Потрапили під удар російського дрона, коли поверталися із завдання: що відомо про загиблий під Бахмутом екіпаж танкістів
Під Бахмутом Донецької області загинув екіпаж танка легендарної 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр": командир екіпажу Віталій Кобець "Тяпа", водій Андрій Мельник та навідник Сергій Леонтьєв.
Докладніше про них читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
"Ленд-ліз від Росії"
6 березня екіпаж уже повертався з бойового завдання, коли ворожий дрон влучив у танк. Усі троє бійців загинули, шансів вижити не було.
"Наші улюблені хлопці відійшли у вічність. Цілий екіпаж. Такі щирі, веселі, скромні. Спіть спокійно. І нехай ваші вбивці не знайдуть спокою ні в житті, ні після смерті", – написала на своїй сторінці пресофіцерка 93-ї ОМБр Ірина Рибакова.
Цей екіпаж дуже любили знімати журналісти. Одна з відомих історій, як хлопці відбили танк у росіян. Вони їздили на ньому й дуже пишалися своїм трофеєм, називали його "ленд-ліз від Росії". Казали, що машина хороша, надійна, часто їх рятувала.
"Самі його ремонтували, потім відправили на завод, де йому додали броні, тепер розмовляє українською", – жартував навідник Сергій Леонтьєв.
Причому цей танк зібраний із двох частин – башта від Т-64, а низ від Т-80. Танкісти казали, що це дуже добрий варіант, оскільки башта дуже надійна.
Посоромився навіть отримати медаль
Найскромніший в екіпажі 22-річний водій Андрій Мельник. Він родом із невеликого села Новопідгородне на Дніпропетровщині.
До початку повномасштабного вторгнення Андрій встиг закінчити Межівське училище. "Він отримав професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря, водія. Тому він міг водити і танк", – каже заступниця директора з виховної роботи училища Галина Осьмуха.
Вона згадує, що під час навчання Андрій був дуже скромним. Він займався футболом, брав участь у змаганнях між шкільними командами та командами училищ. Його вважали найкращим гравцем.
"Йому навіть мали вручати медаль, але на урочистість він не приїхав через скромність. Тому нагороду передали до училища. Хоча водночас у нього було багато друзів, із ними він був дуже товариський", – каже педагогиня.
Сестра Андрія Мельника Діана розповіла нам, що брат був сонячною, доброю, відкритою людиною. У нього залишилися мама, тато, сестра та старший брат. Причому батько й брат зараз теж служать в армії.
За словами старости села Ірини Тимошенко, Андрій добровільно пішов у військкомат та уклав контракт ще задовго до 24 лютого. Звичайно, його мати переживала за нього, бо він дуже молодий, але Андрій вирішив так.
"Він справді, незважаючи на свою скромність, був дуже веселим, любив пожартувати. Товариський хлопець. Як завжди, йдуть найкращі хлопці від нас. Він уже не перший, кого нам доведеться ховати в селі", – засмучується староста.
Став третім загиблим сином у сім'ї
Навідник Сергій Леонтьєв жив у селі Вільне Кам'янського району Дніпропетровщини. До війни був теслярем.
"Раніше він працював на заводі "Карат" у Божедарівці Дніпропетровської області. Він був чудовим теслярем, директор заводу його дуже цінував. Він виготовляв дерев'яну упаковку для елітного спиртного, яке відправляли за кордон. І для дому він робив меблі – стіл, стільці, табуретки , крісла, всі своїми руками", – розповідає землячка Олена Павлівна.
Під час строкової служби у Кривому Розі він також був танкістом, освоїв усі навички та міг замінити будь-якого члена екіпажу в бою.
Він відслужив п'ять років на контракті, брав участь у змаганні танкових взводів у 2012 році, тоді вони посіли друге місце.
Коли стало відомо, що Росія вторглася в Україну, він із товаришами вирушив у військкомат і записався до місцевої ТрО, а також усі свої дані залишив у різних військкоматах.
Історія сім'ї Сергія дуже сумна: два його брати загинули. Перший Олег загинув у ДТП ще 1991 року, другий помер півроку тому. Й тепер у 74-річної мами не стало останнього сина.
Сергій не хотів турбувати свою літню маму, тож казав, що служить у Новомосковську. "Мама молилася, що він не на передовій, думала, що з ним нічого не трапиться. Тим більше, що він був дуже обов'язковий син, щодня рівно о 8 годині і о 16 годині він дзвонив мамі. А от коли 5 березня він не набрав маму, то вона запереживала", – розповідає Олена Павлівна.
Коли Сергій приїжджав додому, то привіз із фронту кішку з двома кошенятами та вівчарку Чару. Дві кішки залишилися жити у мами, а ще одну та Чару він відвіз громадянській дружині з донькою.
Попрощаються із Сергієм 15 березня, поховають його на місцевому цвинтарі поряд із братами.
Командир мріяв стати військовим
Командир екіпажу Віталій Кобець "Тяпа" до 93-ї бригади прийшов у 2020 році після військової академії. Військовим він мріяв бути з дитинства, казав, що в його маленькому селі нічого особливого на нього не чекало, тому почав кар'єру в армії з військового училища.
Він згадував свій перший бій у Харківській області, тоді ще працював з іншим екіпажем.
Там два ворожі снаряди поцілили в їхній український танк. Один пробив башту, зверху почалася пожежа. Командир Віталій Кобець та водій встигли вискочити, а от навідник опинився у пастці.
"Він проліз у якусь щілину й кричить: "Тяпо", дістань мене". Я на адреналіні заскочив на танк, відкрив люк і дістав його", – розповідав на одному відео Кобець.
Однак кілька уламків поранили "Тяпу", він був у шпиталі, а потім знову повернувся на фронт і з того часу служив з Андрієм та Сергієм.
"Тяпа" був з особливим почуттям гумору, його особливо всі любили. Він завжди був на позитиві, іноді навіть як дитина. У нього в характері не було жорсткості. Коли ми з ним зустрічалися, то складалося враження, що ти прийшов на мирну територію та зустрів хлопця-веселуна. Дуже пишався тим, що в нього саме цей трофейний російський танк, вони відмінно відпрацьовували на ньому. Ми зустрічалися з ними, я підтримував їх із волонтерами, ми товаришували з цим екіпажем", – розповідає головний капелан бригади Олександр Петрушевич.
Хлопці загинули фактично на полі бою. Командира екіпажу вдалося відразу дістати, а ось Андрія та Сергія – ні. Там точаться сильні обстріли, і дістатися до них немає можливості.
Згодом стало відомо, що всіх загиблих вдалося вивезти з поля бою та передати рідним.