Митрополит Драбинко: у Москви руки в крові українців, церква Онуфрія залишається їй вірною. Інтерв'ю

4 хвилини
122,6 т.
Митрополит Драбинко: у Москви руки в крові українців, церква Онуфрія залишається їй вірною. Інтерв'ю

Глава РПЦ патріарх Кирило фактично благословив геноцид українського народу – війну РФ в Україні, але УПЦ Московського патріархату продовжує залишатися у єднанні із цією церквою. Митрополит Онуфрій заявив про "каїнів гріх" Росії, але далі не пішов. Сьогодні він продовжує поминати Кирила і Собор церкви, ймовірно, не збиратиме.

Відео дня

Окремим єпархіям та парафіям УПЦ МП у цій ситуації залишається об'єднуватися та входити до Помісної церкви. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив митрополит Переяславський та Вишневський Православної церкви України Олександр Драбинко.

Глава РПЦ патріарх Кирило фактично виправдав війну Росії проти України.

– Він не просто виправдав цю війну – військові дії виправдовуються, якщо війна має оборонний характер. Кирило фактично "благословив" нового Каїна вбивати брата Авеля! А благословення – це вже спонукання та співучасть. А співучасть – це руки в крові, ряса в крові, куколь в крові. Якщо у священника руки в крові, він повинен, згідно з канонами церкви, бути викинутий із священного сану.

Було дано "благословення" на "денацифікацію". Що це? У чому націоналізм? У любові до рідної землі, до рідної церкви, до української мови та української пісні? Так, нам це все притаманне з молоком матері, і нас, українців, це поєднує. Український народ має те, чого не має окупант – на своїй землі ми маємо коріння свого народу і своє історичне дерево, що росте з цього коріння.

"Денацифікація", "зачистка", як було сказано президентом РФ, це намір зрубати це дерево, це бажання знищити український народ. Чи не новий це Голокост, чи це не геноцид, який має своїм підґрунтям омріяну "патріархом" Кирилом ідеологію "руського миру"?

Вбивство однієї людини – злочин. За це судять та садять. Вбивство тисяч та мільйонів – ідеологічне бачення. За це в Росії канонізують і звеличують як отців вітчизни.

Давайте припинимо дивитись на воєнні злочини як на статистику. Вбивство в Маріуполі – це не один раз сказати: загинуло 2,5 тисячі людей, ні, це дві з половиною тисячі разів сказати, що загинула людина. Це не один факт загибелі, це 2500 смертей. Це індивідуальні вбивства, а не статистика.

Чи заслуговує на повагу позиція УПЦ МП, висловлена митрополитом Онуфрієм, який назвав цю війну "каїновим гріхом"?

– Так, звичайно. Митрополит Онуфрій, на відміну від багатьох своїх колег, віруюча людина. Він недвозначно назвав, всупереч нав'язуваному керівництвом РПЦ послуху росідеології, розв'язану Росією війну гріхом Каїна. Не просто позиція, це констатація факту. І йому, людині духовній, це зрозуміло. Іншим часом він міг би промовчати, але не зараз.

Раніше УПЦ МП настільки залежала від РПЦ, що про подібні заяви не могло бути й мови.

– Не було такої відвертої та повномасштабної війни. Була війна гібридна. Сьогодні вона відверта із зяючою пащею смерті. Росіяни бомбардують Київ, "Матір міст руських"! Чи мислимо це? Усі преподобні в Лаврських печерах здригаються. Знищують мирні міста та їхніх жителів, храми та святині руйнують, священників викрадають та розстрілюють. Не Володимира і Ярослава нащадки – це нащадки Орди і послідовники Гітлера.

Якою ж має бути позиція, зважаючи на це все? Тисячі вбитих та мільйони біженців від "визволителів". Якщо не церква своїми вустами, то камені розрухи вже "волають до Неба".

Митрополит Онуфрій продовжує поминати патріарха Кирила.

Ваш прогноз – як розвиватимуться події далі? Цією заявою Онуфрія все й обмежиться чи УПЦ МП піде далі?

– Я думаю, що цим за нинішнього адміністративного розкладу поки що все обмежиться. В УПЦ є такий собі "церковний стоп-кран" – керуючий справами митрополит Антоній (Паканич). Низка його заяв говорить саме про це, і про специфічну функцію, яку він виконує.

Останнє звернення до духовенства (дивно, що від його імені, а не предстоятеля) – це заклик зберігати "вірність церкві". Це реакція на ті процеси, які сьогодні відбуваються у церковному середовищі.

Цілі єпархії ставлять перед церковним Києвом питання статусу УПЦ, необхідність скликання Собору, розриву з РПЦ та автокефалії Української Церкви. Зрозуміло, що жодної автокефалії патріарх Кирило не дасть, і це адміністративне кремлівське рішення необхідно виправдовувати у богословському та канонічному порядку. Цим і займається керуючий справами, спекулюючи поняттями адміністративної юрисдикції та фактом сакраментального знаходження у лоні Церкви Христової.

Факт у тому, що Москва автокефалії УПЦ не дасть. Константинополь теж уже сказав своє слово – він надав Україні автокефалію в 2019 році, видавши про це Синодальний Патріарший Томос, маємо Помісну церкву. Потрібно це усвідомити та ухвалити відповідне рішення.

Яким би могло бути логічне рішення?

– Керівництво УПЦ вже відповіло "непоминаючим" просителям, що "подібні питання під кулями не вирішуються".

Найімовірніше, митрополит Онуфрій Собор збирати, на жаль, не стане. Свою позицію він висловив. Жодних дій з боку священноначалія далі, гадаю, не буде. Тому єпархії та парафії, що бажають автокефалії, мають один-єдиний вихід: об'єднуватися, входити до Помісної церкви.

Якщо такої готовності єпархії не мають, отже, потрібно, щоб такі парафії ініціювали індивідуальні приєднання до ПЦУ.

Напевно, таких парафій тепер буде більше.

– Таких парафій буде достатньо, а процес тривалий. На сьогоднішній день деякі єпархії висловилися за повну автокефалію. Дехто тільки засудив військову агресію і припинив поминати Кирила. Але це в канонічному полі нічого не означає: непоминання Кирила не має жодного індивідуального значення для священиків та єпархій.

Кирила як патріарха має поминати предстоятель, тобто митрополит Онуфрій, що він і робить. Останнього, зі свого боку, єпархіальні єпископи, а їх – священники. Таким чином і зберігається прив'язаність до РПЦ церкви країни-агресора та патріарха, який благословив знищення України, такої "близької та рідної його серцю".