Колос на глиняних ногах, або Ефект від санкцій проти РФ, у які мало хто вірив

Володимир Путін підписав указ про заборону постачати російську нафту до країн, які приєдналися до стелі цін. А також за будь-якими контрактами з будь-якими країнами, в яких ця стеля прописана. Однак у Москві явно діяли на емоціях і не прорахували, як це вплине на світовий ринок. Спойлер: Росія все одно опиниться у програші.

27 грудня президент РФ підписав указ про заходи у відповідь на введення стелі цін на російську нафту. Цей указ забороняє постачання російських нафти та нафтопродуктів іноземним юридичним та фізичним особам за умови, що у контрактах на ці постачання передбачено введення стелі цін.

Указ Володимира Путіна про заходи у відповідь на введення стелі цін на нафту з Росії діятиме до 1 липня 2023 року. Що цікаво, в указі Путіна прямо прописано, що головним ініціатором введення цінової стелі на нафту з РФ є… Вашингтон: "США і іноземні держави, що приєдналися, ввели..."

Відразу з'явилися прогнози наслідків цього указу. Російські експерти припустили падіння виробництва нафти у 2023 році на 700 тис. барелів на добу. А Міжнародне енергетичне агентство передбачило, що скорочення буде до рівня мінус 1,5 млн барелів, а за несприятливих обставин – і до 2 млн. Тоді "дірка" у російському бюджеті складе вже не 3 трлн рублів, а мінімум удвічі більше.

Агентство економічної інформації Bloomberg на початку січня оцінило вплив ембарго та стелі цін на експорт нафти та доходи Росії. За підрахунками експертів агентства, за останні чотири тижні 2022 року морські постачання російської нафти скоротилися на 117 тис. барелів на добу до 2,615 млн б/д. У тому числі постачання до Китаю, Індії, Туреччини та з невстановленим місцем призначення в сумі склали 2,42 млн б/д. Ефект європейського ембарго і стелі цін виявився в падінні оборотності танкерів через тривалі терміни доставки в Азію і зниження кількості перевізників, в принципі готових мати справу з російською нафтою.

Це означає, що морські поставки нафти з РФ зараз вищі за мінімум, але нижчі за середньорічні рівні. "Європейський ринок на короткому транспортному плечі, який споживав понад 1,5 млн б/д нафти з терміналів у Балтійському, Чорному морі та в Арктиці майже повністю втрачено, – підбиває підсумок Bloomberg. – Його повинні замінити довгі перевезення в Азію, набагато дорожчі та триваліші".

Ефект санкцій виявився одразу: надходження до "військової скарбниці" Кремля від експортного мита на нафту на тижні до 30 грудня впали на $15 млн до $108 млн. Чотиритижневе середнє падіння – на $3 млн до $110 млн. Це найнижчий у році показник, зауважує Bloomberg.

У перших числах січня ціна на російську нафту впала до $56,51 за барель за базовою ціною. І це без дисконту.

За даними міністерства фінансів РФ, середня ціна Urals у грудні становила $50,47 за барель проти $66,47 у листопаді. Це мінімум із грудня 2020 року. У середньому 2022 року ціна Urals становила $76,09 проти $69,0 2021 року. Середня ціна Brent у грудні становила $81,5 проти $90,8 у листопаді. Отже, дисконт Urals щодо Brent збільшився до рекордних 38%!

Зі знижкою російська нафта продається за ціною $30-32 за барель. Водночас у бюджеті РФ на 2023 рік закладено ціну Urals на рівні $70,1 за барель, а у бюджеті минулого року – $80. Собівартість без урахування податків – $40-45 за барель. Тобто за фактом російська нафта вже продається дешевше за собівартість.

При цьому треба пам'ятати, що кожні відібрані $10 від ціни бареля нафти означають втрати російського бюджету на 1 трлн рублів на рік. Отже рубль продовжує знецінюватися на тлі зниження нафтових котирувань і розчарування інвесторів перспективами попиту на нафту в Китаї.

На графіках – нафта у рублях (важливо з метою оцінки бюджетних доходів). Лівий графік показує, що рубльова ціна впала до 3.3 тис за барель. З урахуванням накопиченої інфляції (а отже, збільшених зобов'язань бюджету) ця ціна відповідає рекордному мінімуму, зафіксованому у січні 2016 року (правий графік).

За $50 за барель та 10 млн б/д видобутку Росія недораховується 2,1 трлн нафтогазових доходів щодо закладених до бюджету 8,9 трлн.

Для порівняння треба подивитися на витрати РФ на армію. 5 грудня 2022 Володимир Путін підписав закон про федеральний бюджет Росії. Закон передбачає, що у 2023 році на оборону, безпеку та правоохоронні органи виділять понад 9 трлн рублів або $143 млрд.

