Головне управління розвідки знищило у Чорному морі одразу два російські винищувачі Су-30. Насправді знищення ворожої авіації – це не новина. Лише минулого року українські захисники "відмінусували" понад 80 літаків і гелікоптерів РФ. Але унікальність цієї ситуації в тому, що для удару застосовувалися морські дрони, які слугували платформою для американських ракет AIM-9 Sidewinder. І в цьому полягає українське ноу-хау, адже морські дрони апріорі призначені для ударів по кораблях, а не по літаках.

Це відкриває для України нові можливості, зокрема дозволяє створювати мобільні ППО не із систем вартістю в сотні мільйонів доларів, а з дронів. Наступним технологічним кроком може стати створення наземних мобільних зенітних дронів.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив авіаексперт Анатолій Храпчинський.

– За повідомленням глави ГУР Кирила Буданова, два ворожих винищувачі Су-30 були збиті за допомогою ракет класу "повітря – повітря" AIM-9 Sidewinder, випущених із безпілотних морських платформ Magura-7. За його словами, це історичний момент і перший випадок використання морських дронів для подібних цілей. Отже, морський дрон фактично використовується для знищення авіації. Це наше ноу-хау?

– Так, це саме наше ноу-хау, бо в класичному розумінні морський дрон – це про удари по кораблях. А от перетворити його на мобільну зенітну платформу, то це вже про українську школу асиметричної війни.

Ми надали безпілотникам нове бачення, не просто "їхати, летіти і вибухати", а працювати як носій складного озброєння, що входить до платформи з рою дронів, які колективно виконують функції фрегата/зенітного комплексу/ударної групи.

Це синергія, яка створює нову тактичну доктрину просто зараз. І ворог не встигає навіть її осмислити, не те, щоб зупинити.

– За вашими оцінками, чи можна говорити про прорив у можливостях України з протидії російській авіації?

– Безумовно. Ми не просто збили літак — ми відкрили нову тактико-технологічну нішу. Раніше йшлося лише про адаптацію західних ракет до радянських платформ. Тепер ми побачили, що ракета класу "повітря – повітря" може бути ефективно використана з морської безпілотної платформи. І якщо це вдалося реалізувати на воді у набагато складніших умовах стабілізації й наведення, то наземні мобільні зенітні дрони – цілком логічний наступний крок.

Це не просто одиничний випадок, це сигнал про зміну доктрини. Уявіть собі: автономна платформа, озброєна ракетою з ІЧ-наведенням, чекає в засідці у прикордонній зоні або навіть у тилу й вражає літак на малій висоті. Без ПЗРК, без оператора. Без втрат.

Для розуміння: лише за 2024 рік Росія втратила понад 80 літаків і гелікоптерів, і майже всі через нестандартні сценарії. Але з появою подібних рішень у нас з’являється можливість створити розподілену мобільну ППО не з систем вартістю в сотні мільйонів, а з дронів, які можна збирати десятками.

– Які перспективи це відкриває для України? Чи можна говорити, що в певній перспективі ми зможемо повністю позбавити ворога домінування в повітрі?

– Це точно не той випадок, коли одна подія кардинально змінює правила гри. Але це принципово нова опція в нашому арсеналі, і вона працює. Успішне ураження Су-30 з морської платформи – це сигнал, що тепер навіть повітряне домінування не дає 100% безпеки ворогу.

Але ставка лише на дрони – це помилка. Після Другої світової багато хто писав, що танки – все, арта – все, буде лише ядерна стратегія й ракети. А реальність така, що сьогодні в Україні одночасно працюють арта, танки, дрони, ППО, штурмовики, інженерні системи, все разом. Тому тільки комплексне поєднання – від класичної ППО до автономних дронів-перехоплювачів, від авіації до РЕБ – дає реальний результат.

Мобільні зенітні дрони, роботизовані платформи із зенітними ракетами – це елемент асиметричної відповіді, який зможе "вибивати" російську авіацію навіть там, де немає батарей Patriot. Але повністю позбавити ворога переваги в повітрі можна лише комплексною системою, у якій кожен компонент – це частина одного бойового алгоритму. І головне: у цій війні не виграє той, у кого більше техніки, а той, хто швидше адаптується.

– Чи могли б ви більш детально розповісти про американську ракету AIM-9 Sidewinder? Чи була вона з самого початку призначена для знищення авіації? Яка потреба є в них?

– AIM-9 Sidewinder – це одна з найстаріших, але водночас найбільш ефективних ракет класу "повітря – повітря" у світі. Вона з’явилася ще 1956 року, і перше бойове застосування відбулося вже в 1958-му. З того часу вона постійно модернізувалася: сьогодні на озброєнні перебуває її десята генерація – AIM-9X Block II. До речі, успішність застосування сягає 70%, що для ІЧ-ракет ближнього бою дуже високий показник.

