УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Навіть якщо переговорний процес почнеться, швидкого припинення вогню не буде. Інтерв'ю з заступником командира спецпідрозділу "Тайфун" Павлом Гвозденком

18 хвилин
33,5 т.
Навіть якщо переговорний процес почнеться, швидкого припинення вогню не буде. Інтерв'ю з заступником командира спецпідрозділу 'Тайфун' Павлом Гвозденком

Один із наймолодших спецпідрозділів у Силах оборони, загін безпілотних систем "Тайфун" Національної гвардії України, трохи більше року виконує бойові завдання на лінії зіткнення. Проте за такий короткий проміжок часу бійці спецпідрозділу встигли знищити не лише численну кількість живої сили та важку техніку ворога, а й інші цілі, втрата яких стала дуже болісною для росіян.

Відео дня

Як створити ефективний бойовий спецпідрозділ під час війни, залучити мотивований особовий склад та коли настане переломний момент у війні, в інтерв'ю OBOZ.UA розповів заступник командира окремого загону безпілотних систем "Тайфун" НГУ Павло Гвозденко на псевдо "Міністр".

– Розкажіть, будь ласка, про загін безпілотних систем "Тайфун". Наскільки я знаю, він був створений не так давно, але вже має певні успіхи. З якими перепонами зіткнулися під час формування та як їх долали?

– Спецпідрозділ "Тайфун" – це один із наймолодших спецпідрозділів не тільки в Національній гвардії, а, мабуть, загалом у Силах безпеки і оборони. Він був створений влітку минулого року, і за цей короткий період часу ми змогли набрати базову кількість людей, які вже починаючи з вересня беруть активну участь у бойових діях і показують досить хороші результати. Звісно, це все хочеться масштабувати, чим ми, в принципі, й займаємося.

Перепон для створення не було. Це, навпаки, була дуже хороша, класна ініціатива з боку командувача Національної гвардії бригадного генерала Олександра Півненка. Досвід показує, що такі підрозділи дуже перспективні, а їхня робота надзвичайно ефективна.

Так склалося, що це вже третій підрозділ, у якому я проходжу службу. Тобто у 2022 році, коли почалася повномасштабка, я як батько трьох неповнолітніх дітей, маючи законне право на відстрочку від мобілізації, добровольцем пішов на службу в Національну гвардію. І, відповідно, там був перший спецпідрозділ БпЛА, який тоді починав формуватися з нуля.

Потім був спецпідрозділ "Крила Омеги", який також був на початкових етапах формування. Ну і, власне, коли створювався "Тайфун", туди підбирали людей з відповідним досвідом, і мені запропонували посаду заступника командира. Зона моєї відповідальності – бойова підготовка екіпажів та їхнє застосування в зоні бойових дій. Фактично серед вагомих перших труднощів, із якими ми зіткнулися, було те, що люди у 2024 році вже не дуже хотіли йти служити.

Згадую, як у 2022 році після початку повномасштабки було дуже багато охочих, добровольців, які стояли в чергах біля ТЦК. На жаль, вже торік, коли ми формували підрозділ, досить-таки складно було забезпечити наповнення людьми. І ми схвалили рішення, яке, можливо, трошки нестандартне, але подібна практика в інших підрозділах уже була. Ми почали медійно підсвідчувати ці питання. Про те, що створено новий підрозділ, що триває рекрутинг, які цінності ми пропагуємо. Почали розповідати суспільству про те, якщо людина пройшла відбір до нас, то обов'язково потрапить саме у "Тайфун", не "загубиться" десь по дорозі, наприклад, під час базового курсу військової підготовки.

Це була дійсно велика робота. Нам вдалося залучити багато різних медійних ресурсів.

Завдяки чіткій взаємодії та великій самоорганізованості команди ми змогли питання формування "Тайфуну" досить непогано підсвітити. Зараз щодня до нас надходять десятки заявок, які опрацьовують фахівці і дивляться, хто нам підходить і на які позиції. Я вважаю, це нам дуже сильно допомогло у формуванні нашого спецпідрозділу.

