Блог | Перемовна позиція: як удари по російських НПЗ та залізниці змусять Росію домовлятися
Знову почались атаки на російські НПЗ та будь-що, до чого можна дотягнутись з нафтогазового сектору росіян. Тобто все-таки були якісь домовленості з американцями/росіянами цього не робити, а зараз знову можна.
Але цього разу вони доповнюються плідною роботою по російській залізниці – це новинка сезону. Дивно, чому цього не робили раніше, адже навіть на Донбасі російських цілей для цього достатньо, а наявність ще діючих вокзалів в деяких містах взагалі дивує.
Сюди додається поодинока робота по російських заправках, де їх можна дістати в КурНР, БелНР. Зрозуміло, що там легко підловити російську військову автівку на перекурі й підпалити + порушення логістики палива на певній ділянці прикордоння.
Підрив моста дроном в Брянській області дуже епічний, але ще красивіші відеодокази того, що росіяни самі на всяк випадок замінували свої мости в ближньому прикордонні, щоб не повторити долю сусіднього КурНР, яке змогло швидко утворитись. Буферна зона – вона така.
Ну і про дрони. До "Фєвраля" тепер на кадрах дальніх ударів доєднався український аналог шахеда, про який писали ще два роки тому, який презентували десь рік тому, але на кадрах об'єктивного контролю вони почали з'являтись тільки зараз. За відчуттям летять повільніше, якось їх хитає в повітрі, але по факту так само долітають та влучають.
Знову ж таки все впирається в питання масовості застосування. Якщо Україна зможе тримати та збільшувати темп атак на російські міста, то це одне. Якщо більш-менш масові атаки будуть всього пару разів на тиждень, то це інше.
Плюс так само питання – куди бити? Тут два окремих напрямки руху – хтось адепт діп-страйків, бо там жирні цілі, менше чекають (розслаблені) і, бо це красиво. Але дрони летять повільно, тому поки вони долетять до умовної Єлабугі, то їх побачить пів-росії, а долетять одиниці.
Зрештою, якщо запускати їх в темряві, щоб вони пройшли лінію фронту і зону активної дії ППО саме в темряві, то до будь-яких далеких цілей вони долітають вже тільки на ранок засвітла, коли по них будуть працювати зеніткі-кулемети-калаши, які вони оминули вночі над лінією фронту. Водночас чим далі ціль, тим меншу БЧ можна взяти, бо треба брати більше палива. Тому будь-якому українському дрону до Єлабугі летіти далі ніж будь-якому російському дрону летіти до Львова. Тому і БЧ у росіян візуально більша.
Інша справа, що є ближнє прикордоння росіян і небомблений Донбас, де може нема виробництв, але логістики та располаг багато. І отут філософське питання, що краще бомбити. І чим.
Де балістика – це питання теж залишається відкритим. Виглядає так, що її поки нема, або поодинокі зразки для тестів. Плюс навіть якщо плани виробництва є, але по виробництвах може постійно прилітати, тому час запуску ракетної програми постійно відкладається. А без масового бомбінгу росіян змусити їх сісти за стіл перемовин нереально.
Це стало вчергове зрозуміло на спільних виступах лукашенка-путіна, де окрім питання печенегів-половців були згадані українські дронові атаки, а з подачі лукі навіть було запропоновано дронно-ракетне перемиря без дальніх ударів. А шо такоє?
Все-таки поки виглядає так, що в російському керівництві є певна ейфорія від того, що ось-ось дожмуть. І хоча путін вчергове та особисто говорить про взяття всього лише Часового Яру, але амбіції там на всі заявлені області.
Це дещо нагадує Першу світову, коли кожна сторона приблизно в умовному кінці 14-го року розуміла, що Лондон, Париж чи Берлін їм не взяти, але кожна сторона мріяла зробити якийсь чудо-ривок, який все змінить. Тому наступні чотири роки війна все ще тривала.
В умовному 16-му росіяни сподівались зробити Брусилівський прорив і тут-то фронт опонентів повалиться і далі до Берліна... Не повалився, а через півроку весь світ дізнався про існування Леніна.
В 17-му році вже французи пішли у Нівельський наступ, але не змогли. До Берліна було не дійти.
Далі, окрилені виснаженістю французів, схожий маневр зробили німці у 18-му році, які теж одразу зрозуміли, що треба просто дожати й ось він Париж, але не так сталось. І всі штабні плани розбились об реалії на фронті та виснажену армію. Завершилось все капітуляцією німців та визнанням нових реалій. 1918-й рік німці починали імперією, а завершували ще не принизливою Веймарською республікою, але вже точно не імперією.
І на кожному році війни всі сторони могли так-сяк домовитись чи принаймні зупинити війни й далі довго домовлятись з шанців та дивлячись один на одного через приціл. Але бажання Вільгельма II взяти черговий французький Часів Яр коштувало німцям імперії, а світу Другої світової.
Десь після витиску ЗСУ з КурНР у росіян був ідеальний шанс завершити цю війну. Но ніт. Історія нічому не вчить.
