На прорив біля Добропілля у ворога не вистачило сил, але з Покровськом ситуація критична: ізраїльський експерт Шарп озвучив прогноз

Покровськ і Мирноград опинилися у критичній небезпеці через півкільце, яке стискає російська окупаційна армія. Якщо Сили оборони не знайдуть додаткових резервів або інших варіантів стабілізації ситуації, не відкидається варіант припинення оборони цієї агломерації. Цей напрямок, а також Костянтинівський, залишаються для ворога у пріоритеті, тоді як інші відіграють другорядну роль.

Чи змінилася тактика ворога? Чому йому вдається продавлювати українську оборону там, де ще недавно цього не вдавалося? Велику роль тут зіграла тактика тривалого тиску завдяки перевазі в особовому складі. Саме тому стало можливим просування окупанта в напрямку Куп'янська. Проте спроба прориву в районі Добропілля наочно показала, що російська окупаційна армія має серйозні проблеми з резервами і далеко не завжди може розвинути досить успішні наступальні операції.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– На карті бойових дій можна побачити, що в районі Покровська і Мирнограда поступово створюється котел. Уздовж лінії фронту на сході України є й інші ділянки, де також намічається напівоточення. Крім того, можна помітити, що за останні дні ворог збільшив темпи свого просування. Як ви думаєте, з чим саме це пов'язано? Чи вважаєте ви, що сьогодні окупаційна армія фактично воює на межі своїх можливостей?

– Я не знаю, на межі чи ні, але вони воюють із приблизно однаковим підходом уже два роки – я маю на увазі загальний підхід. Він полягає не в тому, що вони кидають дуже великі сили, щоб домогтися швидкого або глибокого прориву. Такої можливості у них немає. Зазвичай у них немає великих сил, які можна застосувати одноразово, та й вони не дуже вміють це робити. Але поступове накопичення сил у резервах, а також постійне залучення контрактників дозволяє їм тиснути за допомогою чисельної переваги, певних вогневих можливостей і тактики.

Їхня тактика полягає в пошуку слабких місць і тиску на окремих ділянках. Якщо знайшли слабке місце, здійснюється охоплення, просування з тим, щоб у цьому місці сталося щось відносно швидке. Ми бачили таке на прикладі Авдіївки, прориву під Очеретиним, захоплення Вугледара. Дуже довго за Вугледар точилися запеклі бої, потім його вдалося захопити і просунутися, тому що оборона за Вугледаром не була готова.

Таким чином, на мій погляд, нічого особливого не змінилося. Є тільки деякі дрібні нюанси, а загалом така сама стратегія. Ще рік тому ми говорили про небезпеку для Покровська, але це повільне просування сьогодні призвело до того, що місто вже не просто в небезпеці, а у критичній небезпеці.

Тому або українське командування завдяки застосуванню нових резервів або якихось нових цікавих можливостей змінює ситуацію під Покровськом, цю тенденцію, коли російська армія охоплює місто дедалі більше і більше і стискає його в півкільце, або ситуація стане абсолютно критичною, коли оборона недоцільна і супроводжується великими втратами.

Це стало результатом дуже тривалого тиску під Покровськом. Звісно, є ще приклади, але загалом я не бачу жодних особливих змін у російській армії. Так, у них проблеми з особовим складом, його не так багато, але вони знайшли якусь стезю, якою йдуть, зберігаючи цю ініціативу. Іноді територіальних успіхів довгий час у тих чи інших місцях фактично немає, але із плином часу накопичений тиск дає результат. Це те, що ми спостерігаємо в Куп'янську. Це ще один із прикладів, коли дуже довго тиснули-тиснули, і сьогодні загроза захоплення міста більш ніж очевидна після тривалої успішної оборони.

– Як я розумію, сумарна кількість особового складу у ворога фактично залишається незмінною. Наприклад, ми бачимо, що на півночі нашої країни фронт фактично завмер. Таким чином, ворог просто робить певні акценти на певних ділянках фронту. Правильно?

– Може бути. Насправді щоб знати, чи є нарощування чисельності угруповання загалом, треба мати розвідувальні зведення. Наосліп покладатися на відкриті джерела було б неправильно. Але, втім, є таке відкрите джерело, як головнокомандувач Збройних сил України генерал Сирський, який кілька разів називав цифри російського угруповання. Проте не зовсім зрозуміло, які критерії він мав на увазі.

Він говорив про угруповання в Україні, але тут і не бойові частини, і ті, хто кордони контролює. Однак сенс наведених ним цифр у тому, що спостерігається певне зростання угруповання. Воно невелике, але чисельність зростала постійно, і це на тлі важких боїв і серйозних втрат.

Припустімо, це правильно. Таким чином, чисельність угруповання приблизно однакова або трохи зростає. Це означає, що поповнення перевищує втрати, і це дає змогу наступати такими темпами й з такими підходами, як є. Але це не надлишок сил, далеко не надлишок. Ми знаємо, зокрема, з повідомлень Z-військкорів, якого роду іноді непридатний склад у підсумку кидають у бій. Тобто у них теж дефіцит.