Серед інших складнощів можна говорити про забезпечення. Молодий спецпідрозділ потребує досить серйозного забезпечення. Тому що, наприклад, відправити один екіпаж на виконання бойових завдань – це має бути спеціально обладнаний автомобіль. Повнопривідний, пікап, бажано з хорошою гумою, яка здатна долати бездоріжжя. Він має бути укомплектований, у тому числі "Старлінком" та обов'язково РЕБ. Тому що дуже важливо зберегти життя наших військовослужбовців, які пересуваються з точки базування до позиції, бо саме на цьому проміжку бувають найбільші втрати. Зараз ворог досить далеко може залітати, і якщо система РЕБ не працює, нею не обладнаний автомобіль, то відповідно це дуже великі ризики. Тому ми, в принципі, не допускаємо, щоб наші екіпажі були не обладнані РЕБ. Ну і купа різних таких супутніх питань – починаючи від приміщення для розміщення особового складу тут, у Києві.

Спочатку нас було досить небагато, з десяток людей, кожен із нас тягнув на собі декілька напрямів. Кожен виконував свої посадові обов'язки і те, чого не вистачало.

Це, зокрема, й спілкування з органами державної влади, з бізнесом, який допомагав. І скрізь, де ми могли залучити якусь допомогу, кожен із нас розподіляв між собою обов'язки. І ми фактично досягли того, що маємо сьогодні. Я вважаю, що в нас досить успішні результати.

Навіть якщо переговорний процес почнеться, швидкого припинення вогню не буде. Інтерв'ю з заступником командира спецпідрозділу "Тайфун" Павлом Гвозденком

– Ваш підрозділ уже виконує бойові завдання. На яких ділянках фронту і які вже є успіхи?

– Починаючи з вересня минулого року наші перші екіпажі вже були укомплектовані і виїхали на виконання бойових завдань. Відповідно досить-таки ефективно почали, буквально з перших днів роботи вони налаштувалися – і були знищені танки, жива сила, логістика, і дуже багато різноманітних цілей, втрати яких були болісними для ворога.

Головне досягнення станом на сьогодні, про яке ми можемо говорити, – це знищення ворожого комплексу "Борисоглєбськ-2". Це дорогий комплекс, який за оцінками спеціалістів, коштує десь 200 мільйонів доларів США. Таких комплексів у росіян на початок війни орієнтовно було 14 штук, і нам вдалося знищити один із таких, четвертий за всю війну. Я дуже добре знаю цю операцію, ми з командиром були присутні під час її проведення. Це сталось на Покровському напрямку, розвідка бригади НГУ "Червона калина" зафіксувала цей ворожий комплекс. Він був надзвичайно сильно замаскований. І наші оператори зробили дев'ять вилетів для того, щоб його привести у той стан, щоб неможливо було експлуатувати. Дев'ять FPV-дронів вартістю, умовно, до п'яти тисяч доларів. У комплексі зробили роботу зі знищення ворожого комплексу вартістю 200 мільйонів доларів. І це болісна втрата для ворога.

Наші екіпажі працюють на Харківщині, Донеччинні, у Запорізькій області. Основне завдання, яке ми виконуємо, – це допомога бойовим бригадам, які тримають свою смугу відповідальності на фронті. Коли в них з'являються великі проблеми, то наші екіпажі виїжджають туди за домовленістю з цими бригадами для допомоги. Тому що часто буває, що піхота не може тримати позиції через великі штурми з боку противника. Відповідно, потрібно їх зупиняти. А FPV-дронами можна зупинити як живу силу, так і ворожий танк, він дуже красиво горить. Хоча дрон маленький, але він може вражати таку серйозну ворожу техніку.

– Тобто теза про те, що ця війна перейшла у стадію технологічного свого "піку", відповідає дійсності. З погляду вашого досвіду і те, що ви безпосередньо були на позиціях, чи можемо ми говорити, що це війна дронів?

– Якщо оцінювати ефективність різних родів військ, то мені здається, що станом на сьогодні дрони – це найбільш перспективний вид зброї, який робить величезну роботу. Якби не було дронів, то, мабуть, нам було би складно вистояти. І питання, чи взагалі вдалося б.

