Союзники вирішують: допомагати Україні чи озброюватися самим. Інтерв’ю з Мельником

У керівництві країни-агресора Росії знову заговорили про поділ і розшматування України. Мовляв, від нашої незалежної держави має залишитися лише Львівщина тощо. Власне, це свідчення того, що ціль Кремля – знищення України як держави – залишається незмінною, а загроза – перманентною. Ще 2014 року у Кремлі розробили план "Підкова", що передбачав відрізання від України величезних шматків територій, а те, що лишалося, мали нарізати "як салямі" на менші й менші фрагменти.

У ситуації, що склалася, західні партнери України можуть піти двома шляхами. Перший – усвідомити, що найкращий спосіб уникнути прямого військового зіткнення з Росією – забезпечити перемогу України у цій війні. Другий – зневірившись в українській перемозі, звести допомогу нашій країні до мінімуму та почати нарощувати власні оборонні можливості. Втім, у реальності, найімовірніше, буде комбінація цих підходів. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Американський Інститут вивчення війни звернув увагу на публічні заяви кремлівських керівників і побачив посилення риторики, що наполягає на гіпотетичному "розділі" України після нібито їхньої перемоги у війні. Дивлячись на мапу бойових дій, ми бачимо, що до такої "перемоги" агресору ще далеко. Але чи вважаєте ви, що суто теоретично така небезпека існує?

– Можна подякувати Інституту вивчення війни за те, що вони вчергове звернули увагу на російську риторику, на незмінну стратегію російського режиму у цій війні, попри те, що Путін періодично декларує цілі цієї "спецоперації". Путінський, російський режим не відмовився від цілі знищити Україну. А поділ України – це лише спосіб, у який він збирається це зробити.

У цьому випадку вони так само, як і на лінії фронту, зондують ґрунт, де можна знайти якісь слабкі місця. Очевидно, що ці останні заяви були підігріті скандальними висловами праворадикальних сил в Угорщині та Румунії. Тобто це намагання підбадьорити опонентів української незалежності у різних країнах.

– Але як реальну загрозу сьогодні ви це не розглядаєте?

– Загроза залишається незмінною, і її рівень є досить високим. У 2014 році Росія мала план "Підкова". Тобто це умовна підкова, якщо накласти на мапу України, яка охоплювала нашу територію від півночі і аж до Придністров’я. Отже, йшлося про те, щоб відрізати Україну від так званої Новоросії, відрізати від моря, поставити на коліна українську економіку тощо. А далі нарізати Україну як салямі, шматками, ділити, створювати квазіутворення з контрольованими маріонетковими урядами на чолі.

Ця ідея – далеко не нова. І, як ми бачимо, ця загроза нікуди не поділася. Змінилися лише методи, якими Росія намагається досягнути цієї мети. Отже, це загроза перманентна.

– Британський прем’єр Ріші Сунак заявив, що у разі, якщо Росія "розгорне гармати" у бік Великої Британії, вони готові дати відсіч. Ми бачимо, як він просуває у західному політичному середовищі попередження про те, що Путін може піти далі і що країнам НАТО не варто почуватися у повній безпеці. Чи вважаєте ви, що ця риторика – не лише Ріші Сунака, а й низки інших західних лідерів – свідчить про те, що Європа прокинулася. І що як наслідок Україна може очікувати на збільшення військової допомоги?

– Тут є кілька моментів. Заява Ріші Сунака радше була реакцією на попередню низку заяв, які прозвучали. Зокрема, можна згадати заяву головнокомандувача армії Естонії Херема, голови військового комітету НАТО генерала Бауера, заяву міністра оборони Німеччини Пісторіуса. Все це відбулося буквально протягом останніх тижнів.

Головне у цих заявах: військові начальники, керівники оборонних відомств серйозно припускають ймовірність прямого військового зіткнення з Росією. Це перше. Коли вони говорять про напад, це не обов’язково напад у такій формі, як це трапилося 24 лютого 2022 року. Найімовірніше, напад буде здійснений в інший спосіб, так званий гібридний.

Друге, на що вони також звертали увагу, – наразі немає впевненості у тому, що чи то колективно Альянс, чи то на національному рівні вони готові до відбиття цього нападу. А наступне – коли говорилося про терміни, від 2 до 5 років.

Як на мене, це не стільки ймовірні терміни прогнозованих сценаріїв, скільки намагання підготувати власні спроможності для цього нападу. Ці керівники в ідеалі допускають, що, якщо почати підготовку негайно, то за 2-5 років вони зможуть впевнено сказати, що Росія успіху не досягне. Тобто наявні сили стримування переконають потенційного агресора у безперспективності застосування військових інструментів для досягнення мети.

У Великій Британії були повідомлення, що скорочення сухопутних військ від 120 до 80 тисяч, яке відбулося останнім часом, – це процес, який потрібно негайно зупинити і повернутися до збільшення армії. Але тут визнається, що є великі проблеми із рекрутингом. Сьогоднішнє британське суспільство та інші суспільства у розвинених країнах настільки розслабилися за останні 30 років, що зовсім не бажають не те що воювати, а навіть іти на військову службу. Адже зрозуміло, що це не той рівень свободи, комфорту тощо. Отже, це була спроба привернути увагу до проблеми.

Повертаючись до заяви Ріші Сунака – мені видається, що ціль, яку він мав, – не заперечувати загрозу, яка походить від Росії. Але це все-таки якимось чином заспокоює суспільство. Адже якщо сказати, що ми беззахисні, це викличе масу питань, у тому числі до влади чи політичної сили, яку представляє прем’єр. А вони напередодні виборів. Думаю, найімовірніше, це була не стільки впевненість в оборонних спроможностях Великої Британії, скільки спроба заспокоїти суспільство, плюс певні партійні мотиви, пов’язані з виборами.

Щодо того, яким чином ці процеси можуть вплинути на підтримку України, то це чудова постановка питання. Тому що зараз може бути щонайменше два варіанти, а скоріш за все – комбінація. Перше – якщо партнери України дійдуть висновку, що найкращий, найефективніший спосіб зменшити ризики такого сценарію, тобто прямого військового зіткнення з Росією, – це завдання поразки Росії у війні з Україною. Якщо вони дійдуть такого висновку, наступний логічний крок буде – забезпечити Україну усім необхідним для того, щоби ця поразка відбулася, і якомога швидше.

Другий варіант особисто мене дуже турбує. Таке враження, що дехто з європейських західних політиків начебто вже змирився з тим, що шанси України виграти цю війну мінімальні. Тому час включати інший сценарій – не стільки допомагати Україні, скільки переключати значні ресурси на зміцнення власних оборонних спроможностей. І тоді це, звичайно, матиме доволі серйозні наслідки для України.

Якщо мої припущення правильні, то прихильники першого варіанта зараз повинні докласти максимум зусиль, аби другий табір не взяв гору. Але думаю, найімовірніше, буде комбінація, тобто буде підтримка України і збільшення інвестицій у власну обороноспроможність – як збільшення виробництва, так і переозброєння національних збройних сил.