Коваленко: війна з Росією не закінчиться цього року, але в нас будуть хороші шанси звільнити Донбас і Крим
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!
"Злой Одессит" – досить відомий персонаж із 2014-го року, блогер і військовий експерт. Пізніше анонімність розкрилась, і ми дізналися, що автором каналу є Олександр Коваленко, експерт групи "Інформаційний супротив". Коваленко – не лише популярний блогер, але й автор багатьох несподіваних, але реалістичних прогнозів. Саме тому в межах проєкту "Орестократія" шеф-редактор OBOZREVATEL Орест Сохар поговорив із Коваленком про очікуваний т. зв. широкомасштабний наступ росіян, можливості ворога та очікувану перемогу.
– Найважливіша тема останнього тижня – очікуваний широкомасштабний наступ росіян. Він вже почався? Чи ми бачимо лише рефлекси, а буде щось більше і відчутніше?
– Мені дуже подобається назва "широкомасштабний наступ". Що мається на увазі? Йдеться про використання усіх родів військ під час наступальних дій по широкому фронту, тобто це дійсно якісь великі бойові дії, які здійснюватиме країна-агресор. Але я не можу сказати, що зараз відбувається дійсно такий наступ – великий, епічний. Чому? Тому що в Росії на сьогодні вже немає того ресурсу, який був станом на 24 лютого 2022 року. Крім цього, у Росії немає можливості здійснювати наступальні дії по широкому фронту.
Ми можемо розглянути кожний окремий плацдарм. Наприклад, Запорізька область – це фронт на майже 100 км. Питання: чи може сьогодні це угруповання російських окупаційних військ, яке розміщене в Запорізькій області, забезпечити наступ протяжністю фронту у 100 км? Ні! Тому що потрібно забезпечити кожну ділянку фронту необхідною кількістю підрозділів, щоб вони здійснювали ці наступальні дії, щоб була підтримка артилерії, пропорційне забезпечення боєкомплектом, матеріально-технічне забезпечення, авіацію також треба для цього використовувати у великій кількості.
– Створюється враження, що росіяни вивчили нашу тактику так званих кинджальних ударів, ударів на конкретних локальних напрямках фронту. Так чи ні?
– Частково вони навчилися нашої тактики, але в них загальна система проведення якихось військових операцій тягнеться ще з часів Радянського Союзу, а це масовість, кількісна перевага, застосування масової артилерії під час наступальних дій. Але зараз вони цю тактику вже не можуть використовувати. Тому що немає масовості, є тільки піхота у великої кількості. Танками не забезпечена, артилерія не видає необхідну кількість обстрілів на добу. Отже, вони зосереджуються на якихось локаціях, на окремих напрямках. Якщо ми кажемо про Запорізьку область, є загроза для Гуляйполя та Оріхова, тобто вузький напрямок. Якщо ми говоримо про Донецьку область – це Бахмут, Авдіївка, а Вугледар "50 на 50", бо біля Вугледара вони взагалі вже мають такі втрати, які несумісні з боєздатністю підрозділів. На Луганщині це напрямок Сватового. Куп’янськ, не виключаємо також Дворічну, це вже безпосередньо в Харківській області. А також Кремінна і Лиман – 100% вони намагатимуться там просуватись, бо для них це ідея фікс.
– Люди читають зведення розвідки чи того ж ISW і останнім часом кажуть: має бути наступ. Цей наступ розпочався чи ні?
– Те, що зараз ми спостерігаємо, – це, умовно кажучи, перший етап підготовки до нього. Це може бути навіть розвідка. Саме таку розвідку ми можемо спостерігати біля Кремінної, Сватівський сектор, Дворічна. Там невеликі групи, без підтримки артилерії і навіть без вогневої підтримки ББМ, здійснюють штурмові дії. Виключно заради виявлення наших позицій, ресурсів тощо. Отже, це перший етап, який може розтягнутися на тиждень ще, а, мабуть, навіть і на півтора.
