"Головне, щоб із них жодна волосинка не впала": дружина "азовця" розповіла про евакуацію з катакомб у Маріуполі

Сьогодні вся увага прикута до ситуації з військовими на "Азовсталі". Ще в понеділок, 16 травня, родичі "азовців" у Стамбулі дали пресконференцію. Вони звернулися до президента Туреччини Ердогана, щоб він об'єднав зусилля з китайським лідером Сі Цзіньпіном щодо порятунку захисників Маріуполя. Рідні просили, щоб військових вивезли до третьої країни.

Проте за кілька годин ситуація змінилася. Вже пізно ввечері стало відомо, що з бункерів почалася евакуація 53 тяжкопоранених. Їх перевозили до Новоазовська на тимчасово окуповану територію. Ще 211 бійців залишили територію заводу, їх відправили до Оленівки, також на територію "ДНР". Повідомляють, що всі українські військові вийдуть із території заводу, далі вони мають бути обміняні на російських полонених.

OBOZREVATEL поговорив із дружиною бійця полку "Азов" Богдана Наталією Зарицькою.

– Наталіє, за вчорашній вечір та за ніч відбулися події, стало відомо про евакуацію поранених та бійців з "Азовсталі". Поки що їх везуть до ОРДЛО, потім говорять про обмін полоненими. Що сталося, що ви про це думаєте?

– Ми абсолютно підтримуємо те, що сказав президент Зеленський. Наші хлопці герої. Вони виконали на 200% свою місію. І наші хлопці потрібні нам живими.

– Усі військові виходитимуть з "Азовсталі"?

– Ми не знаємо, чи всі виходитимуть. Ми так само, як і всі люди, уважно стежимо за цим процесом, переживаємо та непокоїмося. Зі свого боку ми хочемо, щоб уся увага світу була прикута до цього процесу, щоб із наших хлопців не впала жодна волосина. Це дуже важливо. Російська сторона неодноразово показувала, що вони можуть не дотримуватися домовленостей. Тому важливо, щоб світ уважно стежив за тим, що зараз відбувається на "Азовсталі" після виходу наших хлопців із катакомб. Ми зараз у дорозі, зі мною поряд мама бійця та ще дві дружини. Ми дуже переживаємо за всіх. З одного боку, хлопці говорили, що полон для них дорівнює смерті. Але бачимо, що це особливий полон. Наразі намагаються насамперед вивести поранених, ми в усьому підтримуємо наш уряд. Бо далі так тривати вже не могло. Потрібні дії.

– Куди їх вивозять, у яких умовах вони перебуватимуть, вам відомо?

– З перших вуст нам нічого не відомо. У мене зв'язок із чоловіком був крайнього разу 7 травня. Від чоловіка я поки що жодної інформації не отримувала. Зараз ми знаємо лише те, що відомо всім із загальних джерел інформації. Наша мета також зберегти хлопцям життя. Вони герої, стільки днів концентрувати на собі нерівні сили противника, брати вогонь на себе, перебуваючи у повній блокаді. Це складно для всіх, ми були напружені, наші хлопці трималися, ми теж, захищаючи тил, трималися. Головне для нас зараз, щоби весь світ стежив за цим процесом.

– Ви відучора перебуваєте в Стамбулі, давали там пресконференцію. Який результат, чи хтось із вами виходив на зв'язок?

– Ми задоволені результатом. Вчора був величезний інтерес світових ЗМІ та турецьких зокрема до нашої пресконференції. Ми маємо мрію зустрітися з президентом Ердоганом. Ми вдячні турецькій стороні за те, що вони вже зробили для України. Але ми не маємо самоцілі саме зустрітися. Наше завдання, щоб світ стежив і не дав, щоб сталася якась ситуація, коли по наших хлопцях відкриють вогонь, уб'ють на місці, не дадуть вийти. Це сили небесні допомагатимуть, або щось, про що ми навіть не знатимемо. Але наше завдання зараз – максимальний інформаційний розголос. І вчора ми досягли цієї мети. Після гучного брифінгу ми сьогодні ще не розуміємо, які будуть подальші зустрічі. Але зараз ми їдемо до українського посла до Анкари. А далі дивитимемося, як розвиватимуться події.

– Ви говорили, що через турецького президента хотіли достукатися до китайського лідера. Чи є якийсь зв'язок?

– Ми просили президента Ердогана об'єднати зусилля із Сі Цзіньпіном. Зараз до Китаю складно потрапити, бо там обмеження щодо ковіду. Ми вирішили робити звернення не лише в Україні, а й говорити з міжнародного майданчика. Ми вважаємо, що нас почули. Нам не потрібні особисті зустрічі, а потрібні дії. Якщо правителі цих країн допоможуть нам, то ми будемо дуже вдячні за їхнє сприяння. Ми вже вдячні їм за те, що вони зробили.