2020 року, коли Росія активно готувалася до війни проти України, витрати російського бюджету за статтею "національна оборона" становили 3,2 трлн рублів. Тобто навіть сума в 2,1 трлн рублів (точніше, брак цих грошей) сильно підірве військові можливості РФ. Але, на жаль, їх не знищить повністю.

Проте набагато важливішими є стратегічні наслідки як стелі цін на російську нафту, так і зустрічної заборони на постачання. Потрібно розуміти, що будь-який сировинний конкурентний ринок – це ринок покупця. Продавець може тимчасово дестабілізувати ринок – наприклад, як це зробили монархії Перської затоки у 1973-74 роках або намагається зробити Росія 2022 року, – але покупці через деякий час приводять ринок у норму. З'являються нові продавці, готові замінити норовливих колег (як це зробив сам СРСР у 1970-х, замінивши арабських постачальників нафти), розвинені економіки знаходять заміну товару (як після енергокризи 1973-74 почався прискорений розвиток АЕС, а сьогодні – відновлюваних джерел енергії).

Загалом нині загальний тренд у розвинених країнах незмінний останнє десятиліття – епоха вуглеводнів минає. Нинішня енергокриза лише прискорює цей перехід. А поведінка Росії – розпочата нею війна та шантаж головних покупців її нафти та газу – прискорює ще більше. За деякими оцінками, на кожен євро, який Європейський Союз витрачає на підтримку України, припадає 20 євро, які додатково до колишніх бюджетів виділяються на потреби "зеленого переходу" і загалом на порятунок від енергетичної залежності від РФ.

А ось цікавий стратегічний прогноз, який зробив ще в червні 2012 року американський інвестиційний банк Morgan Stanley: "Нафтовики та інші торговці енергоресурсами смокчуть кров зі світової економіки, їх надприбутки обертаються збитками сотень мільйонів домогосподарств у всьому світі. Але час дорогої нафти минає: як і міхур доткомів колись, сировинний міхур скоро лусне. Ціни впадуть, а зростання знову пришвидшиться. Сировинна манія призвела до того, що величезні статки опинилися в невідповідних руках. 2001 року в світі було 29 мільярдерів в енергетичному секторі та 75 мільярдерів у секторі технологій. 2011 року вони помінялися місцями: 36 мільярдерів у технологічному та 91 в енергетичному, переважно у нафтовому. Втрати для них тепер неминучі, але їхні збитки обернуться прибутками споживачів у всьому світі. Зміниться ландшафт світової економіки: країни, що розбагатіли на продажу сировини, на кшталт Росії та Бразилії, втратять істотну частину своїх доходів, а імпортери сировини – США, Китай, Індія і навіть Туреччина – отримають нові переваги за рахунок ресурсів, що дешевшають".

Як бачимо, саме це зараз – через 10 років – і відбувається.

А ось ще один здійснений прогноз. У грудні 2012 року Національна рада з розвідки (аналітичне відділення Управління директора національної розвідки США) написала в доповіді "Глобальні тенденції 2030: Альтернативні світи": "Росія, як і раніше, залежить від видобутку корисних копалин, особливо нафти та газу. Якщо Росія не зможе створити більш диверсифіковану економіку і більш ліберальний внутрішньодержавний устрій, вона може стати загрозою для регіональної та глобальної безпеки".

Американські розвідники представляли тоді три сценарії для Росії. Відповідно до першого, країна стане партнером Заходу з урахуванням розрахунку, а не спільних цінностей. Другий варіант – Росія вступить у суперечливі відносини з іншими державами і замкнеться у собі, але без зовнішньої агресії. Третій – Росія перетвориться на країну, яка "доставляє серйозні неприємності", яка прагне використовувати свою військову перевагу для залякування своїх сусідів і домінування над ними. Але в результаті дешевшаюча нафта не дасть Росії утвердитися навіть у ролі регіональної держави.

Знову ж таки, і цей прогноз збувається прямо в нас на очах.

Газ і нафта – дві складові великого вуглеводневого експорту Росії. І хоча газ – це окрема тема, насамкінець трохи скажемо і про нього. Тому що для "Газпрому" підсумки 2022 року виявилися сумними: видобуток склав 412,6 млрд куб. м. У 2021 році було 514,8 млрд – це був максимум за 13 років. План на 2022 рік був 494,4 млрд, але вийшло набагато менше, видобуток упав на 102,2 млрд куб м, або майже 20%. Це, в основному, результат "газової війни": постачання на внутрішній ринок скоротилося лише на 5,7% (до 243 млрд куб м), а ось експорт у дальнє зарубіжжя впав на 84,2 млрд куб м – до 100,9 млрд. "Газпром" не розкриває дані по країнах, повідомляючи лише про рекордні поставки в Китай. Але вони не можуть компенсувати розриву з Європою, яка була для "Газпрому" головним експортним ринком. Більше не буде.