24 лютого – це саме та дата, на яку активізація ось цих наступальних дій може досягти свого апогею. Вона буде присвячена не тільки річниці вторгнення в Україну, а і ще деяким моментам. Наприклад, там буде виступ Путіна, а ще до 24 лютого Росія зможе накопичити ракет для завдання удару по Україні. Отже, вони можуть це скомбінувати, щоб придати якогось більшого значення цим наступальним діям. Якщо їм вдасться якось підвищити ефективність цього ракетного удару і якщо вони зможуть на якийсь час пошкодити нашу енергетичну інфраструктуру і занурити Україну в тимчасовий блекаут, як було восени (на декілька годин чи на добу), вони спробують цим заповнити інформаційний вакуум. Отже: удар, наступ, виступ Путіна, морально-психологічний тиск на населення, маніпуляції щодо того, що Збройні сили України залишають позиції. Можуть скомбінувати у такий спосіб.
– Сьогодні вже відбувається певний наступ на певних ділянках. Наскільки 24 лютого він може бути більшим і активнішим?
– Є ресурс окупантів біля Кремінної, досить серйозний ресурс – приблизно до 9 тис. особового складу, накопичення техніки, вони намагаються довести чисельність до штатної комплектації. Така сама ситуація біля Сватового. Тобто на цій ділянці можуть дійсно відбуватися наступальні дії. Наскільки успішні – все залежить від того, наскільки будуть підготовлені наші лінії оборони саме в тому секторі.
Якщо беремо Донецьку область, то це, безумовно, Бахмут. Вони намагатимуться збільшувати тиск. Авдіївка – там також можуть розпочати більш активні бойові дії, хоча фактично Авдіївка для них – недосяжна ціль, ми це вже розуміємо. Вугледар – вони вичерпали там свій ресурс, але можуть отримувати нові підрозділи для відновлення боєздатності тих, що втратили, вони можуть отримувати ресурс безпосередньо на передову без виводу із зони бойових дій. Тобто без будь-якої ротації тощо.
Запорізька область – Гуляйполе і Оріхів, це два напрямки, де вони можуть дійсно підвищити активізацію своїх дій, але там, безумовно, у них будуть серйозні проблеми. Більше уваги буде зосереджено на Донецькій та Луганській областях.
– Йдеться про атаки живою силою без відчутної серйозної підтримки бронею та артилерією?
– Так, бо з артилерією взагалі велика проблема.
– Можете в цифрах розповісти? Які зараз показники?
– На добу було 70-80 тис. пострілів у березні-квітні 2022 року, а на початку грудня в них вже в середньому було приблизно 20 тис. пострілів на добу. Зараз середина лютого, і цей показник уже приблизно 15 тис. на добу. Тобто він зменшується. Вони дійсно можуть накопичити якийсь ресурс саме для наступу, щоб збільшити до 25-30 тис. пострілів на добу.
У нас середній показник – це 5-6 тис. пострілів і він залишається таким ще з 2022 року. Але різниця ось у чому: у нас оці 5-6 тис. пострілів – це також постріли високоточної далекобійної зброї. Нам не треба робити по 50-60 пострілів, аби знищити один танк.
– Що нам робити з повідомленням впливового американського видання Foreign Policy, яке днями опублікувало свою статистику, що у росіян технічне забезпечення мало не краще, ніж було до початку масштабного вторгнення – 1800 танків, близько 4000 бронемашин, 2700 систем артилерії, 300 гелікоптерів, літаків до чорта? Звідки це і чому цифри мають розбіжність із вашими даними?
– Бо не відповідають дійсності. Я не знаю, звідки FP це взяли. Вони посилаються на якогось представника України, який анонімно їм надав цю інформацію, але я навіть не знаю, хто б це міг бути. У відкритих джерелах достатньо інформації щодо втрат російських окупантів. Ми можемо її порівнювати. Є такий ресурс, як Oryx, який постійно документує та формує базу даних втрат російських окупантів на основі документально підтвердженої знищеної техніки – тобто фото, відео. Вже підтверджене знищення більш ніж 1700 російських танків.
