Нестандартні дії – це зараз наша перевага, є складова, яка лякає Путіна: інтерв'ю з генералом Маломужем

Щоб досягти успіху та просунутися вперед, українська армія не повинна обмежуватись одним сектором фронту та штурмувати позиції ворога через мінні поля, "в лоб". Необхідно змінювати формат дій українських Сил оборони. Атаки мають досягати російського окупанта зненацька і абсолютно з усіх напрямків одночасно. У такому разі вже до кінця поточного року у війні може настати перелом. Зокрема, це максимальний термін для завершення "південної операції" – виходу ЗСУ на адмінкордон із Кримом та заходу на півострів.

Зрозуміло, що багато залежить від військової допомоги союзників, а також від власного ВПК. Боєприпаси, ракети, дрони різних модифікацій – їх запаси мають збільшитись кратно. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.

– Президент Зеленський в інтерв'ю The Economist заявив, що, натиснувши на російських окупантів на півдні, українська армія змусить їх тікати. Глава держави також наголосив, що великий прорив ще попереду. За вашими оцінками, які об'єктивні передумови є для того, щоб ще до настання сезону дощів, коли поля стануть непрохідними для важкої техніки, успішно впоратися з цим завданням?

– Президент просто озвучив те, що вже давно артикульовано – що південний напрямок дуже важливий і для нас, і для противника. Це важливий стратегічний напрямок, і там за будь-яку ціну потрібно проводити стратегічну наступальну операцію.

Але то війна. Тому труднощі, які є з мінними полями, із загороджувальними спорудами, з посиленням позицій ворога, звісно, ускладнюють це завдання. Але тут важливо діяти нестандартно, готувати не лише головні удари, а й ті, які забезпечують просування вперед з різних позицій – і флангові удари, і проведення серії одномоментних спецоперацій у тилах противника, завдавання ударів по резервах новітніми засобами, які ми отримали. Наприклад, і Storm Shadow, і Scalp, і HIMARS. Те, що передбачає підготовку до глобальної наступальної операції.

Адже йдеться не лише про просування мінними полями. І президент нарешті усвідомив, що це потрібно робити ефективно. І тому є причини. І ми як військові говоримо про те, що там якраз створюються умови. Пробивати не лише один сектор – Роботине, Токмак, Маріуполь тощо. Потрібно діяти нестандартно, задіяти сили з різних позицій.

Як задіяти? Це справа командування, це їхня стратегія. Але діяти треба обов'язково.

Ворогу може бути завдано глобального удару і, відповідно, рух по півдню, по Запорізькій області, перерізаючи напрямок до моря. З'являється можливість діяти на Херсонському напрямку, оточуючи велике формування окупаційних військ, проводячи операції з їхньої нейтралізації з подальшим поступом до Криму.

Ми місяцями говоримо про цю стратегію. Звичайно, військовим потрібно безпосередньо оцінити сили та засоби, які є і у противника, і в нас. Але наголошу: рух місяцями лише в одному напрямку – це деструктивно. Звісно, це може бути пов'язане з труднощами, про які ми не знаємо, але в будь-якому разі альтернатива має бути. Нестандартні дії – це зараз наша перевага, яка має стати стратегією та тактикою нашої війни.

Думаю, така операція готуватиметься. Головне, щоб вона відбулася. Тоді це стане переломним моментом протягом найближчих місяців.

Вся військова спільнота, зокрема українські воїни, які глибоко знають ситуацію, мають досвід бойової роботи, переконана, що такі дії необхідно проводити в найближчі місяці. 3-4 місяці – це максимум завершення південної операції.

Можливий рух на схід – це ще одна тема, яку президент поки що не порушує. Але це ще один напрямок, де ми можемо мати успіх.

Перехід до такої стратегії передбачає успішні дії ще цього року ще до настання серйозних погодних змін, хоча я думаю, що в сучасній війні немає таких погодних умов, які б суттєво впливали на ситуацію. Так, десь погода ускладнюватиме ситуацію, десь послаблюватиме наші позиції, але наші військові, особливо Сили спеціальних операцій, уже мають бути підготовлені до того, щоб діяти в таких важких умовах – і снігу, і морозу, і бруду. Тому що супротивник так діє.

Потрібно із зміною погоди змінювати свою стратегію та тактику з урахуванням слабкості супротивника. Часто кажуть: давайте зачекаємо, доки ситуація не зміниться. Але це не працює. Давайте думати і з керівниками, і з військовими, що треба змінити.

