Відео дня
Небезпека великого наступу є на одній ділянці фронту: інтерв’ю з майором Гетьманом
Про підготовку наступу російської окупаційної армії цієї весни на одному з трьох напрямків – Сумському, Харківському чи Запорізькому – відомо ще з минулого року. Проте існують об’єктивні причини, з яких про масштабну наступальну операцію не може йтися. Це брак необхідних ресурсів у країни-окупанта Росії, насамперед не людських, а технічних та ресурсів військової техніки. З цієї причини ворог, навіть якщо вчинить спробу прориву на новій ділянці фронту, не зможе просунутися далеко вглиб української території.
Нині найбільш загрозливою ситуація виглядає на Лиманському напрямку, де ворог зосередив удесятеро більше сил, аніж має тут українська армія. Втім противник навчився швидко перекидати резерви вздовж лінії фронту, а тому, по суті, спроби активізації його дій можливі будь-де.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран російсько-української війни, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман.
– Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко попередив, що російська окупаційна армія може вчинити чергову спробу прориву на фронті вже у травні. Українські військовослужбовці вважають, що насамперед небезпека загрожує Сумській та Харківській областям. Чи розглядаєте ви таку небезпеку як реальну?
– Про спробу наступальних дій на трьох напрямках говорив і президент Зеленський. Йшлося про Сумський, Харківський і Запорізький напрямки. Про те, що росіяни планують наступальну операцію на весну цього року, було відомо ще восени минулого року. Отже, це не є інформацією, яка заскочила нас зненацька. Ми це знали.
Єдине, чого ми не знали, – це те, з яких саме напрямків ворог спробує атакувати. Цілком можливо, що це буде один із перерахованих напрямків. Але потрібно розуміти, що зазвичай наступальні дії не проводять в одному місці. Зазвичай обирається не менше двох напрямків, але не більше п’яти. 3-4 – це нормально, більше – це розпорошення військ. Це прописано і в військовій науці, і в бойових статутах.
Зараз найбільша небезпека на Лиманському напрямку. Там зосереджено майже вдесятеро більше військовослужбовців РФ, аніж українських. Але треба пам’ятати, що росіяни навчилися доволі швидко переміщати війська вздовж лінії фронту. Для цього вони використовують переважно залізницю. Ті війська, які сьогодні зосереджені на одному напрямку, за декілька днів можуть бути перекинуті на інший. Тому небезпека для Сумської, Харківської та Запорізької областей залишається, але сказати, що саме там на сто відсотків будуть спроби наступальних дій росіян, не варто. Це можна лише припускати.
Важливо також розуміти, що, незважаючи на те, що Путін підписав наказ про мобілізацію 160 тисяч військовослужбовців, частина з яких обов’язково за допомогою батога чи пряника підпише контракт і стане контрактниками, яких вже можна буде посилати на лінію фронту, і це додасть певну кількість додаткових військових безпосередньо на лінію зіткнення, але на сьогодні їх там близько 600 тисяч – стільки, скільки було пів року тому. І набагато ця цифра не збільшилася.
Техніки в них більше не стало, а тільки менше, тому що ми її знищуємо. Поповнювати запаси техніки їм набагато важче, ніж поповнювати особовий склад. Якщо завод робить 20 танків, а зі складів можна витягти танків 50, то це все. Тож давай заводу команду виготовляти більше танків чи ні, він не зможе цього зробити.
Тому наступальні дії можливі, але в те, що росіяни зможуть досягти якогось суттєвого просування, я не вірю, адже в них не збільшилася кількість сил та засобів. За рахунок чого вони зможуть зробити потужний прорив? У них щодня до 200 бойових зіткнень на лінії фронту, тобто вони воюють, намагаються просунутися, але не виходить. Невже після того, як ці їхні дії почнуть називати великою наступальною операцією, у них щось зміниться? Тільки слова, а сутність – ні.
– Чи могли б ви пояснити: якщо йдеться, до прикладу, про Сумський напрямок, наскільки більшими мають бути сили ворога для відкриття нового фронту? Адже тут, на відміну від Харківщини, противник не має жодного плацдарму.
– Це не дуже коректне питання, адже, щоб дати відповідь на нього, потрібно розуміти, про яку саме ділянку фронту йдеться, про яку довжину лінії фронту. Наприклад, на Харківському напрямку в них є два плацдарми, якщо їх з’єднати, то це буде близько 40 кілометрів, якщо вважати це єдиним фронтом. Це ширина, яку має атакувати дивізія і просунутися, наскільки це можливо.
Дуже далеко вперед арміям, що наступають, просуватися теж неможливо, бо ззаду має рухатися забезпечення. Грубо кажучи, танки треба чимось заправляти, а витрати пального там дуже великі, повірте. Те ж саме стосується набоїв та іншої техніки. Треба підвозити їжу тощо. Можна взяти з собою 2-3 сухпайки, але запастися на тиждень не вийде, треба, щоб підтягувалися тили. Тому суттєве просування, на 100 кілометрів, там і не планується. Це так не працює.
Тобто виписується бойове розпорядження для здійснення наступальних операцій, визначається ширина лінії фронту і позиції, на які треба вийти і закріпитися. Немає такого в військовій науці, що, мовляв, рухаємося вперед, скільки проїдемо, стільки і буде.
– Ви згадали про призов 160 тисяч, оголошений у Росії. Чи можна спрогнозувати, яку додаткову кількість військових матиме російська армія, скажімо, через місяць?
– Так не можна говорити, бо ці люди одразу не потраплять на лінію фронту. Спочатку вони мають пройти хоча б місячний курс молодого бійця. Тож раніше травня це неможливо.