– Генштаб тим часом дає цифру 3255.
– Oryx – це документально підтверджена документація. Генштаб – це не тільки документально підтверджена інформація. Йдеться також про техніку, яка була знищена, але вона розміщена в зоні бойових дій на територіях, які контролюються ворогом, і підтвердити знищення неможливо. Коли звільнялися Харківська область та правобережна Херсонщина, ми бачили велику кількість техніки, яка вже заіржавіла, яка була давно знищена, але ми не мали про неї документальної інформації. Oryx тоді поповнювався у режимі нон-стоп.
Інший момент стосується розвідувальної інформації, безпосередньо супутникових даних. Зараз у Курській, Ростовській, Бєлгородській областях, на території тимчасово окупованого Криму збільшуються кладовища військової техніки. Не завжди можливо з’ясувати, що саме за техніка, і Oryx не може використати цей супутниковий знімок. Тобто дані Генерального штабу ЗСУ ми можемо верифікувати з вірогідністю плюс-мінус 10-15%.
З цього робимо висновки: в Росії на початок повномасштабного вторгнення в Україну було 3300 боєздатних танків, а вже починаючи з березня-квітня в зоні бойових дій почали з’являтися танки без динамічного захисту, в травні – Т-62 і навіть ПТ-76. Це говорить про те, що вже навесні минулого року вони розпочали процес розконсервації.
– Тобто теоретично вони можуть за рік тисячу танків розконсервувати, але це будуть танки Т-62 і старші?
– Ні, це можуть бути Т-72, Т-80, Т-90. Т-90С – це взагалі експортна модифікація, але вона з’являється зоні бойових дій. Чому? Тому що не встигають розконсервувати та відправляти боєздатні танки в зону бойових дій. Фактично зараз Росія в такому становищі, що може компенсувати втрати своїх танків, але не збільшувати їх кількісно. Тобто 1800 – це нонсенс.
– За відсутності важкої техніки як орки збираються наступати?
– Це дуже цікаве запитання. Виключно піхотною складовою.
– Так само, як "вагнерівці"? Коли виходить одна група, гине, і на її місце приходить інша група?
– Приблизно так, але тут найцікавіше те, що втрати росіян зараз відбуваються не тільки через те, що в них знижено професійну та якісну складову в особовому складі, але й через дефіцит техніки. Це ще раз підтверджує, що в них катастрофа з технічною складовою. Наприклад, у березні 2022 року вони втратили трохи більш як 3900 особового складу, і водночас – майже 900 одиниць бронемашин. Станом на січень 2023 року втрати перевищують 21,7 тис. особового складу окупантів. Водночас втрати бронемашин – менш як 300 одиниць. Ось вона, різниця: коли бракує техніки, зростають і втрати серед особового складу.
– Тобто техніка коштовна, а люди нічого не варті?
– Так, вони надалі робитимуть ставку саме на піхотну складову. У чому я більш ніж впевнений: Росії потрібно буде якось розпочинати нову мобілізацію. Якщо вони мають намір формувати ударне угруповання, їм необхідно на місяць до 100 тис. мобілізувати.
Я впевнений, що в лютому ми побачимо новий рекорд втрат: більш ніж 24 тис. знищених російських окупантів. Інше питання: а скільки поранених?
Гадаю, вбитих, поранених, полонених – приблизно до 50 тис., це середньостатистичний показник на місяць. Отже, бодай цю кількість треба компенсувати.
– У них була мобілізація в 300 тис. осіб, 150 тис. вони відправили на фронт, іще 150 тис. збираються зараз перекинути на зміцнення своїх підрозділів. Це означає, що вони незабаром закінчаться?
– Скажімо так, на кінець лютого – початок березня у них вже виникатиме проблема людського ресурсу. Саме на цей період можливе оголошення якоїсь мобілізації нового типу.
