"Коли був поранений на позиції, думав, якщо вийду – спробую знайти Бога". Історія бійця ДШВ Володимира 

Володимир за 2,5 роки повномасштабної війни пережив окупацію в Херсоні, важкі бої в складі бригади ДШВ на Донецькому напрямку, поранення, яке мало наслідки, зокрема й для психіки. Зрештою хлопець "списався" з армії, але не зміг залишитися осторонь від проблем військових. Зараз він активно займається творчістю, акторством та проводить реабілітаційні курси для ветеранів. Каже, що як ніхто розуміє, наскільки важливою є підтримка для людей, які мали досвід війни. Володимир розповів OBOZ.UA свою історію.

Окупація Херсона та початок служби в ДШВ

Перед повномасштабним вторгненням я був у Херсоні і спокійно готувався до свого дня народження, 25 лютого. Взагалі про війну навіть не думав. Але 24 лютого, десь після 4-ї ранку зателефонував друг і сказав, що почалася війна, бомблять аеродроми і що треба буде виїжджати. Я поставився до всього скептично і потім два місяці провів у Херсоні в окупації.

Регулярно ходив на мітинги, щоб прогнати цю нечисть із Херсона. Росіяни поступово дедалі жорсткіше почали їх розганяти, застосовувати зброю і забирати кудись людей. Разом із другом вирішили виїжджати, зібралися і рушили. На одному із блокпостів нас зупинили, почали обшукувати, і в мене в рюкзаку знайшли наш український прапор. Кілька годин нас били, стріляли у наш бік, відібрали гроші, автівку і телефон у мене.

Але, слава богу, ми залишились живими й навіть автостопом дістались до Одеси. Наступного дня я зареєструвався як ВПО та відмітився у ТЦК.

Після шести місяців життя в Одесі мені зателефонували, запитали, чи готовий я служити. Сказав, що готовий, і так потрапив до лав ЗСУ. До того я ніколи не служив.

Після двох місяців підготовки на полігоні в Житомирі місяць була загальна підготовка, ще місяць я навчався спеціальності, став помічником гранатометника. Я потрапив у 79-ту бригаду ДШВ. І майже відразу нас відправили на Донецький напрямок, у Мар'їнку.

Поранення та пошук Бога

Спочатку було незрозуміло. Серед нас бійців із великим досвідом було не так багато, як хотілось би. У нашій групі (чотири особи разом зі мною) один був з досвідом. І так вийшло, що наш перший вихід "на нуль" затягнувся на сім діб. За весь цей час я поспав годину на шостий день. На сьому добу ворог пішов на нас в атаку. Ми вистояли, відбили позицію, відбились від орків. Я особисто орієнтувався на того бійця, що був із досвідом, може, завдяки цьому всі залишились живими. Тільки після того нас забрали на кілька днів на відпочинок, а потім – знову на "нуль".

Ще три дні пробули на "нулі". Мар'їнка – місто-привід, ми зайняли оборону в майже зруйнованому будинку, і нас знову почали штурмувати орки. Ми сидимо в тій хаті, вони підбігають, пробують нас штурмувати, відходять. Був дуже близький контакт, буквально півтора метра, за стіною стояли окупанти. І так три дні, потім знову на відпочинок.

Згодом був ще один вихід, тоді ворог пішов на нас майже одразу. У той день у нас були і "трьохсоті", і "двохсотий". У нас у загоні було два новачки та один хлопець, який воює ще з АТО. Після цієї атаки у нас був один загиблий, новачок, двоє контужених, новачок та атовець, і у мене легке поранення. Ми по позиції трошки розповзлися, а рація була тільки у мене. Коли ми відбилися, я отримав наказ збирати всіх докупи. Пішов по хлопців, один з них був дуже сильно контужений, біля нього стріляли з РПГ, і він мене підстрелив. Я йому кричав і маякував, але він нічого не чув, коли вже наш побратим побачив, зупинив його. Мене перев'язали як могли, і тільки потім я доповів, що у нас "двохсотий" і всі "трьохсоті". Це було десь в обід, нам сказали, що замінити нас зможуть, тільки коли зайде сонце. Зайняли позицію і тримали її до ночі.

Ми все ж таки вийшли, кров'ю я не стік, слава богу. Хоча в Бога не вірю. Коли був там, розумів, що можу не дочекатися, і подумав, що якщо вийду, то спробую знайти Бога. Вийшов, сходив до церкви, але поки що не знайшов. Вірю більше в людей, хоча і не у всіх.

Після поранення я лікувався понад місяць, а потім знову поїхав на "нуль". Повернувся, якраз була ротація – нас із "нуля" на "нуль" перевели, з Мар'їнки в Красногорівку. Там вже були не міські бої, а окопні, було трошки простіше. Там у мене почалися психологічні розлади. Вже потім, коли я спілкувався з психологом, виявилося, що у мене підсвідомо з'явився внутрішній страх, навіть до своїх. Через те поранення. З'явилася нервозність, почав дуже сильно боятися. Пішов з цим до командування, розповів як є.

Мене направили на обстеження і визнали обмежено придатним до військової служби. Перевели на другу лінію, побув там кілька місяців. Далі мене перевели під Миколаїв, потім у Житомир, після – до Білгород-Дністровського під Одесою в інженерні війська. Коли виїхав з "нуля", то психологічно стало трохи легше, але потім дуже розчарувався в службі глибоко в тилу. Там виявилось стільки нюансів, до яких я не звик. Пішов на МСЕК, дали ІІІ групу інвалідності, зараз я поки що списаний по інвалідності.

Вважаю себе фартовим

А на початку вересня у мене в Києві викрали всі документи – і військовий квиток, і паспорт, і посвідчення водія, і довідки з МСЕК. А взагалі я вважаю себе фартовим. По-перше, залишився живим. По-друге, у мене відновлення документів йде не дуже швидко, але стабільно. І в Києві уже знайшов творчих друзів. Мені, як ветерану, запропонували займатися в театрі BEAT, подобається акторство і творчість. Брав участь у проєкті театру драматургів, нас навчили писати п'єси. Я написав свою історію, двоє режисерів її поставили.

Також почав проводити реабілітаційні курси для ветеранів з акторськими тренінгами – проходять щоп'ятниці, це розвантаження для хлопців.

І ще організувався у нас музичний гурт "Ветеранобенд", нас зібрала дівчина-волонтерка Дарина Кірілко. Чотири ветерани і вона – ми разом співаємо українські та народні пісні, їздимо по госпіталях, реабілітаційних центрах. Пісня – це дійсно велика сила, вона багато чого робить. Пам'ятаєш, як тяжко було, і розумієш, що потрібно людям, які повернулися, які мали досвід війни. Їм дійсно дуже потрібна підтримка й інколи навіть направлення. Бо сенси вже інші, коли повертаєшся, все змінюється...