Котенко: в Ізюмі п'ять масових поховань, ми продовжуємо ідентифікувати наших героїв і цивільних

З початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україні зафіксовано зникнення близько 9 тис. осіб. Мова йде про цивільних, яких російські окупанти викрали, взяли в полон, вивезли і навіть вбили. Понад 2 тис. людей Україні вже вдалося повернути.

Мій гість – пан Олег Котенко. Він уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти, і це дуже важливий спікер з точки зору того, що відбувається сьогодні на деокупованих територіях, зокрема на Харківському напрямку. Пане Олеже, добрий день.

– Добрий день.

– Ми знаємо сьогодні сумну статистику, що буквально на зараз є порядка п’яти чи семи поховань на Ізюмщині і мерія вже заявила, що там може бути більше тисячі осіб. Поділіться вашими цифрами, скільки насправді вже могил розкопано та ідентифіковано тіл, і взагалі, які плани у вас щодо пошуку зниклих осіб в цьому регіоні?

– Давайте я буду казати не про цей регіон, а про ці деокуповані регіони, там де є якісь поховання. По-перше, про те поховання, яке ви весь час згадуєте, ми знали раніше, до того моменту, поки наші війська не зайшли в місто Ізюм. У нас було відео, по якому ми бачили, що є поховання – братська могила наших загиблих військових. Коли ми туди приїхали, то побачили, що дуже багато хрестів стоїть саморобних. Було видно, що на багатьох з них немає прізвищ, є тільки цифри. Це здалось якимось не таким, як буває зазвичай. Ми зрозуміли, що треба тут працювати: ми піднімали тіла наших військових, але звернулися також і до Нацполіції, щоб вона відпрацювала і цей напрямок. Там дійсно на хрестах було дуже багато написів і цифр, остання була 444. Були і поховання, де не було цифр зовсім.

Ми розуміли, що це цивільні. Коли ми розмовляли з місцевими, то вони нам розповідали про те, що ці люди захоронені після авіаударів, які були в березні. Дуже багато було загиблих, і тоді не розуміли, хто це був – їх просто ховали. Але таких кладовищ в місті Ізюм ще є п’ять. Чотири досить великі, і ми так розуміємо, що там також є поховання, тому що нам вдалось поспілкуватися з ритуальною службою, яка робила ці поховання, і з лікарнею, що розташована в місті Ізюм на залізничному вокзалі, – вони приймали і робили записи про людей, які загинули.

– Ми говоримо про тисячу осіб в Ізюмі. Правильно?

– Я скажу так, займаються більше військовими, тому що ми працюємо в Ізюмському і в інших районах, і в Донецькій області. Саме нас на даний момент більше цікавлять не цивільні, а військові. Тому що було дуже багато звернень до військового уповноваженого щодо військових, цивільними більше займається в нас поліція.

– Скажіть, будь ласка, щодо військових. Скільки тіл знайдено на деокупованих територіях і скільки ви ще осіб розшукаєте?

– Точну кількість вам не можу сказати, тому що ми щодня працюємо. Там працює 6 пошукових груп, і ми піднімаємо тіла. На момент, поки я був ще там, десь приблизно 100 тіл наших військових підняли, які вважалися безвісти зниклими. Включаючи ті 17+2, які були на кладовищі в Ізюмі, – те, про що ми тільки що з вами розмовляли.

– Якщо говорити загалом про деокуповані території, якщо говорити про такі міста, як Маріуполь, де, очевидно, теж залишилися тіла наших героїв. Ви ж там теж в тому напрямку ведете переговори щодо обміну, видачі тіл?

– Нещодавно ми забрали ще 25 тіл наших героїв, і якраз 13 із них були з Маріуполя, також з інших напрямків, де проходять бойові дії. Ми дійсно ведемо перемовини, із Маріуполя ми забрали дуже багато тіл – це і з "Азовсталі" хлопці, це і тероборона, і прикордонники, це і 36-а морська піхота. Поки що зараз проходять аналізи ДНК, тому що упізнати ці тіла практично неможливо – в такому стані вони їх нам передають. Тепер чекаємо результати ДНК-експертизи, щоб було співпадіння і ми розуміли, хто ці люди.

– Як це відбувається? Тобто родичі, які розшукують своїх рідних військових, здають ДНК, створюється якась велика база, і відповідно потім, коли знаходять тіло, відбувається ідентифікація?

– Так і є. У нас є служба в МВС, яка займається цим питанням, і вся база ДНК знаходиться там. Щоб було співпадіння, по-перше, треба здати ДНК, а найголовніше – написати заяву до поліції про зникнення людини, щоб можна було взяти аналіз ДНК у рідних, які розшукують близьких, і всі ці ДНК розміщуються в базі. Потім якщо є тіла і там також зробили забір ДНК і виявили співпадіння, то слідчий повідомляє про це рідним.

– Ви в одному з інтерв’ю говорили про те, що у більшості випадків знаходите людей. Якась людина була в розшуку, хтось перебуває в полоні. Який відсоток надії, скільки людей вдається знаходити?

– Ну дивіться, я вам скажу так, що якщо брати за 100 % людей, які до нас звертаються, то десь 60 % з них знаходяться живі. Вони можуть бути в полоні, можуть бути депортовані, можуть бути просто без зв’язку, а заяви ми приймаємо. Ми приймаємо усі заяви, навіть якщо людина не виходить через добу на зв’язок. Та потім вона виходить, і ми розуміємо, що людина не зникала, просто не працював зв’язок МТС чи Київстар. Але такі заяви ми приймаємо також, і я вам скажу, що дуже великий відсоток знайдених людей.

