Відео дня
Немає такого спецпідрозділу, ветерани якого б у нас не служили, деякі бійці брали участь у 5-6 війнах по всьому світу. Інтерв’ю з представником Міжнародного легіону ГУР МО
Іноземці більш ніж з 50 країн світу з початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну доєдналися до Міжнародного легіону ГУР МО. Багато з них – це військові своїх країн. Дехто служив в елітних спецпідрозділах та має досвід бойових дій на територіях інших держав. Зараз всі вони борються з нашим спільним ворогом. Чому іноземці їдуть воювати в Україну, які завдання тут виконують та як взаємодіють з підрозділами ЗСУ, в інтерв'ю OBOZ.UA розповів представник Міжнародного легіону ГУР МОУ.
– Як був створений Міжнародний легіон ГУР МО? Чия це ініціатива?
– На початку повномасштабного вторгнення президент Володимир Зеленський зробив заяву, якою закликав іноземців-добровольців з різних країн приїжджати до України, ставати пліч-о-пліч з нами і боротися разом для перемоги. Перші 50 іноземців перетнули кордон 3 березня 2022 року. Саме тоді почала будуватися ця система. І вже 7-го числа почалися перші бойові завдання. Цей день вважається днем нашого заснування.
Наразі в Україні є два основні підрозділи, які побудовані таким чином, щоб працювати з великою кількістю іноземців. Це Міжнародний легіон Головного управління розвідки і Міжнародний легіон в підпорядкуванні Командування Сухопутних військ. Це окремі підрозділи різних сфер Сил оборони України.
Згідно з законодавством, зараз іноземці можуть проходити службу в будь-якому підрозділі: і в сухопутних військах, і в морській піхоті, і в ССО. Але підрозділи, які від самого початку були побудовані таким чином, щоб основна маса їхніх військовослужбовців були іноземці – це легіон ГУР і Міжнародний легіон України.
– Який правовий статус іноземців у легіоні?
– Існує міф, що іноземці, які приїжджають сюди, є найманцями, їдуть сюди за гроші. Це міф. Наразі іноземець не зможе брати участь у бойових діях, якщо він не є чинним військовослужбовцем Сил оборони України. Тобто всі іноземці, які служать у нашому легіоні ГУР, іноземці, які служать в інших підрозділах, вони є чинними військовослужбовцями, з таким самим правовим статусом, з такими самими правами і обов'язками, як і українці. Вони отримують офіційне грошове забезпечення, вони служать, мають службові інструкції, на них так само розповсюджуються всі обмеження, які є для українців. За рідкісним винятком – іноземець підписує контракт на проходження військової служби терміном на три роки.
Але зараз, після 18 травня, законодавство каже, що після шести місяців проходження військової служби іноземець може написати рапорт і бути звільненим. Такої переваги в українців немає.
– Яка мотивація у бійців?
– Почну з того, що це люди з більше ніж 50 країн. Це дуже різні люди, з дуже різними світоглядами, культурними відмінностями, мовним бар'єром. З цим всім треба мати справу, і це дуже цікаво.
Чому вони їдуть? Багато з них – це колишні військові своїх країн, які мали або досвід проходження військової служби, наприклад, 10 років морської піхоти США, або контртерористичного підрозділу Данії тощо. Є люди, які мали і досвід проходження військової служби, і бойовий досвід в інших країнах. У нас є хлопці, які брали участь у 5-6 війнах.
І дуже багато з них після завершення своєї кар'єри (деякі з них у своїх країнах можуть завершити кар'єру і в 30 років) мають присмак нереалізованості, присмак нерозуміння – що далі. Він 12-15 років свого життя присвятив військовій справі, а якщо це, наприклад, якась країна, яка взагалі ніде не брала участь у бойових діях, це був мирний період, і він там тренувався, тренувався, тренувався, а так і не зрозумів, на що здатний. Ці хлопці хочуть бути потрібні саме зі своїми навичками, зі своїм досвідом. Вони хочуть весь багаж свого досвіду застосувати. І вони знаходять тут себе, опиняються на своєму місці. Вони дуже багато тренувалися, мають шикарний фах, досвід, і це все потрібно саме тут.
