"Остання ніч стала пеклом": жителька Маріуполя розповіла, як їй вдалося втекти із міста

2 хвилини
20,0 т.
Жителька Маріуполя розповіла свою історію виживання

Жителька Маріуполя Тетяна, якій вдалося вибратися із заблокованого російськими військами міста, що постійно зазнає нещадних бомбардувань, розповіла свою історію виживання. За словами жінки, її сім'я вже змирилася з неминучістю смерті.

Розповідь маріупольки оприлюднили в Telegram Маріупольської міської ради. Жінка зазначила, що спершу вона з рідними виїхала з власного будинку в інший кінець міста – думали, що на кілька днів. Там вони не мали ні посуду, ні запасу харчів, одягу, ні навіть постільної білизни.

За словами жительки міста, місцеві не відчиняли підвали, бо вважали, що вони не пристосовані для укриття, тому їй із сім'єю довелося упродовж п'яти днів ховатися у коридорі на другому поверсі. Однак вибухи ставали дедалі ближчими.

Відео дня

"Остання ніч стала справжнім пеклом – багатоповерхівка тремтіла, поряд гуділо і вибухало. Зрозуміла, треба тікати, бо правило двох стін нас точно не врятує", – розповіла Тетяна.

Тоді вони перебралися до філармонії, де сподівалися на порятунок. Найбільші і найміцніші бомбосховища Маріуполя вже були заповнені, не стало винятком й укриття в цій будівлі. Тому ховатися родині знову довелося в коридорі на другому поверсі.

"Мої хлопці спали на бетонній підлозі, їх зігрівав наш лабрадор. А я зі свекрухою – на стільцях. Від вибухової хвилі після авіаудару повилітали вікна. Я в житті так не мерзла. Всі захворіли, ліків не було", – згадала жінка.

Найбільше її лякало спостерігати, як від голоду помирає дитина.

"Закінчувалися й продукти, а поряд підліток під два метри зростом і з неабияким апетитом. Я ловила себе на думці, що краще вмерти від вибуху, ніж спостерігати, як вмирає від голоду дитина", – розповіла Тетяна.

За її словами, у приміщенні з'являлося дедалі більше людей, врешті їх стало понад 800. Поряд на вулицях велися важкі бої та сипалася артилерія. В останні, найстрашніші, дні почали скидати авіабомби – шансів вижити було мало.

"Вголос не казали, але змирились, що помремо, навіть уже й не молились. Найстрашніше втратити надію. Я думала – збожеволію. Уявіть, що три години до скроні пістолет… і видох до наступного, бо цього разу постріл холостий", – поділилася Тетяна.

За її словами, 14 березня у них з'явилося п'ять хвилин, щоб приєднатися до евакуаційної колони, що виїжджала з міста – тоді на цих людей дивилися як на самогубців, але їм вдалося вижити.

Як повідомляв OBOZREVATEL, наразі російські окупанти, які взяли в блокаду український Маріуполь, заблокували й евакуацію жителів з міста. Люди змушені повертатися в населений пункт, де немає води, їжі та майже не залишилося придатних для життя приміщень.