Огризко: нас хотіли бачити на колінах перед Путіним, війна РФ з НАТО триватиме тиждень. Інтерв’ю

Намагання глави Франції Еммануеля Макрона зберегти обличчя серійному вбивці, яким є президент РФ Володимир Путін – це вершина цинізму. За часів свого канцлерства в Німеччині Ангела Меркель спільно з французькими колегами намагалася вигадати для України спосіб стати на коліна перед Путіним. Її остання заява фактично є визнанням провини, але надто запізнілим.

На консолідовану проукраїнську позицію Європи нашій країні розраховувати не варто, але для перемоги у війні цілком достатньо підтримки кількох потужних союзників. Якщо Путін наважиться на агресію проти країн НАТО, це закінчиться його крахом упродовж 1-2 тижнів.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

– Яка ваша точка зору щодо неоднозначної заяви президента Франції Макрона? З одного боку, він назвав війну Путіна проти України "історичною та фундаментальною помилкою", а з іншого боку, закликав не ображати Росію.

– Мені здається, що це ганебна заява, яка підриває довіру не тільки до Макрона, а й до Франції, тому що він представляє цю країну. Я не можу назвати Путіна інакше, окрім як серійним убивцею. Ця людина дозволила своїм збройним силам вчиняти ті жахи в Україні. Він повинен бути засуджений і покараний.

Казати, що цій людині треба зберегти обличчя – це верх цинізму. Такого робити просто не можна.

З одного боку, це свідчить про тенденцію засудити дії Путіна, як роблять усі. А з іншого боку, це спроба подати себе як великого миротворця, медіатора, посередника, який бореться за мир, і продати цю ідею всім, насамперед у себе вдома, щоб піднімати свій рейтинг.

Але робити свій рейтинг на трагедії цілого народу – це цинізм. Так робити не можна.

– Нещодавно колишня канцлерка Німеччини Меркель зробила заяву щодо України. І це кардинальним чином відрізнялося від того, що вона говорила під час перебування на посаді. Так, вона назвала війну варварською і засудила дії Путіна. Чи свідчить це про те, що Меркель робила свої попередні майже антиукраїнські заяви лише тому, що мала певну мотивацію? На яку, передусім, політичну позицію Німеччини ми можемо розраховувати сьогодні?

– Щодо пані Меркель я думаю, що їй має бути соромно за ту політику, яку вона з тим самим Макроном, а перед тим з Оландом проводила щодо України. Якщо бути відвертим, ця політика полягала в тому, щоб задобрити Путіна коштом України. Усі ці формули Штайнмаєра, всі ці кластери Макрона – це все з цієї самої опери.

Ці дві країни намагалися переконати нас, що наше головне завдання полягає в тому, щоб знайти спосіб, як стати на коліна перед Путіним, щоб йому дати можливість врятувати обличчя.

Чому так відбувалося? У мене три пояснення. Перше полягає в тому, що вони не розуміли чи вдавали, що не розуміють, що таке Росія і що таке Путін. Друге – на них тиснули їхні бізнесові і промислові кола, тому що вони заробляли шалені гроші. І третє – інтереси малих країн, тобто тих, які не входять до сфери безпосереднього інтересу цих держав, не є для них чимось визначальним. Тому ними можна просто знехтувати.

Комбінація усіх цих моментів і пояснює, чому вони так поводилися.

Єдиний позитив полягає в тому, що, здається, щонайменше, Меркель зрозуміла, про що йдеться. І хоч уже й запізніло, але все ж таки дає задню. Мабуть, це відбулось на тлі критики, яка йде щодо Шредера та інших західних лідерів. Тим більше, що рух, який закликає подивитися на Росію по-іншому, набуває певної динаміки. Тому, думаю, вона не може цього не враховувати.

– І стосовно позиції Європи щодо України. Ми бачимо, яку колосальну підтримку Україні надає низка держав, зокрема, Велика Британія, Польща, Литва та інші. Але ми бачимо провідні країни ЄС – Францію, Німеччину, – позиція яких не така однозначна. Наскільки для України, щоб перемогти, важливо мати саме консолідовану підтримку Європи? Чи нам достатньо мати кілька сильних союзників?

– На жаль, консолідовану позицію Європи, боюсь, ми ніколи не отримаємо. Тому що надто різними є всі ці країни, надто великою є залежність деяких із них від Росії. Ми вже неодноразово говорили про Австрію, Угорщину тощо. Навряд чи вони можуть бути піонерами в антиросійській політиці.

Слава богу, є такі країни, як США, Велика Британія, Польща, країни Балтії, Чехія, які на собі відчували, що таке російський ведмідь, які чудово розуміють, що станеться з ними, якщо цей ведмідь переможе у війні.

Тому, думаю, треба просто концентрувати свої зусилля на поглибленні особливої кооперації з країнами, які є нашими реальними союзниками і партнерами, переконувати їх. Варто також зважати на те, що це далеко не останні країни в Європі. США, Велика Британія, Польща – це країни, які мають право голосу, та ще й якого голосу! Вони є лідерами для того, щоб почати активну форму допомоги Україні.

– Чи вважаєте ви, що є реальна небезпека військової агресії Путіна проти країн Європейського Союзу?

– Думаю, такої загрози немає з однієї простої причини: майже всі країни ЄС, за винятком поки що Фінляндії та Швеції, є членами НАТО. Росія проти Альянсу – це гарантована не просто поразка, а гарантований розгром, катастрофа і крах.

Тому я думаю, треба вже бути останнім… як би це делікатніше сказати… неадекватом, щоб ухвалювати рішення про самознищення.

Воно відбудеться і у випадку з Україною, але триватиме певний період часу, а у випадку прямої конфронтації із Заходом це відбудеться впродовж 1-2 тижнів. Тому мені здається, що це навряд чи реалістичний варіант. Хіба що там остаточно збожеволіють і захочуть вчинити цей політичний і фізичний суїцид просто на очах усього світу.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!