Відео дня
"Ми були не військовими, а звичайними людьми": мобілізований слюсар – про схід, поранення і втрату руки
Протезування після втрати кінцівки – хвилюючий етап відновлення для кожного, хто зазнав травм. Операції, анестезії, тонни ліків, психологічне сприйняття, фантомні болі, загоєння ран, реабілітація, заміри... і ось нарешті можна приміряти штучну кінцівку і почати змінювати якість свого життя на краще. А що, коли раптом усе піде шкереберть: тільки-но призвичаїшся до нового елементу у своєму тілі, як організм "запротестує" і відкине протез? Як знайти в собі сили почати цей шлях спочатку?
Втративши руку під час запеклих боїв на сході, чоловік пройшов остеоінтеграцію і отримав дорогий біонічний протез. Утім, користуватися ним чоловік поки не може – тіло сказало "ні". Детальніше про історію 35-річного військового Максима Баянова читайте в матеріалі OBOZ.UA.
Мобілізувався без вагань
Містечко Олександрія на Кіровоградщині. Тут до широкомасштабного вторгнення РФ Максим Баянов працював інженером-слюсарем на підприємстві.
"24 лютого 2022 року я пішов на роботу. А потім сказали, що почалася війна. Як війна? Ніхто тоді не думав, що все так трапиться. Я сподівався, що, можливо, все вирішиться мирно, до чогось домовляться. Та в той день нас всіх з роботи відпустили додому", – пригадує Максим.
Добровольцем на фронт у перші ж дні великої війни пішов брат чоловіка, який раніше служив строкову службу. Сам Максим, не маючи військового досвіду, вирішив поки залишитися вдома: доглядати хворого батька і бути готовим у будь-який момент евакуювати рідних, якщо росіяни просунуться вглиб України.
Втім, чоловік не був стороннім спостерігачем, а допомагав громаді в обороні міста.
"Робив коктейлі Молотова, варили протитанкові їжаки, скоби для бліндажів. Робили все, що могли", – запевняє Максим.
Та коли в березні 2023 року чоловікові прийшла повістка, він вирушив до ТЦК.
"Я без вагань пройшов ВЛК і мене мобілізували", – каже він.
Вчорашній слюсар отримав посаду у 28 механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Далі – місяць навчання: тактика, риття окопів, поведінка під час бою. Потім – оборона Донеччини. Вибухи, справжній ворог і перший бойовий вихід.
На адреналіні не помітив поранення
Максим усвідомлював силу і серйозність ворога, тому докладав максимум обережності в гарячих точках. Утім, вберегти себе не зміг.
"У серпні 2023 року ми отримали наказ зачистити лісосмугу в районі Курдюмівки (селище на Донеччині. – Ред.). Вранці ми посідали в БТРи й поїхали в лісосмугу. Нас помітили, і біля БТРу був прицільний приліт. Механіка контузило та поранило, наводчика також контузило. Нам кричать: "Десант". Ми починаємо вискакувати з БТРу. Одні двері відкрились, а інші заклинило. Уламки після наступного "прильоту" посікли мені руку", – пригадує боєць.
Спочатку Максим навіть не зрозумів важкості свого поранення.
"Я був на адреналіні й не помітив цього. Потім всі добігли в лісосмугу, а я бачу, що моя рука німіє, а кров йде", – каже військовий.
Зафіксувавши травмовану руку турнікетом, чоловік разом із іншими пораненими побратимами чекали на евакуацію, а основна частина групи "розчинилася" в лісосмузі, щоб продовжувати виконувати завдання.
Та минула година, дві, три... а евакуаційний транспорт все ніяк не міг під’їхати.
"Тож вибиралися ми самостійно. На щастя, було недалеко, близько двох кілометрів", – пояснює співрозмовник.
У підсумку турнікет був на травмованій руці Максима близько п’яти годин, що перебільшувало норму часу в рази. Тож лікарям не було про що радитись, адже стало зрозуміло – руку захисника не врятувати. Це стало для чоловіка важким ударом.
"Було тяжко це усвідомити. Ти розумієш, що життя змінилося і доведеться далі жити інакше", – згадує Максим про свій стан.
Не зневіритись захиснику допомогло оточення. Військовий акцентує, що це найкращі психологічні ліки для будь-кого, хто переживає те саме.
"Рідні, друзі, дружина... Та навіть волонтери просто завітали, поговорили, підбадьорили. Була чудова підтримка. Всі казали, що все буде добре, і тоді ти починаєш вже по-іншому дивитись на життя. Бо коли немає підтримки, лежиш у палаті, дивишся у стелю, а рідні далеко, то ти себе починаєш накручувати і думати, що нікому не потрібний. Головне – не заганяти себе самого в депресію", – підкреслив боєць.
У мене буде свобода рухів
Коли рани загоїлись, було вирішено зробити Максимові остеоінтеграцію. Це вид протезування за високих ампутацій, коли безпосередньо в кістку вживляється імплантат, а до нього прилаштовується протез. Опинившись на початку цього шляху, Максим вирішив фіксувати кожен крок свого лікування в соцмережах.
"Мене постійно турбували фантоми. Мозок не може перелаштуватися і зрозуміти, що в тебе вже немає кінцівки. Спочатку мені допомагали препарати, а потім біль минув. Думаю, що мозок усвідомив, що руки немає. Треба час. Важливо такі речі пропрацювати з психологом", – каже військовий.
Чоловікові провели два етапи остеоінтеграції, вживили імплантат, і ветеран уже навіть почав проходити реабілітацію. Ба більше, за час свого лікування Максимові разом з волонтерами вдалося зібрати кошти на дорогий біонічний протез із електронними ліктем та кистю.
"У ньому є 16 датчиків, які допомагають користуватися протезом. Це найкраща комплектація. Коли ти отримуєш протез з датчиками, то розумієш: о, у тебе знову є рука", – ділиться співрозмовник.
Та зараз користуватися новою високотехнологічною кінцівкою захисник не може. Після остеоінтеграції щось пішло не так і розвинулась інфекція. Довелося витягти всю конструкцію. Через пів року після невдалої спроби Максим знову на початку шляху і чекає на нову операцію з остеоінтеграції.
"У мене нарешті буде свобода рухів, буде майже як своя рука", – впевнений чоловік.
Коли ж ветеран отримає омріяну свободу в рухах, то планує повернутися на виробництво, де і працював до великої війни, або ж відкрити власний бізнес.
Військовий непохитно вірить у майбутню перемогу і закликає українців триматись разом.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.