Відео дня
Москва була київською, а Владивосток – китайським. Що стоїть за скандалом із послом КНР. Інтерв’ю з дипломатом Левченком
Заява посла Китаю у Франції Лу Шає спричинила чималий ажіотаж у демократичному світі. Посол заявив, що пострадянські країни не мають фактичного статусу, оскільки не підтвердили свій суверенітет міжнародними угодами. Китайський дипломат також повторив наратив Кремля про те, що Крим завжди був російським. Проте варто згадати, що Крим був російським протягом 165 років із 3200 років своєї історії, що колись Владивосток був китайським, а Москва була частиною Київської держави, що свого часу взагалі не існувало таких держав, як Бельгія, Пакистан та Бангладеш тощо.
Але що стоїть за такими провокативними заявами? Чи готовий Пекін, що ставить під сумнів суверенність цілої низки держав, вчиняти агресивні дії чи підтримувати агресію головного світового терориста – путінського режиму? Своїми прогнозами щодо цього в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL поділився експосол України в Хорватії, Боснії і Герцеговині, історик Олександр Левченко.
– На вашу думку, що стоїть за скандальною заявою китайського посла? Зокрема, щодо приналежності Криму.
– Китай намагається сформувати новий міжнародний порядок денний своїми провокаційними заявами щодо статусу Кримського півострова та країн із колишніх радянських республік, а значить і України. Стосовно Криму посол Китаю в Парижі заявив, що півострів спочатку належав Росії, а щодо пострадянських республік, які стали незалежними державами, сказав зовсім нове в трактуванні їхнього міжнародного становища. Він зауважив, що міжнародної угоди, яка б матеріалізувала їхній статус як суверенних держав, немає.
Посол Китаю у Франції Лу Шає або до кінця не розуміє сказане, або створює провокацію для існуючої системи міжнародних відносин і кидає виклик світовому порядку, нехай і в дещо прихованій формі.
Ми вже звикли до дурниць, які періодично говорять президент Росії Володимир Путін і особливо колишній президент РФ Дмитро Медведєв. Незважаючи на те, що обидва юристи за фахом, вони прагнуть перебудувати світ, де право сили стало б вирішальним у міжнародних відносинах замість сили права. І новий вітер у спину російським шовіністам подув з боку Китаю, принаймні наразі на значно нижчому рівні.
– Які аргументи можна було б навести на противагу аргументам китайського посла про нібито несуверенність пострадянських країн?
– Якщо китайський посол каже, що Крим був раніше російським, то варто згадати, що Владивосток був колись китайським, що Корея раніше була єдиною, що більшість країн Африки та Азії входили до складу Британської імперії та Франції, а Латинська Америка була під Іспанією та Португалією. Що Аляска колись була російською територією, а Техас – іспанською, Норвегія була частиною Швеції, а значна частина Швеції входила до Королівства Данія. Бельгії взагалі не існувало, як Пакистану та Бангладеш.
Україна була частиною Російської імперії, але раніше Москва була частиною Київської держави. 700 років тому Москва була маленьким містом, а Московське князівство було в двадцять разів менше за Литву. Колись Китай був частиною великої монгольської держави спадкоємців Чингісхана.
Колись частина католиків стала протестантами, а був час і без християнства, а раніше взагалі не було держав і люди жили якимись племенами і невеликими групами, а ще раніше не було людей, а був дикий світ тварин. Ще раніше на нашій планеті був час, коли взагалі не було жодного життя. Як вам такий приблизний порядок подій, якщо виходити з тези про те, що було раніше?
Тоді ми повинні зупинитися і сказати, що навіть якщо Крим колись був російським, то лише 165 років з останніх 3200 років, коли ведеться точний облік того, хто саме і в який час жив на півострові. Тому треба просто знати історичні події. Історичними фактами треба володіти, але в міждержавних відносинах використовувати тільки міжнародне право.
Це просто і не повинно викликати жодних сумнівів, як і в кожній країні, треба дотримуватися Конституції та законів, але аж ніяк не історичних прав. Це маленький урок для китайського посла, який висловив свою чи, можливо, приховану офіційну думку на французькому телебаченні. Тобто лише кілька, але дуже важливих речей про існування держав.
– Яких дій варто очікувати від китайського керівництва?
– Ми всі чекаємо рішучих спростувань, інакше все інше лише підтверджує обґрунтовану підозру про зміну зовнішньополітичного порядку денного Пекіном і амбіції змінити принципи існуючих міждержавних відносин, які сформувалися після закінчення Другої світової війни, щоб уникнути Третьої.
