Поставлено завдання – вбивати якомога більше українців: Фейгін назвав "тригери" Путіна

Країна-агресорка Росія вперше за час повномасштабної війни встановила жахливий "рекорд" – у липні вона вбила найбільшу кількість мирних жителів, починаючи з 2022 року – 377 людей. Ворог скористався відсутністю в України засобів проти балістики й активно використовує цю перевагу, намагаючись затьмарити невдачі на фронті. Фактично у Кремля є лише два способи впливу на Україну, які, на його думку, можуть призвести до капітуляції нашої країни: масовані ракетні удари по мирних об’єктах і масштабна мобілізація. Щодо останнього, то це рішення, судячи з усього, кремлівський диктатор Путін відкладатиме до останнього.

Цей військовий злочинець абсолютно байдужий до загибелі не тільки українців, а й росіян. Єдиний його "тригер" – це небезпека для власного життя. У цьому сенсі найефективнішим способом налякати диктатора було б створення для нього умов, у яких в останні хвилини життя перебував іранський диктатор Хаменеї.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив російський правозахисник Марк Фейгін.

– В ООН оприлюднили статистику, згідно з якою в липні 2026 року в Україні загинуло найбільше цивільних осіб за період з квітня 2022 року. Це сталося через активне застосування Росією балістичних ракет і далекобійних безпілотників. Чи бачите ви якусь глобальну мету, яку переслідує Кремль, завдаючи ударів по цивільних об’єктах і людях? Чи ніякої особливої мети немає, а єдина ціль – просто бити всім, чим попало, по території України?

– Те, що мета – бити по території України всім, що є – це зрозуміло, тут нічого нового немає. Але інтенсифікація ударів пов’язана з неможливістю збивати ракети, особливо балістичні, достатньою кількістю протиракетних засобів, таких як системи Patriot. І ось тут ми вбачаємо зв’язок. Тобто, якби в України були такі засоби, нехай не в надлишку, але в достатній кількості, то мотиву збільшувати кількість ракетних ударів до рівня 30 або навіть 50 на день, що вже стало звичною практикою, не було б.

Раніше, щоб запускати таку кількість ракет, їх треба було накопичити, обрати цілі тощо, але зараз перспектива стовідсоткового ураження цілей, оскільки в України немає протиракет, мотивує російську сторону сильніше.

Безумовно, вони хочуть налякати населення, це само собою, це зрозуміло, але так було й раніше. Проте зараз вони використовують відсутність засобів оборони, ППО в України, насамперед, для того, щоб максимально посилити цей ефект, надати ударам додаткової амплітуди. Мовляв, вас ніхто не захистить, куди захочемо, туди й вистрілимо, і ракета точно долетить.

Ось якби ті 300 ракет, які Зеленський просив у Трампа, були передані Україні, то, безумовно, Москва діяла б набагато обережніше, адже якщо ракети можна збити, то краще їх використовувати якось інакше. Але результативність ударів зростає через відсутність засобів ППО, тому удари по цивільних об’єктах і залякування тривають.

За відсутності видимих успіхів на фронті, таких, які можна було б прямо продати, мовляв, бачите, ми ж наступаємо – вони компенсують це тим, що сильніше тиснуть на цивільне населення, вбивають його. Це прямо поставлене завдання – вбивати якомога більше людей. Вбивати для того, щоб вони благали: давайте хоч якось шукатимемо спосіб, як вийти з цього, тим більше, що у нас немає протиракет. І навіть не важливо, що це не так, вони на це, безумовно, психологічно розраховують.

– Цей тиск на людей вони застосовують з 2022 року. Невже й досі не зрозуміли, що це не працює?

– Ви розмірковуєте раціонально, а там люди поєднують ірраціоналізм із брутальністю. Це називається: стукай, стукай, і дупло собі зробиш. Тобто вони просто діють, бо інших альтернатив немає, вони продовжують війну. Путін виходить з того, що той, хто буде слабкішим, хто швидше здасться, у кого швидше вичерпаються ресурси, буде менше терпіння і більше травматичності від цих ударів, той і програє.

Зверніть увагу, яка байдужість у Путіна щодо загибелі росіян. У Геленджику вони самі збивають дрон, він падає на пляж, гинуть люди, діти, є кадри, на яких видно, як це відбувалося. А Путін десь на сцені грає в м’ячик, зустрічається з якимись підлітками. Він байдужий навіть до своїх і, безумовно, байдужий до арифметики цивільних втрат в Україні.

У нього цього немає, його не навчили інакше, він діє, виходячи з власної логіки, яка сформувалася за роки його перебування при владі, навчання та роботи в спецслужбах. Його навчили, що це "супутній збиток", який впливає на позицію Києва.

Напередодні осені та зими ми розуміємо, що удари по енергетичній інфраструктурі триватимуть, щоб заморозити українців, щоб не було теплої води, електрики тощо, щоб це робило життя нестерпним, умовно, з кінця листопада по січень і частково лютий.

Давайте задамося питанням: а що ще Путін може робити? Які ще в нього є альтернативи, щоб змусити Україну поступитися, насамперед, поступитися територіально? Які ще інструменти?

– При цьому варіант відступити самому Путіну, звичайно ж, не розглядається.

