Блог | Наша перевага у дроновій війні не може сприйматися як гарантована назавжди – росіяни вміють пристосовуватися
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
У моє розпорядження потрапив 40-сторінковий документ, який подається як методичний посібник Об’єднаного угруповання військ рф щодо подолання так званої "сірої зони".
Одразу зазначу: незалежно підтвердити його автентичність наразі неможливо. У документі відсутня дата затвердження, є чимало мовних і редакційних помилок. Тому його варто розглядати як імовірний робочий матеріал, створений на основі реального бойового досвіду російських військ.
Головне у цьому тексті – противник фактично визнає, що Україна змінила сам характер сухопутної війни.
Вирішальним фактором бою росіяни називають контроль над "малим тактичним небом" – простором, у якому діють розвідувальні коптери, FPV-дрони, бомбери та ретранслятори. Без контролю над цим простором неможливо приховано маневрувати, накопичувати сили, підвозити боєприпаси, евакуйовувати поранених і проводити штурми.
Традиційної "сірої зони" між двома лініями окопів фактично більше не існує. Є багатокілометрова зона постійного спостереження та ураження, у якій будь-який рух швидко виявляється.
Водночас документ показує, що росіяни активно пристосовуються. Для подолання української зони ураження вони пропонують створювати спеціальні "коридори безпеки", які мають одночасно прикриватися розвідкою, засобами РЕБ, ППО, FPV-перехоплювачами, артилерією, саперами та димовими завісами.
Основна ставка робиться вже не на масовані бронетанкові прориви, а на повільне просочування малих піхотних груп, використання мотоциклів, квадроциклів, багі, рух у темний час доби, тумані та під прикриттям димів.
Це не доктрина швидкого прориву. Це методика повзучої війни на виснаження.
Важливо й інше: противник намагається систематизувати свій досвід. Значна частина документа присвячена підготовці особового складу – подоланню мінних полів, протидії дронам, евакуації поранених, боям у лісосмугах та психологічній стійкості.
Отже, помилково вважати, що ворог не навчається. Він аналізує наші переваги, копіює успішні рішення і намагається перетворити фронтовий досвід на стандарти бойової підготовки.
Але запропоновані росіянами "коридори безпеки" не є універсальним рішенням. Вони потребують надзвичайно складної синхронізації багатьох підрозділів. Будь-який збій у розвідці, РЕБ, розмінуванні чи прикритті перетворює такий маршрут на пастку.
Головний висновок очевидний: наша перевага у дроновій війні не може сприйматися як гарантована назавжди.
Україні потрібні не лише більші обсяги FPV-дронів, а єдина архітектура поля бою: стійкий зв’язок, дубльовані пункти управління, масові дрони-перехоплювачі, захист операторів, наземна роботизована логістика, інженерне обладнання позицій і підготовлена до дронової війни піхота.
Цей посібник не доводить, що ворог уже знайшов спосіб пройти нашу "зону смерті". Навпаки – він демонструє, наскільки сильно українські дрони обмежили російський маневр.
Але він також попереджає: технологічна перевага належить тому, хто швидше аналізує бойовий досвід, масштабує успішні рішення та змінює тактику раніше за противника.