На той момент у нас точно була технологічна перевага, і зараз також, я вважаю, що технологічно у нас більше переваги. За кількістю ресурсу все ж таки Росія, мабуть, нас випереджає. Але в нас дуже динамічно виробники реагують на зміну ситуації на полі бою. Якщо дрон перестає літати з тих чи інших причин, то, отримавши від пілотів, які управляють дронами, інформацію, чому так відбувається, виробники швидко усувають ці причини і роблять дрони більш стійкими до ворожих систем, які їх глушать. Саме завдяки тому я можу сказати, що дійсно так, перспектива в безпілотних системах, мабуть, найбільша сьогодні.

Якщо казати про те, наскільки ми досягли піку розвитку цих технологій, то я думаю, що до піку ще дуже далеко. Сьогодні вже системи працюють під управлінням штучного інтелекту. Як ми знаємо, штучний інтелект динамічно також розвивається в різних сферах, не тільки військовій. І, відповідно, я думаю, що недовго залишилося до того часу, коли, умовно, певний дрон великий, який буде нести на собі досить багато дрібніших дронів, долітатиме до певної точки над позиціями ворога, і ці дрони будуть автономно всі розлітатися, виконувати кожен свою задачу, знаходячи і знищуючи цілі.

Тому якщо раніше це було питання фантастичних фільмів, зараз це вже дуже близько до реальності. Буквально перед тим, як прийти до вас, я спілкувався з одним із українських виробників, і він мені розповідав про те, що вже їхній дрон несе 5 одиниць дрібніших дронів, і фактично вони на стадії того, щоб цю систему запускати в масове виробництво. Тобто це говорить про те, що ці технології фактично у нас на порозі, і завтра вони будуть активно застосовуватись на фронті.

– Отже, роботизована лінія оборони – це вже не фантастика, ми за крок від неї?

– Якщо казати про те, які задачі сьогодні виконують безпілотні системи, – а вони є багатьох видів, вони є в повітрі – це основна зброя, яку зараз використовує в тому числі наш спецпідрозділ, і вони бувають різні. Це невеликий дрон, який має у собі бойовий заряд, і, фактично, це камікадзе, який летить на певну відстань. Вони фактично знищують на ближній лінії зіткнення все, що необхідно знищити ворожого.

Далі є дрони-розвідники типу Mavik, які також невеликі, вони далеко не літають, але досить стабільні, мають гарні камери, і вони фактично допомагають фіксувати удари FPV-дронів.

Далі є складніші системи – це дрони-розвідники літакового типу. Вони мають вже більш потужні камери, які працюють з більшої висоти, великої роздільної здатності, там можна і далі, і довше літати, відповідно виводити картинку, ситуаційну обізнаність, що робиться на полі бою – пересування противника і все інше. Це дає можливість отримати інформацію, координати, на яких зафіксовано, де ворожа техніка працює, артилерія, ударні дрони.

Також є так звані "бомбери" – це вже більші дрони, які роблять скиди на ворожі позиції. Такий дрон має більшу вантажопідйомність, його ще вороги прозвали "Баба Яга". Я пам'ятаю, як у 2022 році нам передали інформацію про перехоплення ворожих розмов, і один із них казав, що не знає, що це таке, "це схоже на якусь "Бабу Ягу" і "знайдіть мені, звідки вона злітає, де їхній аеродром, бо з такими темпами в нас нічого не залишиться".

Далі є дрони літакового типу. Як і розвідники, вони можуть летіти далеко, можуть робити скиди боєприпасів на ворожі позиції, можуть бути як камікадзе. Вони вже можуть уражувати цілі на набагато більшій відстані. Як ви знаєте, наші спецпідрозділи ГУР і СБУ використовують такого плану безпілотні літальні апарати, це для того, щоб залітати глибоко в тил до ворога, в тому числі на 1000+ кілометрів, і досить ефективно відпрацьовувати.