– Ні, взагалі. Путін не розглядає варіанти мирної угоди. Зараз це питання поєднання внутрішнього та зовнішнього впливу. Він відступить, лише якщо продовження конфлікту буде коштувати більше, ніж його припинення, але зараз він такого не бачить. Я не знаю, які думки він обмірковує в голові. Наприклад, якщо в України з’являться балістичні ракети, які російська сторона взагалі не зможе збити, це стане вагомим мотивом, щоб заявити: гаразд, хай там як, давайте домовимося.

Зовні виглядає так, ніби цього немає. Складається враження, що, якщо на нього ракета не впаде, він скаже: ну, гаразд, когось там забив, ну й хай йому грець. Що є тригерами для Путіна? Не шкода іншим, а шкода йому особисто. Якщо він відчуватиме загрозу продовження війни, яка загрожує тим самим, що й Хаменеї, який пішов попісяти – і все, його немає в Тегерані. Прилетів "Томагавк" і залишилися лише тапочки та окуляри. Якби на Путіна таке тиснуло, він би, напевно, виходив із цієї логіки.

Але поки що йому? Йому нічого. Я не думаю, що зараз у Кремлі хоч у якомусь вигляді розглядається варіант припинення вогню.

Американці, мабуть, підтримуватимуть повітряне перемир’я, судячи з усього, як це формулюється, але навіщо Кремлю повітряне перемир’я? Він зацікавлений у продовженні війни в повному обсязі, тотальної війни, а не обмеженої. Тому, ні, поки що ознак можливості досягти угоди немає.

– А як щодо виборів, які відбудуться в Росії у вересні? Чи можуть статися якісь знакові події до них і після?

– Ви маєте на увазі мобілізацію?

– Не тільки. І мобілізацію, і активізацію на фронті, і інтенсифікацію ударів по Києву, наприклад.

– Тут різні наслідки чи передумови. Чому? Що стосується конкретно мобілізації, то проводити її чи прискорювати в серпні-вересні немає сенсу з багатьох причин. Навіть якби Путін хотів, якби він остаточно зважився. Швидше за все, він прив’яже її до завершення якихось політичних подій. Справа в тому, що вибори не є тригерною важливою подією, яка щось визначає. Вибори вже відбулися, їх можна не брати до уваги.

Але вибори – це окремий політичний захід, який може мати певні наслідки. Які? Населення раптом починає замислюватися хоч над чимось, хоча воно погано замислюється – мовляв, ось ми живемо, а тут до урни можна збігати, хоча все одно результати заздалегідь відомі.

Проводити мобілізацію до виборів немає сенсу. Не тому, що погано проголосують – все одно ніхто ні за що не голосує – а тому, що Путін не любить прискорювати події. Він із тих людей, які все відкладають на потім, на самий останній момент. Так він влаштований психологічно, і це підтверджується багатьма фактами. Він вдається до вимушених, непопулярних заходів лише в останній момент, коли всі інші можливості вже вичерпано і по-іншому не можна.

Згадайте вересень 2022 року, часткову мобілізацію, коли було зібрано 325 тисяч, з яких, я думаю, щонайменше третина вже точно загинула. Але ж він зробив це під час завершення вересневого наступу, коли в Харківській області було звільнено 11 тисяч квадратних кілометрів. Тобто він зрозумів, якщо дірки не залатати, будуть ще гірші проблеми, загроза для фронту, Донецька область тощо.

А зараз він ставить інше завдання. Не те щоб не допустити прориву фронту чи деокупації, а як домогтися окупації решти 7 тисяч кілометрів Донецької області. Що треба зробити? При тому, що він розуміє, що мобілізація – це єдина можливість, побоювань у нього чимало. А раптом щось не піде, а раптом не вийде, не станеться? Якою буде реакція населення? Навіщо викликати всі ці проблеми?

Тож усе це, мабуть, перенесуть на кінець вересня або на жовтень. І навіть тоді вони будуть спостерігати, як розвиватимуться події. У нас уже серпень добігає середини, а в Костянтинівці тривають бої. Де Дружківка, де Краматорськ і Слов’янськ?

– Можуть просто намалювати, зафарбувати на карті червоненьким.

– Нехай малюють, заради Бога, але реальність-то інша. Малювати можеш, що хочеш. Я, до речі, не прихильник версії, що Путін не знає, що відбувається на фронті. Він усе знає. Йому все доповідають. А ти з реальністю як збираєшся боротися? Оскаржувати її? Знаєте, як паліативний хворий із паліативного центру з четвертою стадією раку йде додому і каже: я буду вдавати, що в мене нічого не болить, і буду жити.

Звісно, у Путіна зараз гострий період, але, тим не менше, я не бачу в нього великих резервів. З засобів інтенсифікації у нього є лише обстріли України, Києва, засобами, які не можуть бути збиті – дрони не дають такого ефекту, як балістика. І мобілізація.

Але безпечніше обстрілювати, аніж оголошувати мобілізацію. Якби вони були в обороні й не ставили завдання окупувати решту Донецької області на Слов’янсько-Краматорській лінії, то можна було б так жити. Позиційне протистояння, війна в іншій фазі. А якщо ти підганяєш їх, вимагаєш від Генштабу до певної дати показати результат, то вони кажуть: дай засоби, ми дамо результат.