– У них багато приватних військових компаній. Скільки їх і якою є їхня функція?
– У кожній силовій структурі РФ є свої приватні військові компанії. Найвідоміша, яка має піар-підтримку, – це, звісно, "Вагнер". Це безпосередньо ПВК, яка керується ФСБ, і всі операції, які вони проводили за кордоном, – це свого роду конкуренція з міноборони РФ. Саме МО мало монополію довгий час на будь-які силові гібридні операції за кордоном, і воно їх реалізовувало. Почалася конкуренція з 2000-х, коли Путін став президентом. Поступово зростав авторитет ФСБ у владних колах, вони отримали карт-бланш на створення ПВК, окремий бюджет, усі можливості.
У міністерства оборони є свої приватні військові компанії, наприклад, "Патріот", яка конкурувала з "Вагнер". У кожній силовій структурі, окрім домінуючої приватної військової компанії, обов’язково є якісь філії, є якісь зацікавлені кола, котрі організовують свої приватні військові компанії.
– Який сенс їх множити?
– Це конкуренція не тільки між силовими структурами, такими як ФСБ, ГРУ, а і внутрішня: у ФСБ є свої конкуруючі філіали, у ГРУ вони є. Зовнішня розвідка РФ також має свої місії.
Всередині країни це протистояння проявляється на інформаційному майданчику, вони постійно зливають інформацію.
– Більшість міжнародних розслідувань будується на зливі інформації однієї російської спецслужби на іншу…
– Так, це правда. Крім цього, є ще силова конфронтація. Орхан Джемаль і його група журналістів були вбиті у Центральноафриканській республіці, коли проводили розслідування щодо дій ПВК "Вагнер", але найцікавіше те, що Орхан Джемаль та його група були дуже наближені саме до міністерства оборони РФ. Крім цього, м’ясорубка біля Дейр-ез-Зора в Сирії, коли ПВК "Вагнер" відправили виключно зі стрілковою зброєю на місто, що тоді контролювалося збройними силами США. І коли США зробили запит командуванню російського контингенту: "Це колона з вашими їде?", їм у відповідь надійшло: "Ні, це не наші". Що зробили американці? Розстріляли цю колону, 200 "вагнерівців" вирушили до Кобзона. У такий спосіб міноборони їх підставило.
– Як ви бачите завершення війни, як ви бачите нашу перемогу в часі?
– Я не бачу завершення війни 2023 року. Я все ж таки гадаю, що вона триватиме ще 2024 року. Але 2024-го буде вже дійсно завершальна фаза: це звільнення тимчасово окупованого півострова Крим, а також Луганщини та Донеччини. Це найскладніший етап, але він матиме всі шанси на успіх і буде завершений саме у 2024 році.
– Поясните?
– Тому що на той період Росія буде настільки виснажена технічно та ресурсно, що не зможе утримувати ці ділянки в обороні, навіть якщо ми кажемо про настільки складну для звільнення ділянку, як тимчасово окупований півострів Крим. Щодо технологічних компонентів: станом на кінець війни Збройні сили України будуть зовсім іншими, аніж станом на 23 лютого 2022 року.
Це буде зовсім інший формат, зовсім інший рівень, зовсім інший досвід.
– Ви говорите, що вже через два місяці росіяни відчуватимуть критичний дефіцит живої сили. Під Вугледаром за декілька днів знищено 103 одиниці російської техніки, понад 30 танків. Як росіяни можуть протриматися рік?
– Потенціал компенсації втрат у техніці в них поки що є. Потенціал виробництва снарядів у них ще є. В середньому це 1,5 млн пострілів на рік. Репресивні формати мобілізації вони також можуть задіяти, якщо перебуватимуть у критичному стані.
Тому я говорю про "довгі" терміни, оскільки нам не варто звільняти території ціною великих втрат у живій силі. Коли ставиш питання втрат найголовнішим під час будь-якої операції, то ця операція може розтягнутися на значно довший період.