Гадаю, вектор обраний правильний. Тепер уже важливо, як спрацює військове мистецтво наших командувачів та, відповідно, військових на фронті. Необхідно діяти грамотно та гнучко, проводити операції там, де ворог не чекає. Причому комплексно. Бути лише в одному секторі і лише одним озброєнням – це нічого не дасть. Це має бути одномоментно із залученням десятків різних засобів. Я хотів би, щоб формат був таким.

Так, це важко, це складно, але саме так діють сили та засоби, які мають перспективу перемоги.

– Ви сказали, що військове мистецтво наших командувачів відіграє важливу роль. Але також дуже важливу роль відіграють і постачання західних озброєнь. У цьому контексті нову яскраву заяву зробив експрем'єр Великої Британії Борис Джонсон – він закликав союзників України негайно дати їй усе, що потрібно для перемоги. Чого сьогодні найбільше потребує українська армія, зокрема, для успіху на тій ділянці фронту, про яку ми говорили?

– Друга складова, про яку я хотів сказати, – це якраз постачання озброєнь та техніки нашими союзниками. Насамперед це всі типи боєприпасів до всіх вогневих засобів, які ми маємо, до ракетних систем, мінометних реактивних систем, танків, гаубиць, самохідних установок, БТР, БМП тощо. Цього всього потрібно набагато більше, ніж нам дали. Щонайменше у 4-5 разів більше. А далекобійних ракет – приблизно вдесятеро.

Потрібні і ATACMS, про які зараз йдеться. Але й їх не повинно бути кілька штук – їх мають бути сотні на місяць. Тобто нам потрібні ракети, які вражатимуть системно сили та засоби ворога, а не вибірково. Всі ці поодинокі поставки однієї системи, другої системи впливають як комариний укус.

Чи є у союзників ці засоби? Є. Чи хочуть вони їх надавати Україні? Не дуже, бо бояться стратегічного програшу Росії, можливого розпаду РФ, конфронтації тощо.

Але ворога треба перемагати разом. Ми на полі бою, а вони – шляхом постачання всього необхідного. ATACMS, F-16, Taurus повинні бути поставлені найближчим часом. Необхідне також суттєве посилення у бронетехніці – понад тисячу танків, понад тисячу БТР, а також мільйони боєприпасів різних типів. Це те, що потрібно буквально сьогодні.

Друга складова – це наш ВПК, який дуже тяжко розгортається. Один рік та 8 місяців – це просто провал. Нарешті там почали підніматися та виробляти безпілотники, та й то під великим тиском громадськості. Нарешті створено армію дронів. Але їх потрібно навіть не тисячі, а десятки тисяч, які накриють усе, – від дронів-розвідників до балістичних дронів, що будуть бити по Москві, по найбільших військових об'єктах на території Росії та на тимчасово окупованих територіях.

Так само необхідно виробляти свої ракети. Зараз є одиниці, які б'ють до 1000 кілометрів, але потрібні сотні та сотні. Вони зможуть бити по законних цілях на території Росії, звідки щоночі запускають Україною те, що летить на наші міста та села.

– Справді, ми знаємо про цілу низку успішних атак на військові об'єкти в Росії, по Москві. Проте бачимо, що риторика Путіна, керівництва країни-окупанта залишається незмінною. На це звернув увагу держсекретар США Ентоні Блінкен. Він заявив, що тільки у разі появи інтересу з боку Путіна Україна буде готова приєднатися до переговорного процесу з Москвою, про який зараз багато говорять. Чи вважаєте ви, що наш успіх на південному фланзі фронту може кардинально змінити риторику окупанта?

– Я добре знаю Путіна особисто. Для нього важливі успіхи стратегічного, а не тактичного характеру. Наприклад, окупаційна армія безуспішно намагається захопити Куп'янськ – це для нього буденна війна. Але якщо з'явиться загроза провалу на фронті, зокрема заходу української армії до Криму на сотні кілометрів, або потужний поступ української армії на сході на десятки кілометрів, це вже буде для нього конкретний аргумент. Це перша складова, яка його налякає. Він усвідомлює, що це вже загроза не лише краху Росії, а й його режиму.

Другою складовою є консолідація всіх країн світу проти нього, включаючи країни НАТО, а також Китай, Туреччину та інші. Це означатиме відсутність будь-якої перспективи застосування Путіним ядерної зброї. Ясно і чітко йому мають дати зрозуміти, і оперативно, і офіційно, що шансів піти на такий крок він не має, йому буде кінець.

Так, ці два аргументи – наші військові успіхи та консолідація всіх наших союзників на запобігання агресії Росії – відіграють свою вирішальну роль.