У будь-якому разі це абсолютно неприйнятно, і Китай повинен пролити світло на свою позицію, а не просто робити вигляд, що нічого не сталося. Дуже важливо, якою буде офіційна реакція Пекіна – чи відмежується від цієї позиції, чи буде щось пояснювати тощо. Китай повинен прояснити заяву свого посла, який можливо озвучує такі наративи, як новий підхід до міжнародної політики. Тоді все стане зрозуміло.
– Наскільки серйозні наслідки може мати така риторика?
– Це суперечить Статуту ООН, більшості міжнародних конвенцій. Подібне може поставити на коліна існуюче міжнародне право і відкрити скриньку Пандори щодо визнання існування більшості сучасних держав. За такої логіки, сумнівними стають усі держави з колишніх країн, таких як СРСР, СФРЮ, Чехословаччина. Для країн з колишнього колоніального стану це взагалі стає трагедією, тобто законність їхнього існування під великим знаком питання. І все через одне речення, яке на перший погляд може здатися не надто шокуючим, але насправді воно таким є.
Ми знаємо, що міністерства закордонних справ Естонії, Литви та Латвії вже відреагували. Офіційні Київ та Брюссель дуже роздратовані.
– Чи припускаєте ви, що подібні заяви пов’язані з візитом Сі Цзіньпіна до Москви? Що Путін у розмові з ним міг повторити свій наратив про те, що Україна – не держава?
– Не виключено. Звісно, в підсумкових комюніке щодо переговорів такого, звісно, немає і бути не може. Не забуваємо також, що в Москві був міністр оборони Китаю.
Але ми також повинні розуміти, що всі ці історичні дурниці говорять російські посли своїм колегам-послам. Зокрема, про те, що Крим був російським. Досить часто під час зустрічей лунають різні інтерпретації, коментарі, і все це потрапляє в голови китайських дипломатів та політиків, які потім ретранслюють це, зокрема, у ЗМІ, як це було з інтерв’ю посла на французькому телебаченні.
Наратив про суб’єктність – це також не китайське ноу-хау, а російське. Напевно, вони готували виправдання агресії на майбутнє. Коли збиралися атакувати інші країни після України, їм треба було якось пояснювати, чого вони вирішили ліквідовувати незалежність цих держав. Мовляв, у них немає права суб’єктності, бо не було міжнародного договору. Це також суто російське ноу-хау.
Думаю, ці наративи доносяться не на рівні Путін – Сі Цзіньпін, а на трохи нижчому рівні. Посли ходять до колег-послів, а в самому Пекіні посол ходить і доносить до керівництва КНР.
– Якщо вже йти за тією логікою, що пострадянські країни не мають суб’єктності, то варто згадати і Російську Федерацію. Вона також є пострадянською державою. Чому посол не згадав про Росію?
– Путіну це не дуже заважає. Перед Російською Федерацією була Російська імперія, яка була більша за СРСР, до неї входила також Фінляндія і Польща. Він вважає себе новим "імператором", порівнює себе з Петром І тощо.
Хоча питання в тому, що в Раді Безпеки ООН присутня не Російська імперія, а Російська Федерація, яка оголосила себе правонаступницею СРСР. Але членом антифашистської коаліція була не Російська імперія, а Радянський Союз, де кожен зробив свій внесок у боротьбу з нацизмом. До речі, українська частка в цьому найбільша.
– Ми розуміємо, що слова – це слова, заяви – це заяви, але які конкретні кроки ми можемо очікувати від Пекіна? Ми бачимо, що наразі Китай не наважується на відкриту військову підтримку путінської Росії, хоча там заявляли про безмежну дружбу з Москвою. Чи можна розцінювати ці слова посла як готовність до реальних дій проти пострадянських держав?
– Ні. Думаю, що ця заява посла була тестовою. Не виключено, що Лу Шає за завданням свого міністерства перевіряє міжнародну реакцію на можливу зміну позиції Китаю. Як ми бачимо, міжнародна реакція виявилася досить різкою і досить гучною. Пекін втрачає від цього очки. Тому я не думаю, що буде розвиватися концепція, яку озвучив Лу Шає.
Чи буде Китай взагалі підтримувати Росію військовим чином? Сподіваємося, що ні. Між тим, хто його знає, як розвиватиметься все далі, зокрема, ситуація з Тайванем.
– Чи вважаєте ви, що кремлівський диктатор Путін сьогодні важливий для Пекіна? Чи Китаю не так вже й принципово, хто саме сидітиме на тому російському троні?
– Як ми пам’ятаємо, Сі Цзіньпін побажав Путіну знову перемогти на виборах. Отже, в чомусь він їх влаштовує, тому що важко прорахувати, хто буде після Путіна, якою буде спрямованість його зовнішньої політики тощо. Водночас я далеко не переконаний у тому, що Пекін готовий підтримувати Путіна до кінця, якщо з ним раптом щось станеться.