Відео дня
Після Авдіївки: чи вдасться ЗСУ втримати оборону? Інтерв’ю з військовим експертом Мельником
Вихід українських Сил оборони з Авдіївки був вимушеним кроком. Загроза оточення була надто високою. Останньою краплею став туман, який утруднив застосування FPV-дронів нашими захисниками. Не виключено, що головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський ухвалив рішення про вихід раніше, ніж про це було повідомлено широкому загалу.
Наразі російська окупаційна армія веде наступ на трьох напрямках. Окрім Авдіївки, це Роботине та Куп’янський напрямок. Проте, захопивши Авдіївку, ворогу доведеться взяти тут паузу. Щодо решти двох напрямків, то вони були допоміжними, а сили, які окупант кинув сюди, недостатні для того, аби вчинити прорив фронту. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– За оцінками Інституту вивчення війни, після здачі Авдіївки Сили оборони можуть створити нову лінію оборони у цьому районі. Як ви оцінюєте ситуацію на поточний момент? Чи є небезпека, що фронт посиплеться?
– Передусім термін "здано", як на мене, не зовсім коректно вживати щодо Авдіївки. У мене це викликає асоціації з епізодами першого етапу масштабного вторгнення. Там дійсно, коли ми говорили про південь чи Чорнобильську зону, могло йтися про здачу. Але сьогодні про це навряд чи можна сказати у контексті Авдіївки.
Вихід українських сил з Авдіївки був вимушеним, але правильним рішенням. Оскільки принаймні кілька останніх тижнів навіть для тих, хто міг оцінювати ситуацію, лише дивлячись на карти, читаючи окремі повідомлення про те, що там відбувається, було абсолютно очевидно, що виникла серйозна загроза оточення значної частини нашого гарнізону. На карті було дуже чітко видно, що існує небезпека перерізання коридору, яким відбувалося сполучення між частинами.
Зіграв свою роль і сезонний фактор. Якби це була суха літня пора або ж невеликі морози взимку, можна було б говорити про якісь альтернативні польові дороги. Але там практично була безвихідь. Окрім того, далися взнаки й певні тимчасові погодні фактори, зокрема туман. Він утруднив застосування FPV-дронів як для атак, так і для спостереження. Тобто це була остання крапля, яка вже не залишала інших варіантів, окрім виходу з Авдіївки.
У мене також є припущення, що коли генерал Сирський оголосив про виведення наших військ з Авдіївки, це вже, мабуть, був завершальний етап цього виходу. Тому що сам наказ на виведення дали значно раніше, до того, як про це було публічно оголошено, – це моє припущення. І це абсолютно правильно, тому що попереджати противника, що ми будемо виходити, було б дуже нелогічно.
Що стосується ризику прориву фронту чи лінії оборони, на якій зупиняться наші війська, – судячи з припущень, що це рішення не було спонтанним, мені видається, якщо російський наступ не досяг кульмінації, навряд чи вони зможуть його розвивати далі на оперативному рівні.
Отже, ми не знаємо, наскільки потужними є наші лінії оборони, наскільки там забезпечені наші військовослужбовці засобами ураження, але виглядає так, що на цьому напрямку росіяни будуть вимушені взяти певну паузу.
– Є інформація, що російські війська розпочали масовану атаку в районі Роботиного на Запоріжжі. За вашими оцінками, як може розвиватися ситуація там?
– Тут так само наші оцінки базуються на дуже обмеженій інформації. Але, очевидно, можна зробити такі самі припущення і стосовно Роботиного. Тому що основним напрямком удару, авжеж, була Авдіївка, це був пріоритет. А Роботине і Куп’янський напрямок – це, скоріш за все, були допоміжні дії для того, щоби скувати українські резерви, розпорошити їх.
Наскільки відомо з різних джерел, у Роботиному досягнуто тактичного локального успіху, судячи з відео- і фотоповідомлень. Туди кинули далеко не найкращі сили. Застарілі танки. Принаймні за інформацією, яка в нас є, немає підстав стверджувати, що у росіян є серйозні сили для прориву оперативного рівня.
– Питання щодо нинішньої ситуації з підтримкою України західними партнерами. За підсумками Мюнхенської конференції президент Зеленський заявив, що вдалося досягти домовленостей, зокрема, щодо постачання Україні артилерії та боєприпасів. Але на тій самій конференції Камала Гарріс заявила, що Білий дім не має плану В на випадок блокування допомоги Києву, а має лише план А щодо України, який полягає у її забезпеченні всім необхідним. Чи вважаєте ви, що ситуація з допомогою може покращитися вже найближчим часом? Наскільки це критично зараз?
– Мені здається, навіть люди, які мають можливість вплинути на це рішення, не можуть з упевненістю сказати ані про ймовірність позитивного рішення, ані про терміни, коли це може бути досягнуто. Минулого тижня всі казали – ось-ось, і раптом Палата представників пішла на канікули.
Вгадувати, що зміниться за ці два тижні, – не дуже продуктивна справа. Але, повертаючись до дискусій, які були на Мюнхенській конференції, як на мене, зроблено дуже тверезі оцінки і заяви. Зокрема, якщо говорити про плани А і В, то в Європі дозріває розуміння того, що вона має відігравати потужнішу роль і не може дозволити собі й надалі покладатися на США як надійного гаранта безпеки європейського континенту.
Було зроблено низку заяв, озвучено певні практичні ініціативи стосовно передачі озброєння, щодо резервів боєприпасів, котрі, як казали, всі вичерпані, але виявляється, що ні. Але біда у тому, що між такими хорошими ініціативами і заявами й моментом надходження цих боєприпасів на лінію фронту минуть щонайменше тижні або ж місяці.
І весь цей час Україні доведеться компенсувати цю допомогу героїзмом, а героїзм – це завжди людські втрати. Отже, ситуація не безнадійна, але вона дає не надто багато приводів для оптимізму.