Путін де-факто пропонує Польщі та Угорщині захопити частину України. Інтерв’ю з Шарпом

Існує кілька основних сценаріїв щодо війни в Україні: від найімовірнішого – тривалої війни – до менш ймовірного – швидкого миру вже до кінця 2026 року. Проте, об’єктивно російсько-український переговорний процес може бути результативним лише у двох аспектах: обмін полоненими та тілами загиблих, а також мораторій на авіаудари. Поки кремлівський диктатор Володимир Путін вірить у те, що може захопити всю Донецьку область, поки Україна не готова віддати агресору свої території, немає жодної перспективи укладення мирної угоди.

Щодо логіки дій Кремля, то вона очевидна: він має намір використати будь-яку нагоду, щоб піти далі й захопити більше, при цьому кінцева мета – знищити Україну як державу. У цьому контексті абсолютно не випадковими є заяви Кремля про те, що нібито Польща та інші країни ЄС, які межують з Україною, можуть захопити частину територій нашої країни. Де-факто, це запрошення сусідів України до поділу нашої країни. У цій ситуації вкрай важливе посилення оборонного потенціалу України, навіть коли в Кремлі зміниться влада.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– На сьогодні розглядаються три базові сценарії щодо війни. Найімовірнішим, із ймовірністю близько 60%, вважається сценарій затяжної війни низької інтенсивності, оскільки ресурси обох сторін вичерпуються. На другому місці в рейтингу – так званий "фінський сценарій", тобто припинення вогню на лінії зіткнення без визнання окупованих територій російськими. Третій сценарій – швидкий мир уже в поточному 2026 році, але ймовірність його не перевищує 15%. Як ви оцінюєте такий рейтинг? Який сценарій вважаєте найімовірнішим і чому?

– Перш за все, я б не обчислював імовірності різних сценаріїв у відсотках, це не той випадок. Так, для ілюстрації імовірності так легше, але це інтуїтивні оцінки. У даному випадку про відсотки тут не може бути й мови.

У своїй оцінці того, що може статися, я абстрагуюся від різних емоційних та особистісних оцінок. Виходимо приблизно з наступного. Наразі тривають переговори, зокрема, щодо великої угоди, а також угод нижчого рівня. Наприклад, мораторій на удари по тих чи інших об’єктах у тилу сторін. Ну і, нарешті, найнижчий рівень – це обмін полоненими, наприклад, і передача тіл загиблих.

Отже, з передачею тіл загиблих та обміном полоненими все досить просто, точніше, не завжди просто, але це відбувається і, судячи з усього, відбуватиметься. Тут ймовірність укладання угод де-факто становить 100%, періодично вони укладаються. Щодо мораторію на удари – тут є певна ймовірність, і я не вважаю її низькою. Імовірність того, що вдасться укласти ту чи іншу угоду, я б сказав, більша. Якби Україні вдалося продемонструвати більш вагомі козирі на полі бою з точки зору ударів по російських тилах, наприклад, кілька десятків балістичних ракет на місяць по російських об’єктах, я б говорив про те, що ймовірність такої угоди найвища, причому на дуже непоганих умовах для України. Я маю на увазі ті чи інші обмеження та повітряні елементи повітряного перемир’я.

А ось із великою угодою все складніше. І тут мій розклад, як я його бачу, досить очевидний. Для Путіна на даний момент, наскільки я можу зрозуміти, є завдання-мінімум – це захоплення Донецької області. У нього в душі й поза нею є всілякі більш максималістські завдання. І, найімовірніше, якщо він відчує якусь можливість, він спробує зачепитися за більш максималістське завдання. Наприклад, якщо він бачить, що десь розвалюється український фронт, або що допомога Україні різко скорочується, або виникли ще якісь обставини, безумовно, він піде й у бік більш максималістських завдань. Але мінімальне завдання для того, щоб здаватися певним переможцем за очками – це захоплення Донецької області.

Тепер, увага, питання: чи вірить він, що можливе захоплення Донецької області? Моя відповідь – так, він, безумовно, вірить у те, що військовою силою це можливо, навіть якщо це відбуватиметься дуже повільно. Відповідно, звідси висновок: доки він не втратив віри в те, що може захопити Донецьку область у найближчій перспективі, скажімо, до кінця 2027 року, для нього немає причин йти на угоду, яка не передбачає передачу Росії Донецької області.

Відповідно, якщо позиція Росії не змінюється, якщо позиція України не змінюється, якщо Україна відмовляється передати Донецьку область, то в найближчій перспективі я не бачу жодної можливості для прориву в напрямку укладення великої угоди.

Позиція Росії точно не змінюється, тому що Путін явно вірить, що він може захопити Донецьку область. Якщо не змінюється позиція України, то все, немає жодних сценаріїв, бойові дії тривають, Путін потихеньку тисне на Донецьку область, й далі по мірі розвитку подій сторони коригують свої позиції. Наприклад, якщо раптом Путін через сім місяців переконається, що захопити Донбас неможливо, він постане перед вибором: а навіщо я це все роблю, якщо, хай там як, нічого не виходить?

Але для цього він має втратити надію, чого поки що немає. Відповідно, далі можуть відбуватися різні події – зовнішньополітичні та, наприклад, поява на арені тих чи інших нових можливостей, удари по тилах тощо, але мій прогноз, якщо відкинути всяких "чорних лебедів" або якийсь абсолютно несподіваний розклад, полягає у тому, що війна триватиме, Путін намагатиметься захопити Донбас. Він вважає, що в нього для цього є багато часу, і що за цей час – рік і більше – він обов’язково встигне це зробити.

