Відео дня
Путін більше не зможе вести війну? Є три хороші та одна погана новина. Інтерв’ю з Мельником
Попри масовані атаки країни-терориста Росії на Україну, вона може втрачати ресурси передусім через три причини. Перша – обмеженість арсеналу ракет. Так, він дуже великий, але не безмежний. Є обмеження технічного характеру, а також необхідність зберігання певного стратегічного запасу. Друга – наближення російської економіки до великих проблем. Власне, її стан вже сьогодні не дуже добрий. Світові ціни на нафту – це ахіллесова п’ята режиму. Третя причина – неякісний особовий склад. Так, Росія має можливість компенсувати свої втрати й навіть залишатися "у плюсі", але з кожним поповненням якість війська стає гіршою і гіршою.
У чому полягає погана новина для України? У тому, якщо в Кремлі зрозуміють, що їхні справи геть кепські, вони можуть піти на непопулярний крок – мобілізацію, і за місяць кинути на фронт 300 тисяч нових вояків. Звісно, це буде просто "м'ясо", але такій кількості Україні не буде що протиставити.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– Бачимо, що останнім часом ворог збільшує кількість своїх атак – чи то у відповідь на спецоперацію "Павутина", чи з іншої причини. Чи вважаєте ви, що сьогодні у ворога є намагання і ресурс для того, аби здобути більшого в Україні, зокрема, територій? Чи ресурс вичерпується, і Росія фактично використовує свої останні можливості?
– Передусім потрібно постійно нагадувати не лише іноземній публіці, а й нашим громадянам, що атаки Росії не варто сприймати як відповідь на наші дії. Вони можуть це в такий спосіб пояснювати для легітимізації своїх воєнних злочинів. І це не фігура мови – це те, що підпадає під визначення воєнних злочинів. Я маю на увазі невибіркове застосування зброї по цивільних об’єктах.
Це не є відповідь на наші дії. Це російський наратив. І ті, хто його якимось чином використовує, по суті, підіграють йому. На жаль, на це купується дехто в Україні. І ще гірше, коли лідери великих держав, таких як США, повторюють це публічно.
Дійсно, обстріл (6 червня. – Ред.) подавався російською пропагандою як відповідь на операцію "Павутина". Він був одним із наймасовіших, але не став унікальним ані за кількістю застосованих засобів ураження, ані за кількістю жертв, причому серед цивільного населення. Під час операції "Павутина" не загинув жоден не те щоб цивільний, а навіть російський військовий. Це до того, що Росія звинувачує Україну у тероризмі.
За даними різних джерел, насамперед української розвідки, Росія володіє арсеналом засобів дальнього ураження, зокрема крилатих та балістичних ракет, починаючи від десятків, якщо ми говоримо про "Кинджали", і закінчуючи тисячами, якщо йдеться про С-300, які використовуються як "поверхня – поверхня" і якими Росія обстрілює Харків чи інші прифронтові міста.
Тобто арсенал у Росії величезний. Але це не означає, що Росія має безмежні можливості нарощувати ці атаки і що вона за бажання може збільшити добову порцію у рази. Тому що є обмеження технічного характеру. Коли йдеться про певні типи крилатих і балістичних ракет подвійного призначення, які можуть нести як звичайну, так і ядерну боєголовку, Росія має тримати певний стратегічний залишок.
– Який ваш прогноз щодо наступних можливих масованих атак на Україну?
– У нас вже був досвід, коли в травні атаки тривали три доби поспіль. Тому логічно очікувати, що така атака не одноразова акція, що може бути повтор найближчими днями. На жаль, моя оцінка така.
– А як щодо загального ресурсу Росії для ведення війни?
– Що стосується оцінок того, чи Росія вже намагається використати залишки вікна можливостей чи ні, то тут важко казати. Дійсно, ця літня кампанія – називаємо так умовно, адже активізація цієї фази розпочалася ще навесні й теоретично вона може тривати до сезону дощів, до осені. Адже зрозуміло, що у певний момент підуть дощі й погода погіршиться настільки, що активні наступальні дії буде проводити складніше – навіть того характеру, який ми спостерігаємо, тобто продавлювання оборони України "м’ясними" штурмами.
