"Минулого року було легше, загиблих було значно менше". Харківський рятувальник розповів про ситуацію в місті

Сергій Рашевський, рятувальник з Харкова, вже протягом пів року майже щодня розбирає завали житлових будинків та об'єктів інфраструктури – наслідки ворожих ударів по місту. Каже, що найважче не очікування повторного удару, не ймовірність того, що пошкоджена конструкція завалиться, а деблокування тіл людей, особливо дітей. Але допоки є шанси, часом зовсім невеликі, врятувати живих, Сергій продовжує працювати. І запевняє: місто ніхто не кине. Про те, що відчуває рятувальник, розбираючи завали та дістаючи тіла загиблих, як живе Харків та його мешканці під постійними обстрілами і за рахунок чого удари ворожими КАБами такі страшні, Сергій розказав в інтерв'ю OBOZ.UA.

– Сергію, розкажіть про специфіку вашої роботи. Чи були готові харківські рятувальники стикнутися з настільки масштабними руйнуваннями?

– Я – професійний будівельник. Певний час працював у МНС, а у 2007 році звільнився. Отримав другу вищу освіту, теж будівельну, і довгий період був директором будівельної компанії в Харкові. Після повномасштабного вторгнення повернувся до лав рятувальників. Тоді з коліс створювався новий підрозділ, який спеціалізується саме на роботі з руйнуваннями житлового фонду та об’єктів критичної інфраструктури, наслідками ворожих обстрілів – аварійно-рятувальний загін спеціального призначення.

У ДСНС ніхто не стикався з такими ситуаціями, з такими масштабами: основна функція була пожежогасіння та ліквідація наслідків ДТП. І спеціалістів, які б працювали з руйнуваннями такого характеру, фактично не було. Тут своя специфіка, більше будівельна тема. З цією специфікою я добре знайомий, як і з роботою рятувальника. Повернувся. Став начальником аварійно-рятувальної частини з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Набирали людей, всіх навчили. Тобто створили повністю новий підрозділ. Підрозділ, який народила війна. Всі впоралися, все вийшло, працюємо.

– Яка зараз ситуація у місті? Ворог практично не дає передишки...

– Це почалося 29 січня, коли ми виїхали на виклик. З того часу ми ще не поверталися, за весь цей період у нас було, мабуть, всього кілька вихідних. З 29 січня як почалося, так і не перестає. А з весни, після закінчення опалювального сезону, коли вони розбили нам ТЕЦ, кожен день почались масовані обстріли КАБами.

І краще не стає, якісь тимчасові затишшя є, але руйнувань дуже багато. У пріоритеті, звісно, житловий фонд, там, де основні магістралі та об'єкти критичної інфраструктури.

– Чому КАБи такі страшні?

– У них велика маса заряду. І вони ще є модифіковані, "тридцятки", УМПБ Д-30СН. У нього, кажуть, щось там хитре, не просто тротилове наповнення, у нього велика вибухова хвиля, дуже руйнівна. Вони навчились, по точності, грубо кажучи, як С-300. На "Епіцентр" прилітали дві "тридцятки". А на Науки така влучила в житловий будинок, але там порівняно невеликі руйнування були, не критичні для цілісності будинку. А найстрашніше в них те, що КАБи – дешеві, і в них їх просто нескінченна кількість. У нас вже зараз, за графіком, орієнтовно, минає три-чотири години, і вони починають обстріл.

І вони вчаться, "пятисотки" долітають до міста. У них дуже велика маса зарядів. В область вже прилітали "тисячники". Там страшно. У Куп'янськ, туди виїжджали наші колеги, розповідали, що такий влучив у житловий будинок – від будинку нічого не залишилося.

– І при цьому в Харкові продовжують залишатися дуже багато людей?

– Харків живе, харків'яни хочуть жити, і найстрашніше, що вони звикли до цього. Багато хто, за можливості, родини вивіз. Ну а хлопці намагаються працювати, намагаються жити в Харкові.

Бізнес працює, щось відкривається, намагаються жити. Людей дуже багато насправді. Порівняно з Києвом, звісно, менше. Дуже кидається в очі, що в Харкові майже немає дітей. З досвіду можу сказати, є будинки, у яких мало людей живе. Це переважно там, де соціальний рівень житлових будинків вищий. Де нижче – там жильців більше. У кого можливість була, ті виїхали. Але рівень заробітних плат не вирівнюється.