Також є ці ж самі дрони, про які я казав, дрони-бомбери, вони через свою більшу вантажопідйомність можуть не тільки виконувати бойові задачі, а ще й логістичні якісь функції, тобто, наприклад, доставляти їжу чи зброю на наші позиції, тому що не завжди можна зробити безпечні доїзди транспортом. Також ці великі дрони можуть виконувати завдання з мінування: він підлітає, скидає міни, і потім ворожа техніка їде, наїжджає на ці міни і підривається. І це також дуже ефективна робота.

Є ще наземні дрони – це певні платформи, уніфіковані, на які можна ставити все, що ти хочеш. Починаючи від виконання логістичних задач. З цих платформ можна злітати дронами. Ці платформи також дистанційно управляються. Можливо, виконувати ті ж самі задачі мінування.

Також на ці платформи встановлюються різного роду озброєння – від кулеметів до протитанкових комплексів, які також ефективно виконують задачі. Отже, це певна безпека для людей і можливість бути непомітними, тому що зазвичай їх складніше виявити. Вивезення поранених з поля бою – ці системи також такі задачі ефективно виконують.

Ми всі чули про морські дрони, які дуже-дуже ефективні, і дозволили надзвичайно багато зробити роботи зі знищення кораблів противника. Тобто невеликий дрон знищує величезні військові кораблі. Це змінило взагалі уявлення про морські операції, тому що раніше було з одного боку флот, з іншого боку флот, хто більш ефективний, той і перемагає.

Навіть якщо переговорний процес почнеться, швидкого припинення вогню не буде. Інтерв'ю з заступником командира спецпідрозділу "Тайфун" Павлом Гвозденком

– Бійці спецпідрозділу "Тайфун" працюють із FPV-дронами?

– Спецпідрозділ "Тайфун" спеціалізується на використанні різних типів дронів. Станом на сьогодні найбільш численні екіпажі – це екіпажі саме FPV. Також у нас є і повітряна розвідка. В екіпажах FPV є підсвітка роботи Mavik. У нас є також і наземні роботизовані комплекси, які виконують різні логістичні завдання. У нас є бомбери, оці тяжкі, які роблять скиди на ворожі позиції. У нас зараз тестуються системи літакового типу "Камікадзе".

Спецпідрозділ є щодо цього досить унікальним. Ще й тому, що ми тісно співпрацюємо з українськими виробниками дронів, і ми відкриті до такої співпраці, тому що коли виробник виготовляє якісь нові засоби, йому потрібно не просто випробувати його на полігоні, а й у реальних бойових умовах зрозуміти, наскільки цей продукт робочий. І коли кваліфіковані спеціалісти використовують дрони на полі бою, вони можуть дати фахову відповідь що треба допрацювати, а не скажуть просто "слухай, ну він не полетів". Вони знають зазвичай, чому він не полетів, які можуть бути причини. І за рахунок такого класного швидкого взаємозв'язку з виробникам набагато швидше і якісніше виконувати завдання з удосконалення дронів.

– Провести спецоперацію завдяки маленькому FPV-дрону – це потребує майстерності з боку особового складу. Мало того, що у вас особовий склад мотивований, бо коли командири на позиції, це багато чого варто, але ж якась базова підготовка, мабуть, є. Чи довгий шлях від моменту, коли до вас приходить людина і вже виїжджає безпосередньо на позицію, виконує бойове завдання?

– Це питання бентежить більшість тих, хто заходить у будь-який підрозділ. Перше – для всіх це загальна базова військова підготовка, так звана БЗВП. Зараз вона збільшена, якщо раніше було 45 днів, то зараз це вже 54 дні. І є інформація, що, мабуть, ще буде збільшуватися.

Після проходження базової підготовки йде розподіл по підрозділах. Тобто є ті, хто після ТЦК потрапляє на БЗВП, і їх там розподіляють відповідно до заявок підрозділів. І є такі, хто має право прямого призову. Наш підрозділ має право прямого призову. До нас звертається людина, яка бажає служити у війську в нашому підрозділі (це відбувається через наш офіційний сайт), на сайті заповнює заявку, після чого з нею зв'язуються відповідні спеціалісти, які проводять відбір, куди кого направити, на які позиції. І після цього йде відправлення на БЗВП. Людина після проходження БЗВП точно, 100% потрапляє до нас у підрозділ.