Вони хочуть все, що вони робили, що вони тренували, застосувати заради світлої, правильної справи. Наприклад, у нас є хлопці, у яких родичі брали участь у висадці в Нормандії в 1944 році, у когось батько воював у В'єтнамі, по суті, це ті саме патерни, вони борються зі злом. Для них це природно. Для них це те саме місце, де вони зараз реально потрібні.
Є ще друга група людей, які їдуть взагалі без досвіду. Це можуть бути молоді хлопці, а можуть і не дуже молоді, але в них немає військового досвіду або досвіду участі в бойових діях. Ми таку групу теж розглядаємо. У нас дуже систематизований процес відбору, селекцій та тренувань. На фазі відбору, селекцій та тренувань до першої групи людей і до другої буде різний підхід.
Ми не можемо заборонити людині з якоїсь країни приїхати сюди і допомагати нам тільки на підставі того, що він не проходив військову службу в своїй країні.
У нас є ті, хто зараз вже являє собою кістяк у нашому підрозділі, хто приїхав на початку 2022 року, не розуміючи нічого у військовій справі, але навчився, спілкувався з дуже досвідченими побратимами – а в нас є екстремально досвідченні легіонери, це ветерани елітних підрозділів інших країн. Зараз у них вже 2,5 роки досвіду, вони брали участь у практично кожній кампанії, які у всіх на слуху, починаючи від Мощуна, Ірпеня, Гостомеля, Сєверодонецька, Лисичанська, Запорізька кампанія, Бахмут, тобто вони були усюди. Це вже дуже-дуже потужні бійці.
Є ще третя група – у нас служать українці. Тобто те, що в міжнародному легіоні не можуть служити громадяни України, – це теж міф. Весь керівний склад – це українські офіцери. Відповідно до законодавства, іноземці не можуть бути офіцерами, навіть якщо в своїй країні він там був полковником-генералом. У нас суто технічно, юридично, бюрократично не зможе здобути офіцерське звання, поки людина не отримає громадянство.
Немає в західних країнах такого елітного спецпідрозділу, ветерани з яких не проходили б у нас військову службу. "Дельта", Морські котики, Французький легіон, британські парашутисти, данські контртерористичні підрозділи, польський GROM – у нас всі. Немає такого підрозділу, ми рахували, ветерани яких би у нас не служили.
– Як усі ці люди взаємодіють одне з одним? Як проходить процес злагодження?
– Коли всі ці люди приїжджають сюди, коли офіцери в управлінні розвідки, які теж підготовлені хлопці, залучені до одного процесу, виникає дуже цікавий ефект. В одному підрозділі якесь завдання виконується одним чином, в другому – іншим. Хлопці починають комунікувати: а як краще? Українці кажуть: "Ми робимо це так". Американці кажуть: "Хлопці, це треба робити не так, тому що ми в Іраку на цьому собаку з'їли, давайте робити так". І усі найкращі тактики, усі найкращі застосування, усі найкращі методики, всі лайфхаки з усього світу – все стікається в легіон. І відфільтровується те, що неможливо застосувати в нас, у наших бойових діях, тому що наші бойові дії відрізняються повністю від того всього, що в них було. Перше правило, яке наші інструктори на підготовці розповідають новим легіонерам, – а інструктори у нас, практично всі, це теж самі легіонери, – кажуть: "Хлопці, забудьте все, що ви чули і бачили раніше".
Все найкраще з усього світу стікається сюди, вбирається найліпше і в якомусь сенсі, на дуже тонкому рівні, тут зароджується новітня українська школа, яка увібрала в себе найкращі методи з усього світу.