З останнього: в п'ятиповерхівку прилетіло, там де під'їзд "склався", там практично всі квартири були з жильцями. Там було 9 загиблих, яких ми дістали з п'яти поверхів, це при тому, що людини 3-4 чудом вціліли. Ну і залежно від району така ж ситуація. Північна Салтівка взагалі "тримає першість", цей район обстрілюється з 24 лютого 2022 року і зараз просто 24/7, і все одно тут дуже багато людей.

У нас 10 кілометрів до кордону з РФ, 10-15 кілометрів до лінії фронту. Коли заїжджаєш у Харків, тут просто інший світ, все всередині стискається, дуже відчувається війна.

– Ви розбираєте завали і при цьому маєте справу не лише з будівельними конструкціями, а й із загиблими. Що допомагає триматися і продовжувати працювати?

– Це, звісно, важко. Я думаю, що таку кількість загиблих, яку бачили ми за час війни, бачили тільки судмедексперти. І це страшно. Зараз дітей менше, але загалом людей більше. Минулого року було легше, обстрілів та руйнувань було не менше, але загиблих було значно менше, у місті було менше людей. Зараз у місті, мабуть, половина точно є від того, що було до війни, людей дуже багато. А стріляють вони цілеспрямовано по житлових будинках.

Один з останніх випадків: у чоловіка загинула жінка, донька, лише онучка, яка була в гостях, чудом залишилась жива. У нього на перший день істерика була просто божевільна, на другий він прийшов, мабуть, під заспокійливими. Під'їзду немає, квартири немає, все зруйновано повністю. Він спокійно підходить, каже: "Хлопці, проведіть мене, будь ласка, у квартиру. Мені треба хоча б труси-носки взяти, був на роботі і нічого немає". Ну ти дивишся на нього і не знаєш, що відповісти.

Таких людей у нас, на жаль, десятки, сотні. Реальність інша, та й ми не залізні. Але якось вивозять хлопці, які воюють. І тут так само – якщо не ми, то хто? Я виїжджав на місце, туди, де загинули наші хлопці. Якщо говорити дуже грубо, ми переступили через їхні тіла і пішли далі діставати людину. Поміняли трьох наших хлопців, але врятували чоловіка. Чоловік живий, дай Бог йому довгих років життя.

Підіймає моральний дух, коли бачиш і розумієш, що життя продовжується і, як не дивно, Харків відбудовується. Не так давно, коли проїжджали повз місце, де був один з перших прильотів на початку війни, а там вже все відбудували. Але помітив за собою цікаву річ. Зайшов в "Епіцентр", єдиний що залишився цілий, і розумію, що там, у зруйнованому, навіть вже після розбору завалів, почувався комфортніше. Щось вже змінилося в голові. Це стало звичайним.

– З технічного погляду як змінилася робота з початку війни?

– Ми набралися досвіду. Нехорошого досвіду, не дай Бог нікому. Почали працювати швидше, якісніше, досвідченіше. Це можна назвати плюсом, оскільки є шанси, дуже малі, дістати живих.

Звісно, є ризик того, що конструкція обвалиться, повністю прогнозувати це неможливо, але з нами працюють експерти, якщо є серйозно зруйновані конструкції. Ми спільно ухвалюємо рішення, як діяти. Не повністю, але це прогнозувати можна. А ось небезпеку повторних обстрілів прогнозувати неможливо. Враховуючи, що вони є і ми з ними стикалися безпосередньо. Не так давно нас двічі накрили, дякувати Богу, всі живі. А так на виліт С-300 зреагувати неможливо, С-300 летить 37 секунд. А в мене хлопці працюють на висотах 20-30 метрів. Для того, щоб спуститися з відмітки 30 метрів, треба від 3 до 5 хвилин. КАБ летить повільніше, якщо не на висоті, можна зреагувати.

Проте з'явилися інструменти, техніка, можна говорити, що з початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася кардинально. Ми реально готові, люди готові. Місто ніхто не кине, ми свою роботу виконувати не перестанемо.