– Як ви розшукуєте людей в полоні? Я так розумію, що росіяни не завжди дають інформацію про тих, кого вони реально утримують?

– Більш того, вони зовсім її не дають, але я цього року займаюсь питанням пошуку безвісти зниклих і звільненням військовополонених. Тому в мене є напрацювання, і ми зараз ті напрацювання використовуємо для того, щоб розуміти, де перебуває, яка кількість і прізвища, якщо це можливо. Можливо, це не тільки на окупованих територіях, а й на території Російської Федерації, це, скажімо так, неофіційний розшук.

– Чи багато полонених українців перебуває на території Російської Федерації? Ми знаємо про азовців (частину їх вивезли до Москви), а хто ще і скільки їх?

– Мабуть, більше тих, хто перебуває на окупованих територіях. Я так думаю, що це більшість, якщо не рахувати 120-у Оленівську колонію, там дійсно дуже багато. Але після вибуху їх переміщують в інші місця. Нам складно відслідкувати це, але я думаю, що вони потрапляють також і на територію Російської Федерації.

– А є якісь цифри, скільки загалом полонених і скільки вивезених, чи вони непублічні?

– Ми зараз підняли тему полонених, я не займаюсь полоненими, точнішу цифру знає координаційний штаб. Я займаюсь безвісти зниклими, для мене людина, яка не виходить на зв’язок, вважається безвісти зниклою. До прикладу, 14 людей було звільнено з полону, 10 до нас звернулися, щоб ми розшукували, і вони були безвісти зниклими. 10 людей. З ними зовсім не було зв’язку, і коли їх звільнили, то рідні дуже зраділи, бо думали, що вони загинули, але вони безвісти зникли. Тому ми про полонених тут кажемо, якщо не виходить на зв’язок, тоді ми розшукуємо. Як тільки людина вийшла на зв’язок і рідні знають, де вона перебуває, то цим питанням займається Служба безпеки України. Вони домовляються про обмін полоненими – і це вже більше їхня справа. Моя справа – знайти людину.

– Оті полонені азовці, які загинули в Оленівці, видачею їхніх тіл повинно опікуватись Міністерство оборони зараз?

– Я не хочу порушувати тему Оленівки. По-перше, тому що ми не зрозуміли, чи загинули люди. Тому що ті фейки, які нам вкидали... Я зовсім не хочу цю тему піднімати, тому що ми не розуміємо, що там сталося, а коли розумітимемо, тоді, можливо, зможемо про це говорити. Я не розумію, що там було, був той вибух чи не було його, чи це була постановка, чи загинули люди чи не загинули, якщо загинули, то хто. Тому що немає списків, ООН не допускають, Міжнародний Червоний Хрест також не допускають до того місця, до тіл. Тут дуже багато питань.

– Коли ви знаходите могили, як відбувається документування злочинів росіян і хто цим займається – Нацполіція чи військова прокуратура теж?

– Цим займається підслідність – це перше, і Нацполіція. Вони займаються, в них є пошукові групи, виїжджають їхні судмедексперти на ексгумації цих тіл. Вони бачать, проводять аналізи, експертизи і тоді кажуть, що це насильницька смерть. Я вже чув, що люди, тіла яких піднімали в Ізюмі, померли насильницькою смертю. Я можу констатувати тільки те, що я бачу, і після того, як підняли тіла. На шиї одного з військових ми бачили мотузку, і ми так розуміємо, що це, можливо, і була причина його смерті.

– Останнє запитання. Ви працюєте з травня, чи можете сформулювати, як змінюється ставлення росіян до українських полонених. Ви, очевидно, бачили захоронення на початку весни чи наприкінці весни, в травні, і зараз спостерігаєте в Ізюмі. Можна сказати, що війна стає жорсткішою з точки зору ставлення до полонених чи змін немає? Я маю на увазі зниклих безвісти і тих, кого ви розкопуєте?

– Ми знову говоримо про полонених. Я не хочу про росіян казати, тому що веду перемовини з російською стороною через Женеву, через Міжнародний Червоний Хрест. Ми ведемо перемовини для того, щоб вони мені ті тіла видавали. Якщо я десь щось скажу (а я дуже багато знаю, що є негативом для мене особисто в цих перемовинах), наприклад, що Росія погана, то завтра ми вже з вами тіла більше не отримаємо, але я насамперед дипломат. Тому що вони скажуть: "все, якщо ви так кажете, значить, перемовини закінчуються". Тобто так само, як вони маніпулюють і полоненими. Як тільки ми кажемо про те, що Росія знущається, що Росія щось з полоненими робить, так перемовини просто закінчуються. Тому я не хочу тут нічого говорити. Я думаю, що війна закінчиться і ми обов’язково з вами про це розмовлятимемо, – як було важко, що не виходило і чому проходить так, як воно проходить. Бо я перемовник і багато чого не можу вам розповісти, свої емоції передати щодо того чи іншого питання.

– Тоді я бажаю всім нам перемоги, вам – поменше роботи, і тоді, сподіваюсь, незабаром зустрінемось. Дякую вам.