– Це ваші найближчі плани, а що думаєте робити надалі?

– Стратегічна лінія в нас одна – боротися за наших хлопців, зберегти їхнє життя. За тактикою – зараз перший крок зустрічі на рівні посольства, а далі подивимося, все залежить від подій. Станом на вчора ми виконали свою місію. Станом на сьогодні – вечір покаже.

– Може хтось із нашої української влади на вас виходив і говорив якісь подробиці майбутнього обміну, коли та як?

– Поки що ми нічого не можемо коментувати, щоб не нашкодити. Але про свого чоловіка я нічого не знаю, не знаю, чи є він у списках. Ми чекаємо 82-й день. Треба ще набратися терпіння і трохи зачекати.

– Головне зараз, щоб з них не знущалися, не піддавали тортурам.

– Ми просимо світові спільноти простежити за цим процесом. Ми говорили про те, що має бути третя сторона досить сильна, яку може почути Росія, для того щоб вивести хлопців на третю сторону. Поки що ми знаємо, що їх вивозять на територію "ДНР". Іноді смерть легша за тортури і смерть. Тому ми не хочемо такої долі для наших хлопців і просимо весь світ максимально взяти участь у цій ситуації.

– Як ви думаєте, російське керівництво настільки упиралося, не хотіло йти на компроміси тільки тому, що це "Азов"?

– На мою думку, "Азов" протягом багатьох років у РФ демонізували, працювала пропаганда, вкладалися величезні кошти у демонізацію цього полку. І хлопці "Азова" є найбільшим трофеєм для Росії. Завжди є причина і є привід. Російська пропаганда вигадала привід, вибрали об'єкт для биття, навішували на нього ярлики, вигадали, що борються з нацизмом. Так само, як вони завжди називають українців бандерівцями. Тільки тому, що ми розмовляємо українською мовою. Хоча, бачите, ми з вами зараз спілкуємося російською. Ми адекватні.

Але нас поставили в статус нацистів, націоналістів. Так само і полк "Азов". Їх демонізували, навішали ярликів "нацист" і знайшли привід для боротьби з неонацистами. Але є й глибока причина. Причина в тому, що вони є боєздатним підрозділом Національної гвардії України. Це один із найпідготовленіших підрозділів, і вони це довели. Вони завжди давали відповідь російським окупантам. І це причина, через яку Росія ненавидить цей полк і мститься. Тому в інформаційному та трофейному полі для них важливий "Азов". Хоча на "Азовсталі" також є 36 бригада морпіхів, поліція, прикордонники та ще інші бригади.

Плюс, наскільки мені відомо, "Азов" завжди мав гідну підготовку. У них були навчання, проводилися злагодження, відпрацювання на полігонах, ротації, у них гарне екіпірування. У чоловіка був контракт на три роки, його на менший термін не укладають. Тому що вони вважають, що багато вкладають у підготовку бійців, і за рік неможливо навчити всьому. Вони дуже уважно підходили до бойової підготовки.

Плюс у полку "Азов" важливо розвиватися не лише у бойовому мистецтві. Але ще брати один-два напрями для розвитку особистості. У чоловіка немає жодних татуювань та наколок. Ми спілкуємось українською мовою, ми купуємо українські книги. Ми складали план прочитання книжок щонайменше 100 на рік.

Має за плечима музичну школу, футбольну школу. Поки він знаходився в "Азові", він вивчив дві іноземні мови до рівня А2 та майже С1. Важка атлетика, фізичне навантаження. Тож їм є чому заздрити і за що ненавидіти.

Вони дуже міцні духом. Мені дуже цікаво з моїм чоловіком. Він вражає і словами, і вчинками. У свій день народження у квітні він запропонував одружитися на "Азовсталі" і 17 квітня ми одружилися.

Вони особливі хлопці, всі гідні. Я не раз приїжджала до чоловіка до Маріуполя. Завдяки коханому я знайшла себе. У мене від першого шлюбу є син, і він дуже добре прийняв Богдана. Коли він уперше до нас приїхав у гості, синові було 5 років, він першим дав руку Богданові і сказав ходімо гратися. І в усьому хоче бути схожим на Богдана.

Він вранці встає і відтискається, на айкідо ходить. "Я хочу бути таким самим сильним, як Богдан". Богдан йому багато книжок надіслав. З останнього – "Комікси про Халка", "Байки Сковороди", "Фізика в коміксах", "Хочу бути ITшником". Це тепер настільні книжки сина.