– Багато з цих людей у свої арміях мали свої звання і посади, тут вони фактично солдати. Це не викликає якихось непорозумінь усередині колективу?
– Легіон – це військова частина, з посадами, офіцерами, сержантами, тиловою службою, штабом, яка розподілена на бойові підрозділи. Це не просто банда людей, яка робить що хоче. Це організований, дуже чітко злагоджений механізм. Іноземцям, які хочуть воювати в лавах легіону, ще до приїзду в Україну пояснюють: перше – що вони мають служити в підрозділі мінімум шість місяців. Друге – попереджають, що якщо боєць навіть чотиризірковий генерал армії США і він приїжджає служити в Україну, то немає юридичної можливості поставити його на офіцерське звання, бо це юридично неможливо. Але зазвичай легіонери, особливо з Заходу, це все дуже добре розуміють.
Вони звикли проходити службу у своїх країнах і звикли до чіткої ієрархії, субординації та підпорядкування. Ці люди таких питань не ставлять. І ми зараз до цього приходимо дедалі ближче і ближче, у нас підрозділ побудований за західними зразками, тому що у нас особовий склад – носії цієї культури. Ми офіцери, вчимося у них, вони у нас вчаться, і все це змішується і народжується українська версія стандартів НАТО.
Якщо він був офіцером у себе в країні, ніякої можливості тут стати офіцером поки що немає, але якщо він отримає громадянство, така можливість буде.
– Чому було змінено законодавство і встановлено новий термін для можливості завершити контракт?
– Для легіонера без досвіду військової служби, який приїжджає в Україну, термін 6 місяців є ідеальний. З моменту, як він перетинає кордон, до моменту, коли потрапляє в зону бойових дій, приблизно такий термін і проходить.
Спочатку легіонер проходить етап первинної селекції. Потім всі, хто пройшов етап первинної селекції, їдуть на навчання, так званий Basic Infantry Course, це курс базової піхотної підготовки. Для досвідчених військових, які мають підготовку і їх не треба вчити базових навичок, такий курс виглядає трошки інакше, це більше курс адаптації до українських реалій.
І все це тижні, тижні тренування. В цей період ми вивчаємо їх з погляду безпеки, щоб сюди ніхто непотрібний не заїхав. Вони оформлюють документи, а вже потім підписують контракт.
Тільки після цього легіонери приєднуються до свого підрозділу, з яким вони будуть воювати. Якщо підрозділ у зоні виконання бойових дій, вони туди не їдуть, вони чекають, поки підрозділ буде відведений на відновлення. Потім вони вже разом проходять курс підготовки до наступного відрядження. Це теж тижні-тижні, і тільки тоді нові легіонери їдуть воювати. Це якраз шість місяців і проходить.
– Чи проходить рекрутингова компанія? Охочих приєднатися до легіону зараз багато?
– У нас проходить рекрутингова кампанія постійно. У нас постійно, один за одним, проходять базові курси, селекції, десь раз на два місяці.
Основна рекрутингова кампанія у нас ведеться двома шляхами. Перший – це прямий рекрутинг. Міжнародний легіон ГУР рекрутує безпосередньо. У нас доволі потужно розвинені соціальні мережі. Ми зараз все більше і більше присутні в ЗМІ, в тому числі і в західній ЗМІ. Про нас дізнаються, і люди просто пишуть у соціальних мережах, що хочуть доєднатися. Пишуть як іноземці, так і українці. Ми комунікуємо з такими людьми, які пишуть нам у direct Instagram та YouTube, просимо їй надати певні дані. Після того ця інформація передається до відділу рекрутингу і вже рекрутер зв'язується і починає вести процедуру. Наші рекрутери повністю допомагають кандидату. Якщо це якийсь хлопчина, наприклад, з Франції, то починають допомагати йому, сприяти, щоб він приїхав, пояснювати, як все відбувається, віза – не віза, де з'явитися, в який проміжок часу, щоб ми зустрілися і він потрапив на етап первинної селекції.
