Відео дня
Мирослав Гай: для перемоги ЗСУ потрібні ще 90 днів воєнного стану та зброя. Інтерв’ю
Воєнний стан в Україні планують продовжити ще на 90 днів, і це цілком виправдано з огляду на майбутній контрнаступ ЗСУ. Є дві умови, за яких він буде успішним, одна з яких – мотивація наших бійців. Проблем з цим немає. Залишилося лише дочекатися надходження достатньої кількості озброєння від союзників.
Паралельно із реальною війною в Україні триває "війна пам’ятників" – окупанти встановлюють радянські символи у захоплених населених пунктах, вчиняючи ще й гуманітарну агресію й намагаючись повернути українців у "братську" сім’ю. Але ця "жуйка" вже не смакує нікому.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Мирослав Гай.
– Представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський повідомив про те, що воєнний стан в Україні може бути продовжено ще на 90 днів. "Ворог зосередився на будівництві фортифікаційних укріплень на територіях, які він тимчасово контролює. Перехід у контрнаступ — це значно складніші завдання, ніж оборона", – пояснив він. На вашу думку, коли може розпочатися цей потужний контрнаступ і чи дійсно на нас чекає щонайменше ще 90 днів запеклих боїв?
– Моя думка з цього приводу не є офіційною. Але я вважаю, що представник президента достатньо правильно визначив оперативну ситуацію.
Ворог дійсно займається підготовкою до оборони, накопичує сили та засоби у певних районах, готує фортифікаційні споруди. Дійсно, контрнаступ значно складніший, ніж оборона. Будь-який наступ складніший, бо він пов'язаний із більшою кількістю втрат.
Успішність контрнаступу залежить від багатьох причин, багатьох чинників. Зокрема це перевага у високоточному озброєнні та наявність мотивації в особового складу.
З мотивацією у нас усе гаразд, але озброєння і боєприпаси, попри те, що підписаний ленд-ліз, поки що не наявні в такій кількості, яка б дозволила нам з мінімальними втратами ефективно контратакувати по всій широті фронту.
Тому там, де є можливість, Збройні сили успішно контратакують. Ми бачили це і з ситуації в Харкові, і на інших напрямках. Там, де менше сил та засобів, ми займаємося позиційною війною і потроху приймаємо на озброєння нові види зброї, яким ще потрібно забезпечити технічне обслуговування, щоб ефективно його використовувати.
Якщо військове керівництво вирішить, що ми маємо достатню перевагу в технічних засобах, якщо в наявності достатньо озброєння, паливно-мастильних матеріалів, людського потенціалу, звичайно, ми побачимо швидкий контрнаступ. Я впевнений, що рано чи пізно він буде.
Але ми воюємо, озираючись і на нашу інфраструктуру, і на цивільне населення, і на життя наших бійців, яких, на відміну від росіян, ми намагаємось вберегти. Якщо всі ці чинники збігатимуться, ми побачимо активні контрнаступальні дії.
– Як ці наші активні контрнаступальні дії можуть бути пов’язані із бажанням країни-агресора сідати за стіл переговорів? Не для того, щоб висунути черговий ультиматум, а для того, щоб дійсно домовлятися.
– Зараз будь-які перемовини Росія використовує переважно для досягнення оперативної паузи, аби провести перегрупування своїх розбитих підрозділів, відремонтувати техніку, виграти час для розконсервації старого радянського озброєння та приведення його до бойового стану, аби використовувати його в цій війні.
Я впевнений, що військове керівництво України це розуміє і, відповідно, ми також використовуємо будь-які перемовини для досягнення якихось конкретних цілей. Наприклад, для перегрупування, обміну полоненими, демонстрації нашої переговорної позиції для дипломатичного тиску на Росію, для об’єднання довкола нашої позиції світової спільноти.
Тому, хочемо чи ні, ми повинні мати перемовини з РФ.
Але я вважаю, що якісь перемовини про подальше співіснування з Росією можливі тільки в разі тотального військового програшу Російської Федерації, коли будуть відновлені наші кордони станом на 1991 рік, коли будуть звільнені всі наші полонені, коли будуть контрибуції і репарації з боку РФ.
– Що ви думаєте щодо "війни пам’ятників", яку ми спостерігаємо всередині справжньої війни? Окупанти встановлюють у захоплених населених пунктах пам’ятники Леніну, натомість на вільних територіях українці зносять навіть ті пам’ятники, які ще залишилися. Зокрема, у Харкові повалили пам’ятник Олександру Невському.
– Російська Федерація використовує історію як засіб гуманітарної агресії, щоб не давати можливості іншим народам – не тільки українцям – дізнаватися про свою історію, створювати свої міфологеми, пишатися власною національною спадщиною. Вона переписує історію на користь своїх політичних інтересів для консолідації цивільного і військового населення як всередині країни, так і на окупованих територіях.
Вони намагаються диктувати своє бачення історичної правди, яке б звеличувало РФ, робило її спадкоємницею радянського минулого та минулого Київської Руси.
Це робиться для того, щоб відбудувати новітній "радянський союз", який вони називають "нова союзна держава", і утримувати розрізнені етноси, які є на території колишньої імперії, разом, імітуючи якусь єдність, хоча її там немає. Це спроба героїзації російських імперських героїв, підміна історичних фактів і понять.
Так само вчиняв і Союз. Він приходив на окуповану територію, намагався знищити національне коріння, національних героїв, викривити історичні факти на користь імперського бачення. А замість цього пропонувалася підробка, жуйка. Але часи й українці змінилися, ця жуйка більше не смакує нікому.