Огризко: Путіна треба добивати, Китай йому не допоможе. Інтерв’ю

Глава країни-агресора Росії Володимир Путін загнав себе у глухий кут, але це не означає, що для світу настали небезпечні часи і "все пропало". Навпаки, цього воєнного злочинця треба добивати. Путін розраховував, що разом із Китаєм він зможе утворити автократичну вісь Москва-Пекін, але не зрозумів інтерес Китаю і прорахувався.

У ситуації, коли армія Росії програє у війні проти України, ставати на його бік – це означає вчиняти самогубство, і в Пекіні це чудово розуміють. Наразі в агресора немає реальних союзників. Утім низка "партнерів" України та неполітичних діячів хотіли б нашим коштом закінчити цю війну. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

– Глава ЦРУ Вільям Бернс висловився щодо непростих відносин Росії та Китаю. Він заявив, що військова допомога Китаю виявилася не такою, на яку розраховував Путін. Тим часом Сі Цзіньпін стежить за війною "як яструб". Він додав, що Путін може стати "небезпечним та безрозсудним", якщо він відчує себе загнаним у кут. За вашими оцінками, чи дійсно сьогодні Путін втрачає країну, на яку найбільше покладається?

– Щодо того, що Путін загнав себе у глухий кут – це правда. Але з цього не треба робити апокаліптичних висновків, що "все пропало" і "треба здаватися". Навпаки, це означає, що треба дотискати цього воєнного злочинця і завершувати справу з Росією як із світовим уособленням зла. Тому, думаю, тут пан Бернс робить неправильні висновки.

Путіна треба добивати, інакше Росія знову почне відновлюватися. Дуже багато є людей на Заході, які і сьогодні вважають, що з нею можна миритися, її треба зрозуміти тощо.

Щодо того, що Путін прорахувався і тут – це теж правда. Він розраховував, що Китай буде на його боці, і вони разом утворять цю автократичну вісь Москва-Пекін, яка буде основою перевороту в світовій безпековій системі.

Він думав, що, перемігши Україну і маючи підтримку Китаю, вони будуть брати реванш по всьому світу і заженуть Захід в оборонну позицію. Але Путін вкотре довів, що він чи його помічники абсолютно неадекватні аналітики. Вони не розуміють елементарних речей, зокрема не зрозуміли й інтерес Китаю.

У Китаю немає бажання ставати на допомогу режиму, який програє. Якби він вигравав, можливо, можна було б думати про те, що він буде на тому боці. А оскільки він чудово бачить, що Путін іде не вгору, а донизу, то треба бути самогубцем, щоб у такий момент вирішити допомагати тому, хто програє. Тому це очевидно.

Але мені здається, що висновки треба робити інші, ніж ті боягузливі висновки, про які говорить не тільки Бернс, але й деякі інші американські хоча й не політичні, але все ж таки впливові люди.

– Чи можна сказати, що в Путіна ще залишилися справжні союзники серед країн світу? Як я розумію, Іран вже можна викреслювати зі списку, адже там відхрестилися від дронів-камікадзе, які продали Путіну.

– Думаю, ще не можна. Все-таки він реально їх продав. І саме тому його можна записувати в союзники Путіна. Але, я думаю, тут більшу роль зіграло бажання заробити, ніж якісь політичні моменти. Тому що для Ірану будь-що, що можна продати, – це плюс, враховуючи ті санкції, під якими він сидить багато-багато років.

Щодо союзництва, думаю, що в Росії реальних союзників як не було, так і немає. Вважати Північну Корею, Кубу чи Сирію союзником – це вже повний маразм. "Чудова" зовнішня політика Кремля довела Росію до ручки. Це міжнародний ізгой, з яким не хочуть сідати за один стіл.

Подивимося, що відбудеться в понеділок (10 жовтня. – Ред.) на Генеральній асамблеї ООН. Я дуже сподіваюся, що там знайдеться дві третини голосів, які покажуть Росії її місце навіть у цій структурі.

– Ілон Маск озвучив дивні пропозиції щодо встановлення миру в Україні. Раніше неоднозначні заяви про мирний процес озвучував Папа Франциск та низка інших відомих людей. Як ви думаєте, це наслідки кремлівської пропаганди, яка просочилася скрізь, і в Європі, і в США, чи наслідок необізнаності конкретних осіб?

– Мені здається, це поєднання, з одного боку, страху перед ядерною катастрофою, на чому Путін грає доволі успішно, з тими абсолютно умовними знаннями цих людей про те, що таке Російська Федерація, що таке безпека, на чому вона стоїть, чому не можна поступатися Росії тощо.

Я думаю, це, на жаль, комбінація політичного невігластва із страхом перед потенційною ядерною війною. І коли вони сходяться разом, ми маємо заяви людей, які кажуть: "лишь бы не было войны". Будь-якою ціною. Точніше, не будь-якою, а ціною України, щоб їм було добре. Але так не буває.

– Україна озвучила свою остаточну позицію щодо мирних переговорів із Росією. Як ви вважаєте, чи всі західні партнери України сьогодні згодні з такою позицією, згодні з тим, що наша країна обирає суто військовий шлях перемоги в цій війні?

– Безумовно, у нас є багато "партнерів", які хочуть нашим коштом закінчити цю війну і максимально швидко. Але це їхнє уявлення про те, що і як треба робити. На жаль, ця кількість не зменшується і вона майже не змінюється.

Тут наш інтерес і наша надія на партнерів та союзників, які розуміють, що з Росією треба справді закінчувати. Думаю, спільними зусиллями з такими країнами, як Польща, країни Балтії, північні країни, Британія, США, ми до цієї теми і підійдемо.