Мельник: Путін готує великий наступ, відомо терміни та напрямки. Інтерв’ю

6 хвилин
295,4 т.
Мельник: Путін готує великий наступ, відомо терміни та напрямки. Інтерв’ю

Наразі війна в Україні опинилася на порозі перелому або нової кульмінації. До неї готуються обидві сторони – і країна-терорист Росія, і Україна; обидві накопичують резерви. Російські окупанти сподіваються досягти перелому у війні й перехопити ініціативу в ЗСУ. Українська армія готує потужний контрнаступ.

Відео дня

Наступ армії глави Кремля Володимира Путіна на Україну може відбутися у період із кінця січня до початку березня. Пріоритетний напрямок – схід нашої країни. Втім, західні партнери вже коригують свою допомогу Україні відповідно до таких прогнозів, а окупаційна армія, яка робить ставку на масову мобілізацію, може зіткнутися з проблемою. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– За інформацією Генштабу ЗСУ, значно зросла небезпека подальших ракетних і авіаційних ударів Росії по об’єктах в Україні. В Генштабі також вказали на додаткову небезпеку, яку становлять спільні білорусько-російські навчання поблизу кордону з Україною. Чи вважаєте ви, що Росія може піти ва-банк і здійснити спробу повернення під свій контроль звільнених територій? Чи дійсно ворог має такий шанс?

– Якщо спробувати сформулювати оцінку ситуації на цей момент і на найближчу перспективу, то можна підтримати висновки, які опублікувала британська розвідка, – про те, що ця кампанія наближається до чергової кульмінації.

Це не означає, що після цього буде остаточно визначено перебіг війни чи буде досягнуто вирішальної перемоги однією зі сторін. Але доволі багато факторів свідчать про те, що ми на порозі кульмінації.

Що мається на увазі, якщо говорити про наміри російської сторони? Те, що відбувалося протягом останніх тижнів і днів, зокрема: нові призначення у військовому керівництві, спроба досягти успіху бодай на одній із ділянок, насамперед на східному напрямку, перекидання додаткових сил на лінію зіткнення, заходи з прихованої мобілізації, – все це свідчить про те, що Росія акумулює сили для того, щоб найближчим часом спробувати досягти перелому у війні, перехопити ініціативу.

Це робиться не лише з метою просування на фронті, але й для того, щоб подати російській публіці, починаючи від пересічних росіян і закінчуючи військовими, хоча б якийсь успіх, щоб підняти їхній моральний дух, поліпшити мотивацію.

Щодо української сторони, то ми отримуємо сигнали від військово-політичного керівництва про те, що найближчим часом Україна має намір провести успішну контрнаступальну операцію. Для цього також створюються резерви.

Якщо додати ті події, які відбуваються на зовнішньополітичному фронті, то очевидно, що заяви про розширення асортименту озброєння, яке буде постачатися Україні, якраз ґрунтуються на розрахунках стосовно можливого наступу, який готує Росія.

Головна мета – запобігти можливостям Росії досягти успіху і сприяти тому, щоб Україна могла витримати цей наступ, якщо він відбудеться раніше, ніж наш контрнаступ, а також щоб забезпечити успішний контрнаступ українських сил чи то задля дій на випередження, чи щоб не дати Росії реалізувати її плани.

– Ви сказали, що в Росії є мобілізаційний ресурс. Але чи достатньо лише цього, щоб досягти перелому у війні? Чи достатньо цього "живого матеріалу", щоб успішно наступати?

– Я хотів би звернути увагу на те, що за наявності багатомільйонного мобілізаційного ресурсу, тобто чоловіків, які за формальним віковим параметром підлягають мобілізації, Росія вимушена вдаватися до нестандартних кроків. Це є свідченням проблем із стандартним, визначеним законом, способом мобілізації.

Зокрема, вони вдаються до такого нестандартного кроку, як збільшення віку для солдатів-строковиків, що передбачає залучення молодих людей, які не мають початкової військової підготовки. Це автоматичне надання громадянства РФ іммігрантам, які погоджуються вступити до збройних сил Росії. Також відоме російське ноу-хау – залучення до армії в’язнів, котрі засуджені за важкі злочини, та створення нових приватних військових компаній. Тобто Росія застосовує весь спектр, щоб згенерувати людську масу, яка певною мірою показала себе успішною в боях на фронті.

