Полковник Мазовецький: маленький підрозділ так закошмарив ворога, що він відвів усю техніку

Начальник Чугуївського РТЦК та СП Харківської області полковник Руслан Мазовецький з початку березня 2023 року обіймає ще й посаду командира зведеного підрозділу аеророзвідки ОУВ "Харків", створеного у березні 2023 року з ініціативи начальника Харківського гарнізону бригадного генерала Сергія Мельника (позивний "Марсель").

Відео дня

Під час виконання завдань у зоні ведення бойових дій за три місяці підрозділ пошкодив і знищив десятки ворожих цілей: це і декілька складів БК, і вартісна техніка ЗС РФ, і особовий склад ворога.

В інтерв'ю OBOZREVATEL полковник Мазовецький розповів про роботу підпорядкованого йому підрозділу.

– Серед завдань вашого підрозділу – розвідка, виявлення та знищення ворога.

– У нас є своя розвідка, але поки що до складу підрозділу входить не так багато людей, як хотілось би. Людський ресурс завжди є особливо цінним, тим більше коли у склад входять досвідчені спеціалісти.

У нас на доволі високому рівні налагоджена взаємодія з розвідниками інших батальйонів та бригад. Буває, вони телефонують і кажуть: хлопці, бачимо, що розвантажуються орки – там склад БК, часу на ураження обмаль. На таку інформацію ми дуже оперативно реагуємо: у найкоротший строк виїжджає група на відповідний напрямок, за наданими координатами вилетіли та відпрацювали.

Ще раз хочу наголосити: через гарну взаємодію різних підрозділів і виходить такий результат – ефективне знищення ресурсів ворога.

– Чи були сюрпризи? В хорошому сенсі.

– Був не так давно у нас випадок. Думали, що ідемо відпрацьовувати маленький склад противника, а вийшло, що вибухало з ночі та аж до 7-ї ранку. (Сміється). Чималого обсягу ворожий склад вдалося накрити завдяки швидкому оперативному реагуванню та якісній взаємодії між бойовими підрозділами, що стояли на відповідному напрямку.

Якось розвідка іншого батальйону засікла ворожий артилерійський "Урал" БМ-21 "Град", який виїхав у лісосмугу та, скажімо так, мав наміри накрити артилерійським вогнем наші позиції, однак не встиг (усміхається) – тому що наші спеціалісти оперативно висунулись і відпрацювали по ньому. Одночасно тоді ми накрили ще й польовий невеликий склад БК – і вийшло, що так забезпечили нашим хлопцям кілька днів тиші. Ворог не стріляв, бо вже не було чим.

Спеціалісти нашого підрозділу аеророзвідки можуть заходити на 50-60 кілометрів углиб позицій ворога. Для знищення ворога ми використовуємо також і дрони-камікадзе.

– Цілей вистачає?

– Не те слово. За ніч, буває, працюємо по ворогові 2-3-5 разів. Багато завдань. Ну і наша робота, звісно, залежить від погоди. Потрапляємо і під обстріли: буває, що й машини посіче, і дрон.

За ці три місяці існування підрозділу аеророзвідки ми так закошмарили ворога в зоні нашої відповідальності, що він відвів усю техніку за 15 кілометрів і тепер шифрується та намагається маскуватися. Іноді доводиться по 2-3 дні виявляти ворожі цілі, щоб влупити по них.

Ефективністю роботи нашого невеликого підрозділу хлопці дуже пишаються: коли бачиш результат, це надихає.

– Ще кілька років тому такий масштаб використання безпілотників важко було собі уявити.

– Іноді я думаю, що в недалекому майбутньому воюватимуть лише дрони. Трохи більше ніж пів року тому в мене був один Mavic і один бомбардир. А сьогодні ми маємо вже бомбардири, заряджені серйозною апаратурою, які обходять РЕБи та можуть завдавати доволі істотного ураження ворогу. Колосальний прогрес. Причому це наші українські розробки.

– Руслане, ви були військкомом. Поширена думка: мовляв, вони тільки й можуть що "заробляти", а ось особисто воювати – навряд чи.

– Я і зараз військком, однак вважаюсь відрядженим для виконання бойових завдань. Обіймаю посаду начальника Чугуївського об'єднаного районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки. Але до цього я служив у славетній 72 бригаді імені Чорних Запорожців, був командиром розвідвзводу. У 2014 році (ще була Антитерористична операція) одним із перших заходив до Маріуполя, Волновахи, Амвросіївки… Виконував бойові завдання у цих містах.

Потім мене звалила хвороба – туберкульоз, – від якої я лікувався півтора року. За результатами лікування мене визнали обмежено придатним до служби, повернули лише до небойових підрозділів.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, у перші ж дні я зв'язався безпосередньо з командувачем. У мене були дуже вмотивовані хлопці, готові захищати країну. Я створив декілька розвідрот, які виконували бойові завдання на Балаклійському напрямку. Загалом із того часу за бойовими розпорядженнями наші роти брали безпосередню участь у веденні бойових дій. А з березня цього року мене призначено командиром підрозділу аеророзвідки.

Отже, повертаючись до вашого запитання: не всі військкоми негідники. (Сміється).

– Чи вважаєте за правильне всіх військкомів відправити на фронт?

– Як вам відповісти... Кожен повинен робити свою роботу. Зараз іде війна, і тому я вважаю, що ті офіцери, котрі обіймають посади начальників РТЦК, повинні б знати, що таке бойові бригади, мати уявлення про те, як вести реальні бойові дії у складі бойового підрозділу, розуміти порядок застосування техніки, піхоти, ведення розвідки, реалізації розвідувальної інформації і так далі… Ті офіцери, які є придатними до військової служби, повинні мати бойовий досвід, я вважаю.

Дійсно, серед нас є окремі персонажі, які стають відомими завдяки вам, журналістам, і які не красять звання військового. Також серед нас є і достойні офіцери. Загалом усе, як у житті. (Усміхається).

– Війна так чи інакше зачепила кожного українця. Як вона далася взнаки вашій родині?

– Моя кохана дружина з Харківської області, із смт Чкаловське. Туди орки зайшли на самому початку війни й окупували зокрема нашу квартиру, все пограбували. Кошмарили моїх тестя і тещу, про яких інформацію ЗС РФ здав місцевий наркоман.

Причому окупанти чомусь думали, що я там десь ховаюсь, хотіли мене знайти і дуже наполегливо шукали. Тому я мав величезне бажання зайти до Чкаловського до того моменту, коли вони втечуть.

– Вийшло?

– Майже вдалося. Першою, як зазвичай, зайшла техніка 92 бригади, а за нею вже їхня піхота і ми. Однак на той момент від орків уже й сліди вистигли. Нам вдалось виявити лише кількох тих, хто ховався у посадках.

– Із вашими родичами, які були в окупації, зараз усе гаразд?

– Так, усе нормально. На щастя, в серпні 2022 року їм вдалось виїхати з окупації, однак час перебування там вони не забудуть ніколи. Враження від життя у постійному страху, що можуть прийти і вбити тебе просто так, ні за що, а також коли не вистачає їжі та звичайних побутових речей, – дуже важко забути.