Деякі люди ухвалюють дуже емоційно рішення, що вони хочуть приїхати сюди. У нас кожного разу, після якихось трагічних подій, завжди є певний сплеск, люди виявляють бажання долучитися. Ті, які ухвалюють рішення емоційно, навіть можуть приїхати, а вже потім починають розуміти, що це не найкраще рішення в житті. Ми таку позицію поважаємо, ніхто таких людей не затягує силою. Ми даємо можливість їм спочатку приїхали, зрозуміти, куди потрапили. І для цього дається певний стрес-тест, навчання. Ми дивимося, як люди вчаться, як себе поводять, як спілкуються тощо. Щоб вони могли зрозуміти, як у нас це працює.
А працює це у нас приблизно так само, як в елітних підрозділів західних країн. Я можу це впевнено заявляти. Чому? Тому що в нас ветерани цих елітних підрозділів тут, і вони допомагали нам будувати цю систему. У нас це систематизований, організований, поетапний процес, де на кожному етапі хтось відпадає. Все як у фільмах про американських морських котиків. Це приблизно так виглядає тут, в Україні.
Наголошую ще раз, чому так важливі ці перші 4-6 місяців від моменту перетину кордону до виїзду в зону бойових дій – за цей період іноземці повністю розуміють, починають відчувати, де вони перебувають, і розуміти як все працює, як в побуті, так і у військовій справі, у них адаптується мозок до наших реалій.
За рахунок такого довгого шляху, як вони проходять, у нас, порівняно з іншими підрозділами, такі малі втрати. При тому, що ми були у всіх найгарячіших точках від самого початку повномасштабного вторгнення.
– Бійці виконують якісь специфічні завдання чи безпосередньо працюють разом з іншими підрозділами ЗСУ?
– Легіон – це один із підрозділів активних дій української воєнної розвідки. Це підрозділ, який застосовується в певних місцях, не дуже тривало, це може бути місячна кампанія, двомісячна кампанія, для того щоб створити або якусь рішучу перевагу на певній ділянці фронту.
Наприклад, є ділянка фронту, її тримає якась бригада, і тут ворог починає саме на цій ділянці фронту створювати дуже потужний тиск. Виникає проблема. В це місце відправляється підрозділ активних дій. Таких підрозділів декілька, легіон – один із них.
Далі є декілька основних сценаріїв. Перший – наші військовослужбовці заїжджають, підсилюють людей, які воюють на цій проблемній ділянці, допомагають їм усунути проблеми, які вони мають.
Уявіть, коли наші українські військовослужбовці – це багато разів траплялося – на позиціях потерпають від якихось дій ворога і вже майже у відчаї, а тут раз – і приходять бородаті, татуйовані американці, якісь рейнджери з усім можливим озброєнням і кажуть: "Hello, guys". Це дуже підсилює бойовий дух наших людей. Ба більше, вони не просто стрибають до них в окопи, вони починають їм допомагати. І це неймовірний заряд емоційний. Починається робота по ворогу, а у ворога шок, бо в нього все виходило, а тут вони знову йдуть і отримують люлей. І не розуміють, що взагалі відбувається. Після цього ворог просто змінює напрямок, логіка у нього приблизно така: "Сюди йти не будемо, бо хтось заїхав, ну його, треба відходити". Це реальні історії.
Може бути інший момент, може створюватись тиск в іншому місці, щоб ворог перетягнув свої сили і послабив тиск на потрібній нам ділянці.
Саме тому наш підрозділ ніколи дуже довго не стоїть на якійсь місцевості. Ми маневрені: сьогодні Куп'янськ, паралельно ще в якомусь місці, а потім раз – вже Херсон, Харківщина, знову Донеччина.
Така маневреність дає нам можливість з'явитися, допомогти дружнім підрозділам. Коли все стабілізувалося, підтягнулися інші батальйони – ми відходимо.