УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Майор Гетьман: Путін кинув свої найкращі сили в наступ, щоб досягти бодай чогось, результат для нього невтішний. Інтерв’ю

6 хвилин
78,1 т.
Майор Гетьман: Путін кинув свої найкращі сили в наступ, щоб досягти бодай чогось, результат для нього невтішний. Інтерв’ю

Сьогодні вже очевидно, що російська окупаційна армія програє у своїй спробі масштабного наступу на Україну. Ворог кинув у бій свої найкращі сили, щоб "відсвяткувати" день Радянської армії 23 лютого, але результат виявився не таким, на який він розраховував. Глава Кремля Володимир Путін фактично вирішив зупинити наступ, аби не втратити всю свою армію, та взяти кількамісячну паузу.

Звісно, українська армія жодної паузи не братиме і продовжуватиме звільняти окуповані території, але ворог може використати ці кілька місяців, щоб спровокувати НАТО на безпосереднє протистояння з Росією. Зокрема, можливий удар по території Польщі. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ветеран російсько-української війни, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман.

– Чи вважаєте ви, що головна причина поточного наступу ворога полягала в тому, що саме до річниці вторгнення 24 лютого або до дня Радянської армії 23 лютого Путіну був потрібен певний успіх на полі бою і саме тому він пішов на чергову авантюру? Чи міг він заради прив’язки до якихось дат і символів припуститися помилки, адже його армія програє цей етап війни?

– Так, погоджуюсь з вами. Путінська армія дійсно програє цей етап війни. Особливо це було видно декілька днів тому під Вугледаром, де вщент була розбита велика кількість зброї, перебито багато живої сили. Ворог кинув там близько 30 одиниць техніки, боєздатної, з пальним і навіть із боєкомплектом.

Так, у них є прив’язка до певних дат. Це така радянська російська традиція. Думаю, Путін намагався досягти успіху на день Радянської армії і військово-морського флоту 23 лютого. Але, як бачите, він зупинився.

Він не задіяв велику кількість військовослужбовців та техніки. Він залучив порівняно невелику кількість особового складу та техніки на невеликих ділянках фронту, тому що зрозумів: якщо він полізе усією цією силою і просунеться на 5-10 км, а потім його армія буде розбита вщент, йому не буде що сказати своїй країні. У нього просто не буде армії.

Як я розумію, це дуже налякало Путіна, тому окупанти почали будувати оборонні споруди в Запоріжжі, бо українська армія хоче перерізати суходольний коридор через Маріуполь і Мелітополь. У нас є для цього сили і можливості.

Думаю, на телеканалах у Росії на 23 лютого буде багато пафосу, але за лаштунками будуть дуже великі розбірки з керівництвом збройних сил РФ – що відбувається і чому вони нічого не можуть зробити. Кинули на наступ усю армію і просунулися на 2-3 км – це смішно.

– У чому була головна помилка Генштабу армії Росії? Чому наступ провалився?

– Я б не сказав, що була помилка. Під час "спеціальної операції" вони мали "звільнити" певні "російськомовні" регіони України. Потім вони "приєднали" до РФ певні українські області після проведення там "референдумів".

Але згодом українська армія відтіснила окупанта з певних рубежів. Як це пояснили власному народу? "Ми відійшли, це був жест доброї волі", "це заради перегрупування".

Саме тому вони мали показати якісь успішні наступальні дії. Саме тому вони так билися за Бахмут та Соледар. Вони навіть порівняли битву за Соледар із Сталінградською битвою. Це взагалі смішно. Соледар – невеличке місто площею кілька квадратних кілометрів, його повністю зруйнували артилерією. Українська армія відійшла, щоб не потрапити в оточення.

– А як щодо нового наступу? Раніше, перед початком поточного наступу, йшлося про те, що Путін готує ще один, більш потужний наступ, за кілька місяців після цього, коли підійдуть нові резерви "чмобіків". Чи можемо ми говорити, що неуспіх поточного наступу фактично ставить хрест на цих планах Путіна?

– Ні, хрест на цих планах Путін не ставить. Там дуже велика проблема з тими, хто вже мобілізований. Їх нема де тримати, нема де навчати. Ще пів мільйона? Виникає питання, де вони будуть проходити бойове злагодження, де знайдуть молодших командирів, які могли б ними керувати, і де техніка, яку їм надати? Але для внутрішнього споживача в Кремлі будуть казати, що жодних наступальних дій не планувалося, що планують наступ щонайменше на травень чи червень.

Це дає їм декілька місяців паузи. Найімовірніше, українська армія в цей час буде наступати, але це буде пауза для кремлівської пропаганди. Мовляв, ми готуємося.

Думаю, протягом цієї паузи Кремль може здійснити спробу розв’язати ще одну війну. Це може бути атака на Польщу, це може бути Близький Схід. Де завгодно. Це з одного боку. А з іншого, вони все-таки намагатимуться домовитися за допомогою свого лобі в Європі, щоб ми пішли на якісь перемовини й оголосили перемир’я.

