Уся Україна.