Ще один нюанс – це мобілізація в Росії. Я виходжу з того, що, якщо Путін упевнений, що він за рік з чимось захопить Донбас, то, найімовірніше, не піде на мобілізацію. Але якщо він вирішить, що без мобілізації буде зовсім погано й неможливо, або вважатиме, що за умови мобілізації він зможе набагато швидше завершити операцію та мінімізувати втрати, то він піде на мобілізацію. Такий крок, як мобілізація, з військової точки зору додасть Росії козирів, але оскільки це дуже проблематично з політичної та економічної точки зору, якщо він вважає, що у нього й так справи йдуть добре, він на неї не піде.

Найближчим часом побачимо, що буде з мобілізацією, але загальний прогноз такий: якщо хтось абсолютно несподівано не змінить своїх позицій, війна триватиме, Путін намагатиметься захопити Донбас і все, що можна попутно, сподіваючись при цьому, що якщо раптом ситуація різко покращиться, то можна буде захопити й щось більше.

– Наступне запитання якраз стосується того, щоб захопити щось більше. Ми дуже часто, коли говоримо про ультиматум, який висуває Україні Кремль, забуваємо про те, що Кремль записав до своєї конституції Запорізьку та Херсонську області, але поки що ці дві області залишаються поза увагою. Проте, якщо Путін отримає всю Донецьку область, його наступним завданням буде здобути контроль над усією Запорізькою та всією Херсонською областю. Чи не так?

– Я скажу більше: крім того, що він записав, є речі, яких він не записав, але вони теж очевидні, виходячи з тих цілей, яких Путін переслідував на початку масштабної війни, виходячи з натяків у його висловлюваннях. Для мене, наприклад, очевидно, що за сприятливих для нього обставин він хотів би всю Україну або майже всю, наприклад, захопити значну частину території, щоб на решті була квазідержава. Він би не відмовився від того, щоб якісь західні частини України захопили західні країни з тим, щоб пов’язати їх круговою порукою.

На мою думку, коли він свого часу стверджував, що поляки хочуть захопити Львів, це було своєрідною пропозицією полякам чи угорцям, мовляв, ви долучитеся, і в цьому випадку Росія опиняється не в ізоляції, а нібито разом з усіма, а заодно вони беруть на себе частину проблем. Причому йдеться про території, які Росії загалом не потрібні і які вона вважає заселеними ворожим населенням – я маю на увазі найзахіднішу частину України. Це залишимо осторонь.

Але, наприклад, Одеська, Миколаївська області. Вони не прописані в російській конституції, але я абсолютно не сумніваюся, що за найменшої можливості їх захопити, якщо росіяни відчують, що це вигідно, вони намагатимуться це зробити.

Тому поки Путін при владі й навіть коли при владі буде хтось інший, більш миролюбний, Україна завжди має виходити з того, що ці плани можуть виникнути або нікуди не зникнути – за можливості захопити дуже багато, у тому числі південь правобережжя. Це безперечний фактор.

Якщо Росія відчуває, що вона з низки причин, насамперед військових, не може просуватися далі й зупиняється, тут ми переходимо до Запорізької та Херсонської областей. Дістатися до міста Запоріжжя зовсім не просто, хоча воно, загалом, розташоване неподалік. Захопити лівобережну частину Запоріжжя – це дуже складне завдання. З військової точки зору, зараз Росія не може переправитися на правий берег Дніпра. Але якщо на якомусь етапі вона відчує, що цього можна досягти за прийнятну ціну, вона спробує це зробити.

Завдання українського керівництва та українського суспільства – створити таку ситуацію, за якої для Росії спроба захоплення правобережжя, а саме Запоріжжя та Херсона, означатиме настільки неприйнятну ціну, що вони навіть не наважуватимуться про це думати.

Відповідно, захоплення якихось територій Запорізької, а також Харківської областей і, ймовірно, Дніпропетровської та Сумської тут і зараз паралельно з війною за Донецьку область – це само собою зрозуміло. Але далі, якщо раптом укладуть угоду, то тут потрібно виходити з того, що Росія може спробувати потім повторити це. Це має бути основоположна передумова. Виходячи з неї, Україна має будувати і свою військову промисловість, і свої Збройні сили, щоб Росія згодом не спробувала скористатися таким шансом. Тут дуже багато залежить і від українців, як вони потім готуватимуться до війни, і від російської влади.

Є історичний приклад Фінляндії за підсумками війни 1940 року. Адже Радянський Союз теж думав піти далі, але потім це не вдалося, потім була Друга світова війна, і в підсумку ситуація, коли Фінляндія поступилася територією, не призвела до того, що Радянський Союз пішов далі, хоча така перспектива явно вимальовувалася, але не склалися політичні обставини. У підсумку сьогодні Фінляндія – високорозвинена, сильна, незалежна країна, яка хоча й втратила дуже важливу територію, проте як нація, як держава існує й аж ніяк не перебуває під загрозою, як це було раніше. Але гарантувати, що така втрата території та поступки призведуть до таких наслідків, як у Фінляндії, ні в якому разі не можна.

Тож ситуація складна, і потрібно виходити з того, що Путін завжди прагнутиме більшого, і якщо відчує, що у нього є шанс, він ним скористається. Але поки що у нього немає шансу на більше, у нього є просто певні мінімальні завдання, без яких він, що називається, не може. Як я бачу, без Донецької області він не може, і доки він вірить у те, що може її захопити, він продовжуватиме війну.