Путін вже розумів, що він фізично живий, допоки триває ця війна. Він розуміє, що перемогти він не зможе, а поразка означатиме його кінець. Тому він зможе спробувати перетворити війну на довготривалу – так, як це було з АТО 2014 року. Путін на це налаштовується. Ми називаємо це війною на виснаження.

– Ви сказали про те, що Путін може розв’язати ще одну війну, згадали про Польщу. Але Польща – член НАТО. Отже, може йтися про певні провокації путінської армії, а не про реальний перетин військом державного кордону Польщі?

– Так, найімовірніше, йдеться про провокації для того, щоб подивитися, як НАТО відпрацює статтю 5 свого Статуту. Тобто втрутяться вони чи ні.

Всередині Росії кремлівська пропаганда весь час розказує, що РФ воює з блоком НАТО. Тому для них вкрай важливо, щоб якась з країн НАТО не через постачання зброї Україні, а цілком безпосередньо відповіла Росії. Можливо, щоб якийсь літак збили, будь-що. Їм потрібен інформаційний привід, з якого вони роздують велику хвилю.

Одночасно Росія працює на європейському інформаційному фронті. Тобто вони намагаються втягнути інші країни в цю війну.

Завдання Кремля в тому, щоб російсько-українська війна більше не була головною військовою подією у світі, коли Росія в ній програє. Щоб вони могли якось пояснити власному населенню те, що відбувається.

– Речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат повідомив про те, що 12 лютого ворог міг застосувати повітряні кулі задля перешкоджання роботі протиповітряної оборони України. Ви могли б це прокоментувати?

– Це цілком можливо. Це відомий спосіб. Повітряна куля, тим більше якщо вона вкрита певними відбиваючими електромагнітні хвиля матеріалами, для оператору зенітно-ракетного комплексу, який керує радіолокаційною станцію, виглядає як певний об’єкт. Оператор не бачить, що саме летить – він бачить відбиття електромагнітних хвиль від чогось. На екрані монітора він бачить щось схоже на ціль, і він може вирішити атакувати цю ціль.

Хоча, з іншого боку, думаю, в оператора можуть виникнути певні сумніви, адже ця ціль летить дуже повільно. Повітряна куля не може швидко рухатись. Але якщо таких куль дуже багато, вони просто засліплюють монітори і можуть приховати справжню ціль – "Шахед" або крилату ракету.

– У такому разі що робити з цими кулями, які засмічують радіолокаційний простір? Як розрізняти, де куля, а де справжній небезпечний об’єкт?

– Є ще й пункти візуального спостереження, є групи швидкого реагування. Вони виїжджають і збивають "Шахеди" з кулеметів. Я не можу цього радити нашим ППОвцям, але якщо там поблизу є будь-який гелікоптер, треба його просто підняти і ці кулі розстріляти.

– Ми бачимо, що сьогодні йдеться про надання Україні бронетехніки, зокрема сучасних танків, окрім того, винищувачів F-16 та далекобійних ракет. Що саме з цих груп озброєнь може відіграти ключову роль в остаточному звільненні нашої країни від окупанта?

– Немає якогось одного виду озброєнь, який може самостійно перемогти будь-якого ворога. Але комплекс цих засобів – літаки, танки, бронетехніка, артилерія, просто хороша стрілецька зброя і навіть якісний теплий одяг взимку і, звісно, мотивація – все це разом дає можливості армії перемогти.

Але дуже часто говорять про "далекобійне озброєння" для України. Немає ніякого далекобійного озброєння. Це неправильне використання термінів. Коли ми кажемо так, всі вважають, що ми хочемо отримати щось таке, що літає на тисячі кілометрів. Ми що, хочемо Урал атакувати? Для чого воно нам потрібно – до лінії фронту декілька сотень кілометрів.

Все це через одне слово – "далекобійна". Ракети, коли ми хочемо отримати, – це ракети дальністю 300-500 км. За військовою класифікацією це ракети малої та середньої дальності. Треба, щоб це почули всі наші партнери в Європі та Америці. Тоді це буде виглядати трошки по-іншому для західної спільноти.

– І така зброя потрібна Україні, щоб знищувати військові об’єкти ворога на певній глибині від лінії фронту?

– Звісно. Ми не просто маємо право це робити. Ми мусимо це робити. У наших ППО немає засобів збивати балістичні ракети. Це може робити тільки Patriot, IRIS-T, і то не на сто відсотків.

Що потрібно? Ми повинні мати так звану довгу руку, ми повинні нищити ці ракети на місці їхнього запуску, нищити літовища, з яких злітають бомбардувальники, які несуть ракети повітряного базування. Нам потрібно нищити ворожі кораблі, з яких запускаються "Калібри", а також пускові установки С-300, "Іскандери", з яких стріляють що з Білорусі, що з Росії. Для цього нам потрібно таке озброєння.