Плацдарм на лівобережжі – пістолет біля скроні Путіна. Інтерв’ю з капітаном Заблоцьким про звільнення півдня

Одна з головних цілей, які ставила перед собою російська окупаційна армія напередодні повномасштабного вторгнення, полягала у захопленні Донецької та Луганської областей в адміністративних кордонах. Також ворог частково захопив ще дві області: Запорізьку та Херсонську.

Водночас угруповання українських сил на лівобережжі Дніпра являє собою велику потенційну загрозу для противника. Це фактично "пістолет біля скроні Путіна", адже звідси усього 60 км до Кримського перешийка. Вже понад рік ворог не може нічого з цим вдіяти, адже Сили оборони мають вогневу перевагу – це угруповання підтримує артилерія, що розташована на правому березі.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військово-морський експерт, оглядач журналу Defense Express, науковий співробітник Національного військово-історичного музею України, капітан I-го рангу у відставці Володимир Заблоцький.

– Майже всі військові експерти погоджуються з тим, що активність ворога на півночі нашої країни має на меті розпорошення Сил оборони та створення сприятливих умов для подальшого просування на сході. Водночас ми пам’ятаємо, що РФ записала в свою конституцію ще дві українські області: Запорізьку та Херсонську. Зараз ми не бачимо тут надто активних дій. Чи припускаєте ви, що згодом за певних умов ворог може поставити мету повного "звільнення" цих двох областей?

Відео дня

– Взагалі йдеться не про території, адміністративні кордони чи щось таке. Кремлю байдуже на території. По-перше, ворогу не дадуть цього зробити, по-друге, йому це й не потрібно. Путіну потрібна ескалація, десь щось ухопити і мати вигідні для себе позиції на майбутніх переговорах, щоб ставити свої умови.

У довгу воювати він не може, хоча й видає, що, мовляв, має на це ресурс. Можливостей для цього у нього немає, це блеф.

Те, що ми бачимо на Харківщині, не є масштабною операцією. Це кидок обмежених сил з обмеженими тактичними цілями. Фактично він провалився. Так, ми не були готові, не очікували, що наступ буде, адже в противника не було для цього сил, але він взяв і атакував, вчинив нелогічно. Втім війна загалом нелогічна річ. Проте противник мав стратегічну мету, коли відволікав наші сили на Харків – щоб ми не накопичували сили на півдні. Бо він розуміє, що звільнення Криму буде крапкою у цій війні.

Щодо ситуації на півдні – противник не має сил та засобів щось таке зробити. Приклад – плацдарм на лівобережжі, який тримає морська піхота. Цей плацдарм як пістолет біля скроні Путіна, бо звідти усього 60 км до Чонгара, а це вже Кримський перешийок, фактично Крим. І противник вже понад рік нічого не може з цим вдіяти. Тому що ми маємо там вогневу перевагу, наша артилерія та інші засоби ураження розміщуються на високому правому березі Дніпра.

Так, село Кринки було знищено вщент, проте ми атакуємо, поєднуємо резерви між собою, розширюємо цей плацдарм. Останній успіх – підняття українського прапора у Козачих Лагерях. Бойові дії там ми будемо продовжувати. Це не означає, що там буде великий десант, але це також не означає, що там не буде великих рейдових дій. Бо 60 км – це невелика відстань. Відстань від Миколаєва до Херсона така сама. Свого часу противник був у Херсоні, а ми були в Миколаєві, й умови були набагато гірші, ніж зараз.

Противник веде потужну комплексну інформаційно-психологічну операцію, в якій беруть участь від першої особи до останнього молодшого лейтенанта російської армії. Вони намагаються вималювати альтернативну реальність, мовляв, Україна посипалася, вона має капітулювати. Нічого подібного, Україна ніколи не погодиться на здачу територій, на жодне перемир’я на таких умовах.

– Зверніть увагу, що тут, поруч із плацдармом у Кринках, проходить залізнична гілка, що веде до Армянська, Джанкоя і далі розгалужується всередині Криму. Це досить серйозна транспортна артерія. На вашу думку, чи могла б вона стати новою пріоритетною ціллю для нашого угруповання на лівобережжі?

– Наші Сили оборони займаються логістикою противника. Залізниця для противника – це дуже важливо, адже він не може воювати без підвезення снарядів. Це одна з цілей, які ми вражали ще до того, як з’явилися засоби доставки боєприпасів на таку відстань. Коли в нас не було можливості артилерійських ударів, ми робили диверсії. Морський спецназ завдавав ударів своїми силами, підривав мости, використовував безпілотники тощо. Власне, створення плацдарму – це підготовка до рейдових дій на цьому напрямку.

Що таке рейдові дії? Це той самий наступ, але на визначені цілі. Тобто ми заходимо, знищуємо якісь укріплення противника, склади тощо, а потім відходимо назад на укріплені позиції, бо не маємо великої переваги на цій ділянці.

– Нині в окупованому Криму розташовано багато ворожих аеродромів. Я нарахувала сім: Джанкой, Саки, Чаплинка, Гвардійське, Кіровське, Кача, Бельбек. Водночас тут є засоби ППО, засоби РЕБ, пункти управління та зв’язку тощо. Як ви вважаєте, які цілі з перелічених є найбільш пріоритетними?

– Класика жанру передбачає таку послідовність дій. По-перше, знищується ППО. Чому? Тому що ППО може вражати авіацію, крилаті ракети, тобто ударні засоби. Отже, коли ми знищимо ППО, тоді можемо завдавати ударів по інших цілях, які забезпечують ту саму ППО, вибивати лінійну оборону, логістику, укріплення, підвезення живої сили та техніки тощо.

По-друге, ворожа авіація. Є авіація, яка забезпечує ППО, та штурмова авіація – бомбардувальники, які завдають ударів по наших військах.

По-третє, артилерія. Паралельно відбуваються атаки на логістику, склади, запаси пально-мастильних матеріалів, продовольства, питної води, а в Криму це проблема. Зокрема, у контексті логістики можна говорити про удари по залізниці, про мінування шляхів.

Це також виведення з ладу мостів, які можуть бути тактичною чи навіть стратегічною ціллю. Звісно, мости можна відновити, побудувати нові, але це потребує часу, матеріалів і спеціальних військ. Це не завжди можливо. Керченський міст – стратегічна ціль, але далеко не головна. При цьому міст відволікає засоби ППО противника, які застосовують для його прикриття.

Коли йдеться про знищення подібних об’єктів, плануються комплексні удари. Спочатку йдуть фальшиві цілі, які відволікають противника, перевантажують його систему ППО. В момент, коли ППО ворога виснажена й не встигла перезарядити ракети, вона вражається нашими силами з різних напрямків і різними засобами, зокрема, БПЛА, плануючими бомбами на кшталт КАБів, керованими артилерійськими снарядами, крилатими та балістичними ракетами. Якщо все це запускається одночасно, противник не знає, з чим боротися, куди стріляти. Частину ракет він може знешкоджувати, але більша частина досягає цілей. Так ми виконуємо завдання.

Щоразу, коли нам повідомляють про те, що уражено певну ціль ворога, зазвичай це відбувається саме так.