Після того як вона потрапляє у "Тайфун", залежно від спеціалізації, яку вона обирає й на яку підходить, для пілотів відбувається підготовка у відповідних школах пілотів, курс триває орієнтовно місяць, і після цього відбувається бойове злагодження. Тобто люди тренуються вже в умовах близьких до бойових, вони використовують бойові заряди.

Після цього ми намагаємося розбавляти свої екіпажів в процесі формування. Тих, хто має бойовий досвід, і тих, хто не має бойового досвіду, ми міксуємо, щоб новички в своїй роботі могли відчувати, що поряд є та людина, яка тобі завжди може підказати, що не так, як потрібно вирішувати ті чи інші проблеми.

Тому що це насправді просто досвід. Коли ти набиваєш руку, в тебе виходить фактично автоматично. А все ж таки, коли ти перебуваєш у зоні бойових дій, ти можеш втрачати якісь питання, щось забувати, ти все ніби зробив правильно, а десь не під'єднав антену – і вже неможливо полетіти і тому подібне.

Ми процесу адаптації приділяємо багато уваги. І завдяки тому, мені здається, маємо результат. Люди задоволені, вони відчувають підтримку, відчувають, що якщо вони стикаються з якимись проблемами, то їм ніхто не кричить: "Що ти не вмієш, ти маєш зробити результат". Ми розбираємось, чому не виходить. І завдяки цьому в нас є хороші досягнення, і ще більш амбітно дивимося в 25-й рік, і дуже орієнтовані на високій результаті на полі бою.

– Судячи з усього, передумов для закінчення війни ще немає, але ж ми вже можемо говорити, мабуть, про те, що має стати такими передумовами або переломним моментом у цій війні?

– Ви бачите, що в інформпросторі з'являється багато інформації, що всі очікували, що президент Трамп пройде інавгурацію і зробить певні кроки для того, щоб завершити війну, оскільки він і в передвиборчій програмі дуже акцентував на те, що здатен фактично завершити війну в один день. Думаю, більшість людей не розуміє, як можна це за один день зробити, але зважаючи на потужність і вагу Сполучених Штатів Америки у світовій геополітиці, то я думаю, що, мабуть, є якісь механізми, які можна залучити, щоб не за один день, але досить таки швидко її завершити.

Ці механізми можуть бути як економічного плану, тобто такі санкції запровадити, які б не дали можливості агресору набирати ресурс для того, щоб потім відправляти на поле бою. Починаючи від військового обладнання, закінчуючи забезпечення всім іншим своїх військовослужбовців.

З іншого боку, нам би дуже сильно допомогло, якби це було набагато раніше, якби нам дали достатню кількість зброї, достатню кількість боєприпасів, і якщо помножити це на величезну мотивацію наших бійців, думаю, результат був би більш динамічним і швидким.

Ми всі пам'ятаємо, як у перші місяці війни вони активно рухалися по українській території, а потім також активно, а може, навіть швидше нам вдалося їх відігнати з певної кількості територій. Зараз я бачу, що ворог намагається зробити все можливе для того, щоб максимально захопити території, щоб мати більш вигідні позицій для переговорів, коли вони відбудуться. Як ми бачили, анонсовано попередньо, що в березні має відбутися зустріч Трампа і Путіна. Чи закінчиться війна після їхньої зустрічі? Навряд чи, мені здається. Навіть якщо теоретично вони про щось домовляться, то це все одно процес не швидкий. Від припинення вогню до знайдення рішень, як має відбутися зупинення бойових дій загалом і руху підрозділів.

Навіть якщо переговорний процес почнеться, швидкого припинення вогню не буде. Інтерв'ю з заступником командира спецпідрозділу "Тайфун" Павлом Гвозденком

Ми як спецпідрозділ, на який покладені завдання захищати українську землю, будемо робити все для того, щоб ворог не то що не йшов жодного кроку вперед, а старатимемося їх максимально вибивати з наших територій.

