"Не можна залишатися осторонь": офіцери Нацгвардії розповіли про запеклі бої на Луганщині та головну мотивацію

6 хвилин
8,9 т.
'Не можна залишатися осторонь': офіцери Нацгвардії розповіли про запеклі бої на Луганщині та головну мотивацію

Українські військові, які понад 5 місяців захищають країну від окупантів, розповіли, що не могли вчинити інакше. Вони добровільно вирушили на фронт і тримали позиції в найгарячіших точках. 

Історію трьох найкращих друзів – Кирила, Олексія та Владислава, які полишили академію Нацгвардії та перевелися у 3017-ту частину, OBOZREVATEL дізнався від пресслужби Східного територіального управління НГУ. Військовослужбовці разом пройшли битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині та ледь не втратили одного з товаришів, який отримав серйозне поранення внаслідок ворожого артобстрілу. 

Військовий Нацгвардії.
Відео дня
Військовий Нацгвардії.

Військовий із Харківщини Кирило до початку війни працював на посаді курсового офіцера Академії Нацгвардії. 24 лютого він разом із курсантами вирушив тримати позиції на Сумщині. 

"Наше завдання було – стримати танкову колону в разі її прориву. Пробули там два місяці, після чого була ротація, і ми почали посилену підготовку особового складу", – розповідає гвардієць. 

Військовий Нацгвардії.

Проте практично одразу він зрозумів, що має вирушити туди, де його вміння і досвід будуть більш корисними. 

"За два тижні зрозумів, що хочу перевестися до бойової частини. Вирішив, що потрібно воювати, і написав рапорт за власним бажанням, разом зі мною його написали ще два офіцери, мої найкращі друзі – Олексій та Владислав. Нам запропонували вакантні посади у військовій частині 3017, і ми втрьох поїхали до Харкова", – згадує Кирило.

Військовий Нацгвардії.

Олексій, що має позивний "Мілан", до початку повномасштабного вторгнення також працював курсовим офіцером в Академії НГУ. У 3017-й частині він обійняв посаду заступника командира роти. 

У Харкові друзі пробули всього 5 днів, після чого їх перевели ближче до Бахмута Донецької області. Ситуація в місті була критично важкою. 

"Основним завданням було утримання населеного пункту Золоте (селище поблизу Попасної на Луганщині. – Ред.), ми туди виїхали двома ротними групами. Тримали оборону на контрольно-пропускному пункті. Перші дні одразу почалися з бойових сутичок та прямих контактів із ворогом, оскільки їхні позиції були за 300-400 метрів від нас", – розповідає Кирил. 

Військовий Нацгвардії.

Він додає, що саме тоді рота зазнала перших втрат. Ворожі війська засипали українські позиції мінометами, градами, били танками. Перший загиблий український військовий із цього підрозділу – офіцер, якого не встигли врятували. Багато бійців отримали поранення. 

За два тижні ротна група мала перебазуватися до населеного пункту Комишуваха. Та для початку гвардійці мали провести розвідку. Вже в першу ніч захисникам вдалося замінити особовий склад на позиціях у районі селища та почали окопуватися. 

"Коли ми виставили людей на позиції і поверталися на КСП до Комишувахи за радіостанціями й іншим необхідним приладдям, почався артилерійський обстріл", – згадує Олексій. 

Військовий Нацгвардії Олексій.
Військовий Нацгвардії Кирило.

Він додає, що ховатися практично було ніде. Над головами майже 2 години літали снаряди. 

 "У цей момент я дуже переживав, що нас ще фосфором "накриють", а сховатися від нього не було де. Коли обстріл закінчився, ми пішли далі", – зазначає Олексій.

Військових помітили противники за допомогою безпілотників. Після цього щільність обстрілів зросла в рази, але бійцям пощастило сховатися у лісопосадці та перечекати бомбардування. 

Військовий Нацгвардії Олексій.

"Надійшла команда від Збройних сил "зачистити" дві ділянки вище від населеного пункту Комишуваха. Я пішов на "зачистку" місцевості з двома офіцерами і групою до 15 осіб, ми успішно виконали завдання і взяли в полон чотирьох росіян, найімовірніше, розвідників, у них були мапи наших і ворожих позицій і радіостанції", – розповідає далі Кирило. 

У ці ж дні сталася найстрашніша подія для друзів, яку вони запамʼятають надовго. Їхній побратим ледь не загинув під обстрілом. 

"Ми відправили Владислава на позицію, він був на посаді заступника командира роти по роботі з особовим складом. Надходить доповідь по радіостанції – "у нас сім 300-х і двоє 200-х". Я намагаюся дізнатися, що трапилося – і мені пояснюють, що був "приліт" у КСП. Намагаємося організувати евакуацію, а з КСП повідомляють – "нас оточили, ми не можемо вийти". І тільки завдяки героїчним вчинкам нашого особового складу хлопців вдалося врятувати, а один із 200-х усе таки був дуже важким 300-м – і його змогли привести до тями. Тобто в один день, з однієї позиції – вісім 300-х, зокрема і наш друг Владислав, та один 200-й. Ворог передав координати – і почався обстріл із мінометів та артилерії, і нашого друга "зачепило" – йому роздробило кістку ноги уламками. Зараз він перебуває на реабілітації", – додав Олексій.

Нацгвардійці Олексій та Кирило.

Наступні місяці військові виконували бойові завдання в населених пунктах Золоте, Комишуваха, Верхньокам'янка та Гірське. В Гірському здійснювали оборону міста і деяких рубежів. Після цього противник прорвався через Нову Тошківку і перекрив основну дорогу – Гірське-Лисичанськ, тоді гвардійці опинилися в напівкільці, багато військових загинули чи зникли без вісти. Але основним силам вдалося вибратися. 

Нацгвардійці Олексій та Кирило.

З кінця червня гвардійці обороняли Лисичанськ. Важкі бої відбувалися за контроль над селами і трасою.  Українські бійці тримали позиції декілька днів, проте через кратну перевагу російських окупантів у живій силі та техніці, а також загрозу бути взятими в кільце, наші військові були змушені відійти із займаних позицій і рубежів. Згодом Генштаб оголосив, що ЗСУ повністю вийшли з міста і перебувають на більш укріплених позиціях. 

"Люди в нас вмотивовані, вони знають, за що воюють, на відміну від росіян. Не можна залишатися осторонь у такій критичній ситуації в країні, не можна сидіти десь у глибокому тилу, коли інші воюють чи роблять щось інше для захисту країни, не можна допустити окупаційну владу в державі", – доповнює Олексій.

Військовий Нацгвардії Олексій.
Військовий Нацгвардії Кирило.

Кирило ж зі свого боку наголошує на тому, що найбільша складність боїв полягає у кількісній перевазі сил противника. 

"Нам потрібно двадцять HIMARS, може трішки більше, віра в Україну, в ЗСУ та Національну Гвардію України – і перемога буде за нами!" – підсумовує він.

Як повідомляв OBOZREVATEL раніше, українські військові продовжують нищити ворога на всіх напрямках. Загальні втрати противника станом на 6 серпня становлять понад 41,9 тис. окупантів. 

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!