Навряд чи зараз із зовнішніх оглядачів чи самих росіян може сказати, якою буде ситуація для Росії в економіці, у міжнародному плані й наскільки довго ці сприятливі умови можуть тривати.
Є різні оцінки щодо російської економіки. Однозначно можна сказати, що справи, м’яко кажучи, йдуть не зовсім добре. Про це сигналізують уже офіційні особи в Росії. Які цілі вони переслідують? Звичайно, не інформування українців. Там триває давня внутрішня боротьба. Але те, що ця інформація вже вилазить на поверхню, є ознакою того, що ці тривожні тенденції настільки очевидні, що їх немає сенсу приховувати.
Наполеону приписують слова: "Для того, щоб виграти війну, потрібно три речі: гроші, гроші і гроші". Без грошей довго не повоюєш, і росіяни, які причетні до схвалення рішень, це розуміють.
Є ще один цікавий факт, про який варто згадати: росіяни досить добре посприяли радикальному рішенню ОПЕК+, насамперед Саудівської Аравії. Буквально нещодавно ця країна ухвалила рішення про нарощування видобутку нафти з огляду на недобросовісність інших партнерів по ОПЕК. Зокрема, серед них згадується і Росія. Зараз Саудівська Аравія робить ставку на зменшення ціни, але збільшення обсягів видобутку, і це, на їхній погляд, вирішує два завдання. Перше – це підтримання або нарощування власних прибутків, друге – усунення конкурентів, які не можуть витримати тривалий час низькі ціни на нафту. Це одна з ахіллесових п’ят російської економіки, яка для них найбільш важлива.
Це позитивні розклади стосовно можливостей Росії продовжувати цю війну і нарощувати наступальні зусилля.
Ще один фактор – це жива сила росіян. Є різні дані, різні оцінки, але загалом, якщо характеризувати картину, то зараз Росія здатна поповнювати втрати із невеликим плюсом. Цей невеликий плюс створює надзвичайно великі проблеми для українських Сил оборони, але він не дає можливості Росії створити якийсь стратегічний резерв, який міг би стати великою неприємною несподіванкою для України. Вони змушені перекидати сили з одного місця на інше, тому що вільних резервів у них немає.
Плюс періодичне оновлення в 30-35 тисяч на місяць – це не те саме, що заміна танка, який вийшов з ладу, новим танком. Це бойова одиниця не тієї якості. Чим більший темп оновлення особового складу, тим менше можливостей його тренувати. Якість вояків об’єктивно знижується. І в цьому полягає ще один оптимістичний варіант цієї історії.
– А як щодо песимістичного?
– Песимізм, а точніше занепокоєння полягає в тому, що якщо в Кремлі у певний момент зрозуміють, що справи йдуть дуже погано, якщо Путін побачить, що можливі втрати від оголошення чергової мобілізації не будуть такими страшними порівняно з неоголошенням мобілізації, Росія просто може протягом одного місяця кинути на фронт 300 тисяч живого "м’яса". І це може стати поворотним моментом війни, тому що я поки що не бачу, що Україна може протиставити цьому.
– Але ж ці 300 тисяч живого "м’яса" треба чимось озброювати, чи не так?
– Так, якщо ми говоримо про нормальні підходи. Але якщо ми говоримо про так звані лінійні батальйони, то автоматів Калашникова чи трьохлінійок (гвинтівка Мосіна-Нагана. – Ред.) в них достатньо. Це та їхня відпрацьована тактика "м’ясних штурмів", коли солдату можна навіть не давати автомата. Його завдання – добігти до наступної посадки чи просто донести, чи то води, чи то боєприпасів тим, хто закріпився, тобто використовувати його як ішака. Отже, я не думаю, що це буде суттєвою перешкодою для росіян.