Кремль мобілізує "вісь зла" на війну проти України: що може піти не так? Інтерв’ю зі Ступаком

Країна-агресорка Росія знов докладає чимало зусиль, щоб активізувати "вісь зла", своїх союзників із Північної Кореї та Ірану, аби посилити свої позиції у війні проти України. Зокрема, йдеться про додаткову живу силу з числа північнокорейських солдат та додаткові пускові установки для балістичних ракет. Кремль використовує для цього ідеологічний аспект – грає на ворожнечі цих країн з США, на бажанні їх заробити, адже сплачує за таку допомогу чималі кошти, а також на прагненні диктаторських режимів отримати безцінний досвід участі у сучасній війні. Водночас де-факто ця допомога залишається на досить низькому рівні.

"Побічним ефектом" конфлікту Ізраїлю та США з Іраном став дефіцит ракет – країни Близького Сходу розбирають ракети, що з’являються на ринку, "як гарячі пиріжки" за будь-яку ціну. При цьому, Україна залишається без необхідних засобів захисту. Водночас наша країна має реальну можливість залучити європейські країни, що межують з Україною, до захисту нашого повітряного простору щонайменше углиб кількох десятків кілометрів від кордону.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ексспівробітник Служби безпеки України Іван Ступак.

– Судячи з останніх подій, Кремль став більше покладатися на союзників, аби збільшити свої можливості у війні проти України, зокрема, Північну Корею та Іран. За інформацією президента Зеленського, в Росії планують долучити до війни ще 30 тисяч військових із КНДР. Північна Корея також має намір передати Росії нові пускові установки для балістики. Чи вважаєте ви, що Кремль може робити ставку на посилення ролі цих своїх союзників? І який зиск можуть отримати?

– Вони грають з двох боків. Передусім, вони просять підтримки в тих країн, які щиро ненавидять Сполучені Штати Америки. Зрозуміло, що це Іран, Північна Корея, а також Китай. Можливо, не можна сказати, що Китай ненавидить США, але все одно знаходиться десь осторонь. Тому, перш за все, це ідеологічна війна. Вони показують, мовляв, ми за вас тут віддуваємося з усім західним світом, тому так само допомагайте нам.

А друга складова – це гроші. Не є великою таємницею, що Російська Федерація платить за все те, що зараз є на фронті від Ірану до Північного Кореї, грошима. Люди – це гроші, обладнання – це гроші, озброєння – це гроші. Тому нічого безкоштовного немає. Тобто ідеологія плюс гроші.

І третє – це досвід. Досвід, який отримує Російська Федерація, є безцінним для іранців, для корейців, для китайців.

Таким чином, ці три складові росіяни намагаються продавати союзникам і отримувати від того якісь свої вигоди і бонуси.

– Якщо говорити про людський ресурс, то, як ми розуміємо, Росія його, як і раніше, потребує. За вашими оцінками, окрім Північної Кореї, окрім якихось африканців, на що іще може розраховувати Кремль і наскільки великою може бути ця допомога? 30 тисяч від Північної Кореї – ну, таке собі, не надто велика цифра, чи не так?

– Звичайно. Відомо, що за час широкомасштабної війни росіяни зібрали з Перу тільки 3 тисячі людей. Тому що це складно, це важко і в принципі розглядається як велике джерело заробітку.

Давайте пофантазуємо. Наприклад, ви – замовник, ви – держава, а я – людина, яку ви доручаєте знайти для вас до армії найманців. Для цього ви виділяєте певний бюджет, а я починаю цей бюджет освоювати. Очевидно, що я хочу на цьому заробити, тому я буду шукати, наприклад, африканців з Центральноафриканської республіки.

Ви мені виділили кошти з розрахунку, як для ваших звичайних солдатів, 2 тисячі доларів на місяць. Але я кажу домовляюся з африканцями про 200 доларів на місяць, а решту залишаю собі в кишені як різницю. Тобто, це величезний бізнес-проєкт. Тому дійсно, може бути таке, що люди просто беруть більше за свої послуги, ніж передають потім тим, кого набирають, тобто працюють як посередники.

Щодо Північної Кореї – 30 тисяч, це звучить нібито як багато, але по факту це не дуже багато. Стільки в Росії набирають за місяць своїх людей. Плюс Росія платить за корейців дуже великі кошти – більше, ніж за своїх, як за живих, так і за поранених і за загиблих. Тому, я думаю, Північна Корея буде ще обережно передавати своїх людей.

– Чи припускаєте ви суто теоретично, що, наприклад, Північна Корея чи Іран можуть розпочати власні агресивні дії проти України, знайти якийсь привід, якийсь casusbelli, адже вигадати його можна дуже просто? Згадаємо, як Іран вже звинувачував Україну в ударі по своєму судну у Каспійському морі.

– Щодо Північної Кореї, то я розглядаю вірогідність такого варіанту як таку, що майже дорівнює нулю. Тобто трішки вище нуля, але ближче до нуля.

