Поховали жінку, а потім у її могилу влучила бомба: мешканці Луганщини розповіли про бомбардування

Ірина та Олександр із смт Нижнє Луганської області розповіли, як рашисти прали населені пункти Луганщини з лиця землі та вбивали мирних жителів. Бомбардування тривали практично цілодобово, окупанти прицільно били по житлових будинках.

Загиблих сусідів мешканцям Луганщини доводилося ховати ризикуючи власним життям - під безперервним обстрілом. Про звірства рашистів і справжній геноцид українського народу подружжя, що дивом врятувалося, розповіло "Главреду".

Селище міського типу Нижнє на лінії фронту – з 2014 року. Люди там знали, що робити під час обстрілу. Але навіть уявити не могли собі пекла, яке Росія принесла в Україну на світанку 24 лютого 2022 року.

"О 5 годині ранку почали бити по селищу. Ми з першого дня знали, що потрібно ховатися в підвал. Тому що бомби падали поряд, ось прямо поряд", – розповів Олександр.

Він згадує: обстріли були дуже щільними, били з усього, що було на озброєнні російської армії. Часто – прицільно по хатах.

"Поруч селище Світличне – воно розбите просто вщент. І вони б'ють безпосередньо по будинках, по людях. Ось беруть якусь вулицю і стріляють з мінометів від першого будинку по другому, третьому і далі", – розповів чоловік.

Люди практично безвилазно сиділи у підвалах - і на слух намагалися розрізнити, за допомогою якої саме зброї рашисти "звільняють" українців від будинків, здоров'я, а часом і життя цього разу.

"Ми вже знали, де Град б'є, де міномет, а де танк. Навіть дівчата, які й гадки не мали, як воно що називається, вже розрізняли. Коли літак летить, то ми вже не ховаємося, бо знаємо, що в нього є своя ціль. А як б'є міномет – то треба ховатися, тому що це б'є саме по людях, це саме на нас летить", – каже Олександр.

Померлих сусідів людям доводилося ховати просто під обстрілами - ближче до підвалів, де можна було сховатися.

"Чоловік поховав сусідку на городі за будинком, а наступного дня бомба прилетіла якраз на її могилку. А у Світличному трупи лежали прямо у під'їздах. Ніхто не забирав", – каже Ірина.

Вже з першими обстрілами в будинку подружжя вибуховою хвилею вибило всі вікна. Спочатку Ірина та Олександр затягували віконні отвори плівкою, проте це допомогло до наступної бомби, що впала неподалік. Далі довелося закривати вікна ганчірками.

Подружжя із сусідами довгий час не могло покинути село. Головну дорогу рашисти повністю прострілювали, по обхідних люди їхати боялися. Коли ж бажання врятуватися переважило страх – вирішили йти пішки. Чоловіка однієї із сусідок, який мав інвалідність, люди везли на залізній тачці.

Олександру, Ірині та їхнім односельчанам, які намагалися вибратися, пощастило: дорогою їм зустрівся волонтер, який вивозив людей із села. Він відвіз відчайдушних низовчан до Лисичанська, а звідти вони вже виїхали у безпечніше місце.

На момент евакуації Ірини та Олександра в їхньому селі не залишилося практично жодного непошкодженого будинку. Частина будівель перетворилася на руїни.

"Ви уявляєте, що таке, коли снаряд прямо в будинок влучає? Що з будинком відбувається? Нічого, просто руїна, завалило так і все", – описує Олександр.

У рідному селищі подружжя залишило все, що будували, накопичували, створвали роками. Росія знищила їхнє селище та їхнє життя.

Нагадаємо, під смт Нижнє продовжуються бої між Збройними силами України та російськими окупантами. Рашисти періодично намагаються штурмувати селище. А ватажок Чечні Рамзан Кадиров вже заявляв, що Нижнє взяли його "ТікТок-воїни". У Генштабі ЗСУ цю інформацію спростували.

Втім, тоді Кадиров також похвалився, що крім Нижнього кадирівці захопили село, яке окуповане вже 8 років.