З самого початку вона розроблялася як ракета ближнього повітряного бою з інфрачервоною головкою самонаведення. Її завдання – перехоплювати маневрені цілі, переважно з тилу, де двигун найкраще світиться в ІЧ-спектрі. Втім нові версії вже здатні атакувати ціль навіть з фронтальної півсфери.

Для України це безцінний ресурс. AIM-9 – це дешевше й ефективне рішення для ураження повітряних цілей на ближній дистанції. В умовах, коли Росія масово використовує штурмову авіацію на низьких висотах, ці ракети дають змогу реагувати швидко і точно.

Україна вперше офіційно отримала AIM-9 у 2023 році – зокрема, як частину озброєння для F-16. Але паралельно вони почали використовуватись і з наземних платформ, і, як бачимо, тепер з морських дронів. Це показує гнучкість і універсальність цієї ракети, яку можна адаптувати не лише до літаків, а й до асиметричних сценаріїв. Саме це робить її ідеальним інструментом у нашій війні.

– Які вітчизняні розробки, що стосуються протидії ворожій авіації, вже на підході? Чи зможе Україна в певний момент повністю забезпечувати себе подібними засобами?

– До цього треба йти в будь-якому випадку. Якщо ми хочемо мати стратегічну стійкість, нам потрібен власний оборонпром, здатний на 100% забезпечувати потреби у засобах ППО, ПРО і РЕБ. Не частково, не на 30-40%, а повністю. Бо кожен експортозалежний цикл – це вразливість, і ворог це чудово розуміє.

Сьогодні в Україні вже ведуться перспективні розробки, зенітні безпілотники, мобільні платформи ППО, наземні РЕБ-комплекси для протидії авіабомбам з УМПК.

Але ми ще не до кінця розкрили потенціал засобів РЕБ проти авіації. Це не лише про глушіння, це про створення умов, коли ворог просто не зможе зайти в повітряний простір через втрату орієнтації, навігації, каналу наведення. Тут простір для прориву.

Паралельно нам потрібно створювати сумісні системи ППО та ПРО з Європою, не просто як покупці, а як партнери з виробництва й інтеграції. Стратегічна мета – щоб український зенітний дрон, українська РЕБ-система чи навіть український сенсор став частиною європейської протиповітряної мережі. Лише тоді ми не просто триматимемо небо – ми будемо його спільно контролювати.

– Знищення ворожої авіації на аеродромах углибині території РФ – якими є наші можливості на сьогодні? Як далеко на сьогодні Росія тримає літаки від нашого кордону?

– Результат дії наших далекобійних дронів і глибоких рейдів очевидний, ворог вже двічі переглянув логістику розміщення стратегічної авіації. Спершу передислокація Ту-95МС з аеродрому "Енгельс" після влучань по злітно-посадковій смузі та втрати техніки. Потім перекидання частини машин на "Оленья" (Заполяр’я), а останнім часом, аж до авіабази "Бєлая" в Іркутській області, за 4000 км від України. І це не просто переміщення, а втрата часу, ресурсу і бойової ефективності для ворога.

Давайте згадаємо, що нам вдалось ще. Знищення принаймні двох Су-57 на базі Актюбінськ – це перший в історії випадок ураження літака 5-го покоління в реальному бою. Ураження щонайменше трьох Ту-22М3 на аеродромах "Сольці" та "Шайковка" – прямий удар по носіях Х-22/Х-32, які активно використовуються для терору українських міст. Успішні атаки на авіабази в Курську, Пскові, Саратові, Новгородській області, включно з ураженням транспортної авіації Іл-76.

Сьогодні ворог тримає більшість ударної авіації на дистанції від 700 до 1000 км від кордону з Україною. Це збільшує час підльоту, вимагає дозаправки, ускладнює логістику боєприпасів, а головне – демонструє, що в глибокому тилу вже немає відчуття безкарності.

І це ще без повноцінних крилатих ракет українського виробництва. Коли вони з’являться, в Москві почнуть знову відкривати мапу Уралу. Бо принцип тут простий: або ви забираєте свої літаки подалі, або ми їх спалимо на стоянці.

– Чи є в України можливість завдати ударів по Красній площі під час "параду перемоги" 9 травня? Якщо так, якими засобами і з якими наслідками?

– Технічно – так, можливості є. Але ми воюємо за міжнародними нормами, і наявність великої кількості цивільних поруч із військовими цілями робить такий удар неприпустимим. Ми не Росія і не б’ємо по площах під час масових заходів. Але якщо чесно, то я уявляю, скільки людей тихо мріє побачити, як щось падає просто між ракетними установками й кремлівськими трибунами.