Блог | Імітації переговорів більше не буде. А до реальних Путін не готовий
Минуло два місяці з моменту так званого відновлення переговорного процесу в Стамбулі між Росією та Україною. Але за цей час стало зрозуміло: Москва не прагнула миру, а лише тягнула час, пише Віталій Портников для Vot-tak.tv.
Сьогодні про нові зустрічі переговірників практично ніхто не згадує. Хіба що генеральний секретар НАТО Марк Рютте на зустрічі з Дональдом Трампом, нагадав про те, що Володимир Путін направив на переговори не впливового політика, а якогось вчителя історії — так Рютте, сам історик за освітою, охарактеризував колишнього міністра культури Росії Володимира Мединського, більш відомого своїми історичними побрехеньками. Або міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров із навмисним розчаруванням зауважив, що головний український переговірник залишає посаду, маючи на увазі призначення міністра оборони України Рустема Умерова послом у Вашингтоні (Умеров зрештою призначений секретарем РНБО – Ред.).
Але навіщо взагалі потрібні нові раунди таких російсько-українських переговорів після заяв Дональда Трампа — вже ніхто не розуміє.
Хоча важливо пам'ятати: від самого початку це були не переговори, а імітація процесу. Саме пропозицією "відновити" стамбульські переговори Володимир Путін відреагував на ультиматум західних країн, які вимагали від нього припинення вогню на російсько-українському фронті з 12 травня та пригрозили в разі відмови запровадженням узгоджених санкцій з боку США, ЄС і Великої Британії.
Путін, який влаштував нічну прес-конференцію, щоб потрапити у вечірні випуски американських новин, по суті, проігнорував ультиматум. Але натомість запропонував відновити стамбульські переговори, які, як відомо, ніколи не приводили до якихось реальних домовленостей — незалежно від того, що Путін придумував.
Прес-конференція Путіна подіяла на ту аудиторію, на яку була розрахована. Дональд Трамп відмовився від узгоджених санкцій і зажадав від України направити делегацію до Стамбула — хоча в Києві від самого початку розуміли безперспективність подібних зусиль. Але щоб не вступати в конфлікт із Трампом, і президент України Володимир Зеленський, і європейські лідери погодилися на відновлення переговорного процесу. Тоді, як нагадує Рютте, західним лідерам навіть довелося чинити тиск на Київ, щоб делегацію все ж таки було направлено.
Обидва раунди показали: єдиним завданням Володимира Мединського — як і у 2022 році — було тягнути час. Це давало Путіну можливість розвивати наступ на фронті й посилювати ракетні та дронові удари по українській території. Статистика говорить сама за себе: лише за два місяці Росія вдвічі збільшила кількість ракетних ударів і значно наростила застосування дронів. Навіть цю колонку я пишу під звуки повітряної тривоги — не першою і, ймовірно, не останньою за день.
Путін, мабуть, розраховував, що такий маневр паралізує ініціативу Трампа і зірве будь-які нові поставки зброї Україні. Адже пакет допомоги, наданий зусиллями Джо Байдена і затверджений Конгресом, добігає кінця, а нові рішення так і не були ухвалені.
Щоб створити видимість конструктивного підходу, Путін погодився на обмін військовополоненими. Це стара тактика: підміняти реальні переговори їхньою гуманітарною складовою. Насправді обмін полоненими — включно з українцями та росіянами — міг би відбуватися паралельно з переговорами або незалежно від них. Але для Путіна полонені — це не люди, а обмінний фонд. Він використовував їх для демонстрації нібито доброї волі і підміни реальних підсумків переговорів. І мабуть, єдиний позитивний результат всієї цієї "імітації" — це те, що люди змогли повернутися додому. Але до закінчення війни або навіть до припинення вогню цей процес не має абсолютно ніякого відношення.
Через два місяці Трамп вимагає від Путіна справжніх переговорів і визнає, що "приємні бесіди" з російським президентом не призводять до реальних результатів. Питання тільки в тому, наскільки погрози американського президента значущі для Путіна і наскільки він боїться, що нова військова допомога Україні та санкції, про які говорить Трамп, завадять йому продовжувати війну і досягти бажаного — розгрому української держави.
Одне ясно: імітації більше не буде. А до реальних переговорів Путін усе ще не готовий.