Іран – вірогідність є, але я дав би відсотків 10-15, не більше. Бо, з однієї сторони, вони бравурні, а з іншої сторони, часто ці гучні заяви залишаються заявами. Я вам скажу таку штуку. В мусульманському світі є таке прислів'я: коли двоє арабів б'ються, у третього голова болить.

Так, я бачу ці погрози з боку Ірану, мовляв, ми вам покажемо. Водночас Україна так само не пасе задніх. Ми також можемо підключитися і бити по Ірану через Каспій. Я думаю, іранській стороні це буде не дуже комільфо, адже вони не хочуть ще й другий фронт отримати.

Я розумію, що ми тут програємо більше, ніж вони, але і для них зараз додатковий тиск не потрібен. До речі, вони ще й знаходяться під загрозою повномасштабного вторгнення з боку США – або на острів Харк, або на материкову частину.

– Чи бачите ви прямий взаємозв'язок між здатністю України перехоплювати російську балістику і конфліктом між США та Іраном, який досі не вщухає?

– Звичайно. Чим більше там напруження, тим менше, на жаль, ми будемо отримувати ракет. І навпаки, чим більше там спокій, чим довше там спокій, тим більше вірогідність, що ми будемо отримувати більше ракет.

Ми з вами багато разів говорили, що кількість ракет у світі зараз обмежена. Через те, що конфлікт на Близькому Сході триває, Саудівська Аравія, Об'єднання Арабські Емірати, Катар, Йорданія, Кувейт просто стоять в черзі за цими ракетами і готові купляти їх, як гарячі пиріжки, не дивлячись на ціну, навіть не питаючи, скільки вони коштують, бо гроші в них є. Тому американці, в першу чергу, будуть продавати ракети саме їм, бо це не лише їхні союзники, а ще й величезне джерело заробітку. Ми також розуміємо, що Сполученим Штатам там само треба підтримати Ізраїль, і Україна, на жаль, залишається осторонь. Це гра поки що проти нас.

– На території Румунії втретє за три дні збили російський "Шахед", для чого застосовували винищувачі F-16. Чи вважаєте ви, що це абсолютно свідома провокація Росії проти країни НАТО? Якщо так, яку ціль міг переслідувати Кремль? Можливо, це спроба перевірити, чи спрацює стаття 5 Вашингтонського договору?

– Я поки що не думаю, що це було свідомо. Мені поки що більше здається, що йдеться про вихід з ладу російського обладнання, через що воно й залетіло на територію Румунії. Але я залишаю це на відкуп румунським фахівцям, які проаналізують і скажуть, чи дійсно там в програмі було закладено саме такий маршрут, чи просто, умовно, проводок відійшов і цей дрон пішов десь не туди. Але плюс цієї історії в тому, що вони почали збивати російські дрони хоча б над своєю територією.

Про 5 статтю взагалі мова не йде, всі на відпочинку. Ніхто воювати з Росією за 1-2, та й навіть за 30 дронів не буде.

До речі, з штаб-квартири НАТО спустили рознарядку, що національні уряди можуть самостійно збивати дрони і ракети в своєму повітряному просторі. Тому, можливо, вдасться вийти на наступний рівень. Якщо Україна зможе гарно зкомунікувати з Румунією, можливо, вони будуть збивати дрони ще на підході до румунських кордонів. Наприклад, за пару кілометрів.

Ми можемо сказати так: якщо ви хочете себе захистити, будь ласка, в нашому повітряному просторі ви можете збивати дрони. Ми не кажемо, щоб ви залітали до Києва, але, наприклад, над Івано-Франківщиною, десь над вашими територіальними водами ви можете це робити. Якщо ви бачите, що дрон наближається, будь ласка, збивайте, навіть якщо це над нами, ми заперечувати не будемо, скаржитися не будемо.

Мені здається, такий варіант поступового залучення європейських країн до нейтралізації загроз, до збиття дронів, які летять до них, над нашим повітряним простором, хоча б на пару кілометрів над нашою територією, був би непоганим. Це був би вже якийсь мінімальний захист.

– Так само з Польщею та іншими країнами ЄС, з якими в нас кордон?

– Так, хотілося б. А на третьому етапі ми могли б запропонувати трішки розширитися і збивати дрони, наприклад, до Львова, адже їхні ракети можуть летіти на 100 кілометрів.

Я розумію їхній страх. Це як страх висоти. Якщо людина вперше виходить на балкон на 24 поверсі, їй може бути страшно. Але якщо вона буде спочатку підходити за 15 метрів до балкону і просто постоїть, потім ще трохи ближче, то за пару днів все вже буде нормально, серцебиття в нормі, тремору рук немає. А за місяць вона буде сидіти на балконі 24 поверху, пити каву і не згадувати про свій страх висоти.

Так само поступово, можливо, варто залучати європейські країни до збиття дронів над територією України. Можливо, таким чином воно запрацює.