Треба бути готовими до всього, до будь-яких викликів. Як кажуть, хочеш миру – готуйся до війни. Так само і тут. Від того, що війна зупиниться, не потрібно припиняти нарощувати спроможності себе захистити. Кожен з нас сподівається, що все ж таки 2025-й рік стане роком, коли війна закінчиться. Мені дуже подобається фраза "справедливий мир", тому що вона надзвичайно глибока.

Я думаю, що дуже тяжко всім. Тяжко і бійцям на фронті, тяжко і тим, хто з останніх сил тримає економічний тил. Тяжко і просто громадянам, які постійно під обстрілами.

Хоча вже всі і звикли, але все одно це травми. Коли я, наприклад, буваю вдома, я дивлюся, як мої маленькі діти лякаються. Кожен раз, коли відбувається обстріли, вони лякаються. Донька, якій 3,5 роки, каже: "Тату, тривога, потрібно спускатися в укриття". І я думаю, на жаль, ці діти цього ніколи не забудуть. І це величезна проблема.

– Як ваша родина сприйняла ваш вибір мобілізуватися і від цивільного життя перейти до військового?

– Я детально пам'ятаю, коли почалися обстріли, до мене подзвонив товариш. Ми дружимо сім'ями, і він каже, мабуть, почалося, тому що у нас на Лівому березі дуже сильні вибухи. Ми дуже швидко зібралися, я вирішив сім'ю відвезти до своєї мами на Волинь. Ми вже були в дорозі, і в певний момент подзвонив брат і каже, що в Луцьку також обстріли, під удар потрапив воєнний аеродром. І я тоді зрозумів, що, мабуть, там також буде небезпечно, розуміючи близькість Білорусі. Тому я відвіз родину на Закарпаття, в Ужгород.

Ще в дорозі, побачивши нашу військову техніку, яка з Волинської області рухалася в бік Києва, дружина просто плакала. Вона дістала український прапор і намагалася таким чином підтримати, висунувши прапор з вікна машини і дякуючи постійно, всю дорогу цим хлопцям, яких багатьох, я думаю, на жаль, вже немає в живих.

Я їй тоді сказав, що я вас відвезу і буду повертатися назад. Звісно, вона плакала. У мене на той момент було троє неповнолітніх дітей. Я не потрапляв під мобілізацію, я спокійно міг їхати за кордон. І я пам'ятаю, буквально два-три дні ще намагався їх заспокоїти, підготувати психологічно до того, що я все ж планую йти захищати країну.

Я пішов до ТЦК, там були величезні черги. Три доби потрібно було відстояти в черзі, щоб мені відмовили, мотивувавши тим, що я маю право на відстрочку. Сказали просто "слухай, так їдь за кордон". Я поїхав на Волинь. 8 березня вступив в ДФТГ. Ми тренувалися в лісі за програмою диверсійно-розвідувальних груп.

У певний момент я зрозумів, що на напрямку ДФТГ ми не були все ж таки військовими і нас на фронт не відправлять. Я вирішив призватися в Національну гвардію. Я пішов у ТЦК, мене направили у військову частину і так я солдатом зайшов в один із підрозділів. Зважаючи на мій попередній досвід, в мене була строкова військова служба, і мені там певну ділянку роботи віддали. Я непогано справлявся, і через деякий час мене призначили заступником командира. А зважаючи на те, що в мене був третій ранг державної служби, то мені присвоїли звання майора. Саме такому званню відповідала на той час моя посада. І таким чином я вже почав рухатися.

Чому я пішов, маючи право на відстрочку, маючи право їхати за кордон, чому я цього не зробив? Це було ніби просте рішення, але все одно мені було страшно. Я ж ніколи не воював, і зрозуміло, що я усвідомлював ризики. Але розумів, якщо з такою динамікою ворог рухається, якщо всі почнуть ховатися, намагатися не йти, не захищати свою країну, то не факт, що вона в принципі вистоїть, зважаючи на те, наскільки потужний ворог. Як не крути – величезна армія, яка на той момент технологічно, технічно була переоснащена, і наші сили і їхні були неспівмірні. Тому, незважаючи на цей страх, я вирішив, що мушу захистити свою сім'ю, мушу захистити свій дім, близьких, рідних. Хотілося, щоб було якесь майбутнє для моїх дітей, щоб вони не їздили по світу і не шукали собі, де можна зупинитися і як жити далі.