В українців теж дефіцит живої сили, піхоти у них теж. Плюс варто враховувати, що є український дефіцит. Припустимо, дефіцит посилюється і російський, і український, але якщо російський посилюється трохи меншими темпами, то різниця погіршується.

Напевно, росіяни хотіли б наступати скрізь, але є відчуття, що їхні угруповання різні. Зрозуміло, що є якийсь загальний план, але кожне угруповання вирішує свої завдання, і іноді це не якийсь генеральний напрямок. Наприклад, якесь угруповання на Запорізькому напрямку в районі Оріхового наступає за своєю ініціативою, виходячи з тієї кількості особового складу, що в нього є, але ця кількість обмежена. У підсумку є пріоритети.

Очевидно, що дії в Сумській області спочатку мали допоміжний характер, ось коли після Курська росіяни вторглися в Сумську область, щоб відвернути українські ресурси, можливо, захопити якусь територію. Проте далі ми бачимо, що все одно основні зусилля були кинуті на Покровський напрямок, на Костянтинівку і так далі, і не вистачає сил на все одночасно.

Наприклад, прорив поблизу Добропілля, який у серпні частково зупинили Збройні сили України. Адже цей прорив теоретично мав дуже великий потенціал, вони, по суті, малими силами просунулися дуже глибоко. Якби в них були резерви, вони могли б кинути їх у бій і створити такі проблеми українському командуванню, що й говорити не хочеться. Але у них просто, очевидно, не вистачило сил. Тобто тут два варіанти: або вони не зрозуміли, що в них може бути в руках, але мені складно в це повірити, або в них просто не було достатньої кількості сил, і вони не використали цю можливість з об'єктивних причин.

Тож і в росіян серйозних проблем вистачає. Головне, щоб цих проблем стало більше, і навпаки, щоб баланс між українськими та російськими проблемами почав змінюватися на користь України.

– Удари українськими дронами по російських НПЗ уже стали буденністю. Останній приклад – атака на рязанський НПЗ. Ми бачимо, що це серйозно б'є по країні-агресору, однак як ці удари безпосередньо пов'язані з воєнними діями окупаційної армії, чи є тут прямий, безпосередній зв'язок?

– Якщо ви маєте на увазі ситуацію на фронті, то я думаю, що його немає, тому що ми нічого не чуємо про це, про те, що в російської армії дефіцит палива. Зв'язок може бути тільки непрямий і в тому разі, якщо Росія зазнає великих збитків. Я зараз не кажу про медійну картинку, про те, що частина росіян трохи відчула якусь напруженість із паливом. Але і тут я поки що не чув, щоб машини в Росії зупинилися і росіяни не могли їздити, тому що закінчилось пальне. Навіть до такого рівня ще не доходило.

Тому немає такої ситуації, коли танки не їдуть або їдуть менше. Отже, проблемою може бути тільки те, якщо різко впадуть доходи російської держави або збитки будуть великі. У них є дохідна частина бюджету, і вона витрачається і на фронт. Але тут, на жаль, цифр у нас немає.

Ми знаємо, що є прямі пошкодження на НПЗ, десь на якийсь час перестали переробляти пальне, але тут можливі ситуації, коли пального стали виробляти менше, зате продають його дорожче, і прибуток не особливо страждає. Або, наприклад, якщо неможливо нафту переробляти, так її продають на відкритому ринку і теж більше заробляють.

Для того, щоб армія постраждала, потрібні зовсім інші масштаби. Питання в тому, наскільки постраждав дохід, які збитки російської держави загалом. Зрозуміло, що збитки є, але які вони? У мене немає цих цифр.

Поки що є елементи дефіциту бензину, є медійна картинка, відволікання ресурсів, проте як це вимірюється в грошах, я не знаю.

Спосіб змусити Росію відмовитися від ударів, якщо ми не говоримо про якісь домовленості, – це наростити свої удари й по аналогічних цілях у Росії, і по тих, по яких удари вже завдають, щоб показати, що шкірка вичинки не варта, тобто взаємне залякування.

Або другий варіант – взаємна рівноцінна відплата, тобто щоб супротивник зазнав дуже істотних збитків. Українці погрожували Росії. Говорили про блекаути, про можливі удари по Москві, коли чиновникам доведеться сидіти у бомбосховищі. Демонстрували нові боєприпаси, зокрема ракети "Фламінго". Стверджувалося, що вони випускаються у великих кількостях.

Саме час з військового погляду ці моменти реалізувати, тому що російські удари завдають Україні дуже істотної стратегічної шкоди. Вони не просто створюють незатишок і незручності – тут також наявний фактор залякування. Якщо цей фактор є в України, дуже важливо було б його заявити.