Але інше питання, чи механічне збільшення чисельності збройних сил автоматично призведе до підвищення якості? Щоб пройти курс молодого бійця, отримати абсолютно базові навички, навіть за радянських часів було потрібно від одного до трьох місяців. Чи чекатиме Росія, доки вони отримають ці базові навички – я маю на увазі тих, хто не служив в армії, – чи одразу кидатиме їх на фронт, тому що, образно кажучи, потрібно затикати дірки?

Необхідні автомати Калашникова, потрібна екіпіровка, що, як ми бачили, російське міноборони не здатне забезпечити навіть по мінімуму. Мобілізовані закуповували екіпіровку власним коштом, про це вони неодноразово повідомляли. Очевидно, що для наступних 300 тисяч проблема із забезпеченням буде ще більшою.

Вже не кажучи про серйозніші речі – танки, артилерію, боєприпаси тощо. Всі ці проблеми наростатимуть мірою збільшення чисельності війська. Зокрема проблеми логістики, починаючи від місця, де їх призивають, і закінчуючи місцем їхнього застосування на полі бою.

Якщо розглядати це в контексті рейтингів армій, другої чи третьої військової міці у світі, то може видаватися, що вона є. Але якщо враховувати всі ці деталі та національні особливості, то може вийти так, що збільшення війська призведе не до його посилення, а, навпаки, до послаблення. На що ми великою мірою і розраховуємо.

– Ви сказали, що західна військова допомога визначається відповідно до потреб контрнаступу та протидії наступу ворога. Чи може вона також передбачати і протидію ракетам Х-22, що, як ми бачимо, Росія почала застосовувати проти мирного населення України?

– Західна допомога із самого початку формувалася на основі координації – принаймні нам би хотілося вірити в те, що нам просто не віддають усе зайве. "Рамштайн", який збереться 20 січня, якраз і покликаний для того, щоб забезпечити єдиний центр координації. Початкові дані формуються, виходячи з потреб української армії, а також загальної ситуації, зокрема тих загроз, які є на сьогодні. Тому ми можемо сподіватися, що всі тематичні заяви, котрі прозвучали, будуть зафіксовані в доволі конкретних рішеннях 20 січня.

Звісно, дуже важливі технічні характеристики озброєння, яке нам передається. Але, на мій погляд, головне, що зараз треба розуміти, в чому треба переконувати наших партнерів, – у тому, що ця допомога має наростати, і вона повинна бути сталою, тобто безперервною.

– Останнє уточнення – щодо кульмінації, про яку ми говоримо. Чи можете ви припустити її приблизні терміни та пріоритетні напрямки?

– Якщо говорити про орієнтовні терміни, коли можна очікувати спроби Росії перейти в наступ, то це великою мірою залежить від кількох факторів. Щонайменше – це готовність до наступу, яка не може залишатися непоміченою. За сьогоднішніх можливостей розвідки просто зібрати десь повноцінне угруповання, і щоб це було несподіванкою – це неможливо. Звичайно, наша розвідка, наші партнери моніторять цю ситуацію, щоб своєчасно реагувати на наміри ворога.

Строки, які озвучуються сьогодні, – це кінець січня – початок березня. На мій погляд, це є найбільш загрозливим періодом. Очевидно, що на ці терміни впливатиме також сезонний або ж погодний фактор. Те, наскільки теплим чи холодним буде лютий, наскільки ранньою буде весна, впливатиме на коригування противником цих термінів. Можливо, він атакуватиме, навіть не досягнувши повної готовності.

Наприклад, якщо противник бачитиме перспективу різкого потепління і, відповідно, абсолютно непереборну перешкоду для використання важкої техніки в наступі, тоді він може ухвалити рішення про наступ раніше або ж відтерміновувати його вже орієнтовно на квітень, коли закінчиться відлига і підсохне ґрунт.

Стосовно можливих ділянок наступу, то на сьогодні найбільш пріоритетним напрямком для Росії залишаються Луганська та Донецька області, тому що це той мінімум, який Росія декларує як цілі війни, – "звільнення" цих українських областей.

Натомість для України найбільш пріоритетним напрямком для контрнаступу є південний, який дозволив би по-справжньому переломити перебіг війни шляхом розрізання навпіл угруповання російської армії, яке перебуває на території від лівого берега Дніпра й до Ростовської області.