Про рішення йти воювати повідомив уже з військової частини: на фронті під Куп'янськом загинув киянин Андрій Бажанов

На фронті на Куп'янському напрямку загинув 31-річний боєць 32-ї окремої механізованої бригади, киянин Андрій Бажанов "Бліц". Хлопець добровільно вирушив на фронт після того, як побачив, що російська ракета влучила в багатоповерхівку у Дніпрі.

У нього залишилися мама, дружина, теща та маленький син, який щоранку прокидався зі словами "Мій тато – захисник". А тепер малюк усім каже, що його тато став ангелом.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Про те, що пішов воювати, нікому не сказав

У мирному житті 31-річний Андрій Бажанов був шеф-кухарем. Працював у київських ресторанах, відкривав заклад у Грузії, а останнім часом працював у ресторані тайської кухні у столиці.

На фронт хлопець вирушив близько року тому добровільно.

"Андрій був дуже емоційною людиною. А тоді йшли обстріли Києва, були прильоти у Дніпрі. Він усе це бачив, непокоївся. До того ж деякі його друзі загинули на фронті. Тоді він ухвалив рішення йти на війну. Відмовляти його було марно, ми це знали. Він такий чоловік: якщо вирішив щось, то так і буде", – розповідає теща загиблого Ліля Ємець.

Сам Андрій "Бліц" в одному з інтерв'ю Фонду "Повернись живим" розповідав, що у військкомат пішов, коли побачив, як російська ракета влучила в багатоповерховий будинок у Дніпрі 14 січня. Тоді там загинуло 46 людей, із них троє дітей.

"Я побачив у новинах влучання в будинок у Дніпрі. Кинув усе і пішов у військкомат. Розумів, що зможу допомогти нашим бійцям, тільки якщо буду серед них".

Про те, що вирішив йти воювати, він не сказав нікому з рідних, навіть дружині Ані. Тільки коли вже у військкоматі сів в автобус і доїхав до військової частини, зателефонував і повідомив, що він уже в ЗСУ.

Врятував щенят із "нуля"

Після того, як потрапив до ЗСУ, Андрій пройшов курси піхотинця. А потім його відправили на навчання до Німеччини, де він став снайпером. Цю спеціальність він вибрав сам. Після повернення з навчання його взяли до 32-ї окремої механізованої бригади, яка воює у Харківській області на Куп'янському напрямку.

Про свій перший снайперський досвід Андрій розповідав так: "Ворога бачив у приціл. Але вистрілити нам не дали, бо ми були на новій позиції. А розкрити себе через одне російське опудало, яке ходило перед нами, не могли. Тоді б по нас прилетіло. Я готовий воювати і ризикувати на передовій. Тому що це наша земля, і нема чого ворогові її топтати. Прийшов – нехай ляже в землю".

Андрій воював на "нулі". Хоч і снайпер, а на фронті доводилося робити те, що накажуть.

Побратими розповідали, що Андрій був сильний і дуже спритний. Коли в окоп прилітала граната, він в одну мить хапав її, доки не вибухнула, і викидав назад, до ворогів.

Один із його побратимів згадує: "Ми пересувалися двома групами, і по нас почало прилітати. Одну групу накрили з мінометів, а нас – із РПГ. Мене поранило в ногу, йти я не міг. Усі поранені чекали на евакуацію. І тут з'явилася група наших хлопців, серед них Андрій. Він одразу кинувся до мене, схопив і потяг. Він завжди був такий: якщо треба – то треба, він не роздумував, кидався виконувати".

І ще Андрій був дуже добрим. Побратими згадують, що якось він із "нуля" притягнув цілий оберемок маленьких щенят. Мабуть, маму їхню убило, а самі б вони не вижили. "І ми стали прикордонниками із собаками", – сміються побратими.

Вдома залишився маленький син

У підрозділі всі знали, що Андрій до війни був кухарем. Якось він приготував цілий казан борщу. При чому нікому не дозволяв втручатися у процес, усе робив сам.

"Борщ був такий смачний, що ми були шоковані, вдома такого не пробували", – згадує його товариш.

Вдома Андрія чекали його маленький син (зараз йому лише 3,5 роки) та дружина Аня.

Андрій з Анею зустрічався ще зі школи. Вони жили в одному районі, ходили до різних шкіл, але гуляли в одній компанії. Тож разом вони були цілих 15 років. Свого сина пара чекала довго, майже вісім років. Андрій був чудовим батьком.

"У нас стоять фотографії Андрія. І щоранку онук прокидався і говорив: "Мій тато – захисник". А коли нам повідомили про смерть Андрія, то ми біля фото поставили свічку, наділи жалобну стрічку. Онук прийшов із садка, побачив і запитав: "А що, тепер мій тато ангел?" – розповідає Лілія.

Також у загиблого залишилася мати Наталія.

Андрія вже поховали у рідному Києві. Попрощатися з ним прийшло багато людей – друзі, колеги, побратими, знайомі.