– Чому ваш позивний "Міністр"?

– Це дуже цікаве питання. Позивний я собі цей не обирав. Так трапилося, що у військовому середовищі, якщо ти виїжджаєш, особливо в зону бойових дій, то тобі обов'язково потрібно мати позивний. Там на ім'я і прізвище ніхто не ідентифікується. Тому в жартівливій формі спочатку воно виникло, тому що я мав досвід державної служби і позиція, яку я займав, фактично відповідала рівню заступника міністра. Все почалося з жартів.

"А це хто?" "Там міністр наш". І отак я став "Міністром". І кажуть, ну все, хай буде позивний "Міністр". І воно приклеїлося.

– Після закінчення війни плануєте повертатися на державну службу?

– Це складне питання насправді. Був момент, коли я казав, що на державну службу я вже не повернуся, тому що для мене це особиста історія. Вона досить тяжка.

Свого часу, коли прийшов на державну службу у 2015 році, я думав, що потрібно все змінювати, що на державній службі є безліч неефективних людей, а я, маючи класний досвід у бізнесі, заряджений, молодий, енергійний, думав, що будемо робити величезні зміни.

Там мені стало зрозуміло, що все ж таки не всі неефективні на державній службі, що є люди, які здатні робити зміни, маючи хорошу інституційну пам'ять і маючи бажання ці зміни втілювати в життя. Частина була тих, хто не хотів змін, і, звісно, блокував це.

Нам вдалося провести класну реформу, ми створили рибоохоронний патруль, я був керівником цього проєкту. Далі я подав у відставку, але мені запропонували провести також одну із реформ у водній галузі, і це було набагато більшим викликом. Там були надзвичайно серйозні перепони, надзвичайно складна ситуація.

Я думаю, що колись, мабуть, напишу книжку, в якій я розкажу дуже багато всього цікавого, мабуть, із певними прізвищами. Це був складний негативний досвід, який приніс, з одного боку, внутрішню більшу силу, ніж я мав на той момент. З іншого боку, я тоді вирішив, що ні, я більше не готовий до того, щоб моя сім'я переживала отакі негативні речі повторно.

Це дуже складно. Якось я спілкувався із одним мислителем, філософом, з яким дискутували на різну тематику. Він також військовий. І ми торкнулись теми того, як далі. І він каже: "Давай на державну службу". На що я відповів, що не бачу себе там. Він мені навів низку аргументів, сказав: "Ти ж хочеш, щоб наша країна змінювалася?". Я розумію, що так, ми ж для чого воюємо? Для того, щоб вона змінювалася.

Я не будував собі планів. У мене план зараз один – досягти того, щоб ворог відчув, що це було величезною помилкою – завойовувати Україну. І на цьому вся концентрація.

Я не кажу, що я піду на державну службу, але, мабуть, я буду робити все, щоб коли відбуватиметься відбудова країни в усіх сенсах, щоб моя роль також була немалою. Тому що я вважаю, що кожен із нас, хто зробив багато, щоб Україна витримала цю війну, не має зупинятися. Бо якщо всі ми зупинимось на цьому моменті, то будемо в слабкій позиції.

У нас попереду ще більша робота. І вона надзвичайно велика. Не хочеться, щоб ця циклічність історії повторювалася, коли Росія намагається знищити українську націю. Ми маємо стати настільки сильними, щоб жодна країна в світі не захотіла нас завойовувати більше ніколи. У нас є величезний потенціал для цього, передусім – людський.

Він переважно зараз, звісно, на фронті, але і в тилу є дуже потужні люди, які не виїхали, які тут, незважаючи на обстріли, незважаючи на блекаути. Я думаю, що коли ми всі об'єднаємося, ми здатні створити дуже круту, прогресивну країну, в яку захочуть повертатися не тільки ті, хто виїхав. Сюди захочуть приїжджати люди з інших країн, тому що бачитимуть перспективи, які відкриваються перед ними.