Путін обмовився за Фройдом, колапс може трапитися раптово. Інтерв’ю з Мельником

Глава Кремля Володимир Путін невдало пожартував – мовляв, чим будемо займатися, якщо "СВО" – війна в Україні – закінчиться. Це була обмовка за Фройдом, що доводить: російський диктатор фактично живе війною, вона стала формою його існування і виживання. Водночас об’єктивно Росія не має ресурсу на ведення війни протягом десятиліть. Навіть більше – країна-агресорка наближається до колапсу, який може трапитися будь-коли і раптово.

Після "єдиного дня голосування", яке призначене на кінець вересня, у Росії може бути оголошено нову масштабну хвилю мобілізації. Але вона можливо не принесе результатів, на які сподіваються у Кремлі. По-перше, частина росіян може просто виїхати з країни, а по-друге, навіть якщо режиму вдасться набрати сотні тисяч, це означатиме, що ці люди будуть вилучені з економіки, а їхня підготовка і забезпечення стануть новою величезною проблемою окупаційного війська.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Путін нібито пожартував. Він сказав: "От "СВО" закінчиться, і чим ми будемо займатися?" У цьому контексті аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) дійшли висновку, що Кремль почав готувати росіян до життя в умовах постійної війни. Як ми пам’ятаємо, раніше Путін не раз говорив про "довгу війну". А як щодо об'єктивних підстав для такої риторики? Чи дійсно у Росії є ресурси, щоб вести війну ще протягом одного, двох, п’яти, десяти років?

– Давайте почнемо з цього, як ви кажете, начебто жарту. Тому що це те, що називається обмовка за Фройдом. Він, може, і не збирався цього говорити, але все одно вирвалося. Це говорить про те, що в голові Путіна війна стала сенсом його сьогоднішнього життя, його діяльності. Ознаки цього також є в тому, як він коментує якісь тактичні події на фронті. Залишимо осторонь об'єктивність його коментарів, але він, як отой хлопчик, глибоко вникає в усе це, тобто фактично живе цим.

Якщо говорити про те, чи він планував війну, чи готувався до неї, то до певної міри так, адже була Грузія, була Сирія. Він поступово йшов до цього. Якщо брати конкретно події, які почалися 24 лютого 2022 року, то він вочевидь розраховував на бліцкриг, "Київ за три дні". Але це не означає, що він би зупинився.

Війна давно стала для нього сенсом життя, а сьогоднішня війна – це не лише сенс життя, а це в принципі сенс його виживання. Як політично, так і просто як фізичної істоти. Отже, за Фройдом, він щиро розказав про свої подальші наміри.

Друге питання, яке ви абсолютно правильно ставите – а чи є для цього ресурси? Про це свідчать певною мірою об'єктивні оцінки стану російської економіки, настрої російського населення. Аналітична структура у незалежній демократичній державі відразу доносить інформацію до керівництва країни й попереджає про ризики. Наприклад, як це відбувалося із війною США проти Ірану. Американські посадовці, сьогоднішні та колишні, кажуть, що об'єктивно США цю війну довго продовжувати не можуть, і удари, які почалися, ситуацію не змінять.

Натомість в Росії такого абсолютно немає. Ніхто не наважиться сказати Путіну, що це шлях мало того, що тупиковий, але й веде прямо до руйнації російської держави і країни. Жодного стримування в Росії абсолютно немає. Путін сам їх знищив, а росіяни теж не надто чинили опір цьому.

Тому, підсумовуючи, можна сказати, що скоріше за все в Росії ресурсів для того, аби продовжувати цю війну протягом десятків років, немає. У певний момент це може призвести до колапсу або ж, у кращому випадку, просто підірве перспективи якогось розвитку Росії як країни, як держави на десятиліття вперед.

Тому для Путіна логічно було б шукати якийсь вихід, як цю війну завершити, як йому президент Казахстану Токаєв дружньо порадив на камеру, мовляв, давай будемо якось закінчувати, а тоді вже далі врегульовувати конфлікт. Отже, з одного боку, в Путіна є намір вести війну безкінечно довго, а з іншого – є хронічна проблема з оцінкою спроможностей Росії вести тривалу війну на виснаження.

– І не виключено, що про цей колапс, про який ви сказали, Путін може дізнатися останнім.

– Є такий вислів: авторитарні, тоталітарні режими, особливо коли йдеться про такі великі держави, як Росія, надзвичайно стійкі до моменту, коли наступає колапс. Скоріш за все, як це вже бувало в російській історії, якщо такий колапс трапиться, то це станеться несподівано. Про це говорять багато аналітиків, в тому числі експертів з Росії, з історії революцій і заколотів тощо – про те, що немає залізобетонних ознак, які дозволили б спрогнозувати, у якій часовій перспективі це може статися. Але тоді, коли це дійсно стається, усі згадують, що всі ознаки, всі "інгредієнти" колапсу вже були.

– Схоже, Путін покладає дуже великі сподівання на те, що зможе набрати велику додаткову кількість людей у своє військо завдяки мобілізації. Зокрема, озвучуються прогнози, що таке рішення може бути схвалено в Росії відразу після так званого "єдиного дня голосування", який відбудеться наприкінці вересня. Може йтися про додаткових 300-500 тисяч, які невдовзі можуть опинитися на фронті. За вашими оцінками, чи такий варіант можливий? Чи може в Росії виникнути спротив проти таких дій Кремля?

– Перше – щодо ймовірної мобілізації. Громадська думка в Росії до цього готується, час від часу лунають заяви, які потім намагаються спростувати, а потім йде офіційне запевнення про те, що, мовляв, ні-ні, жодної мобілізації не готується. Для росіян, навчених історичним досвідом, це чіткий сигнал того, що саме так і буде. Тобто, якщо влада обіцяє, що чогось не буде, то це точно буде. Так було з пенсійною реформою, з цінами на пальне тощо.

Тому, коли російське населення опитує ВЦИОМ, воно декларує, що довіряє Путіну, хоча насправді вони не довіряють. Ні Путіну, ні взагалі російським офіційним особам, бо, якщо їм щось обіцяють, цього точно не буде. Через це вони вже морально готуються до такого сценарію. Є також опосередковані свідчення про це, наприклад, зростання кількості запитів "як виїхати з Росії". Тобто певна частина населення вже готується, щоб завчасно уникнути цього.

В якій формі буде ця мобілізація? Скоріш за все, буде залучено відпрацьований сценарій прихованої мобілізації, хоча дехто не виключає, що Путін відкрито запровадить воєнний стан. Підґрунтям для цього може стати наратив про те, що, мовляв, проти Росії воює увесь Захід. Мовляв, Путін цього не хоче, але змушений піти на такий крок.

Є різні варіанти, але, на мій погляд, скоріше за все, буде вже відпрацьований сценарій 2022 року. До речі, указ, яким тоді була оголошена часткова мобілізація, й досі не скасований. Нічого нового затверджувати не треба. Воєнкомати, Росгвардія, полігони – вся інфраструктура для цього вже підготовлена. Скоріше за все, що це не буде до виборів, а відразу після, хоча, звісно, можуть бути певні несподіванки для режиму.

Скоріше за все, контрактів не буде, тому що в такому разі треба буде все-таки якимось чином отримати згоду рекрута, бо він має поставити підпис. Найпростіше – це все-таки часткова мобілізація, насамперед, це резервісти, ті, хто вже мають певні формалізовані стосунки з російськими збройними силами. Це також тимчасово окуповані території України, де росіяни від самого початку не надто церемонилися.

Що це дасть? Знову ж таки, повертаючись в 2022 рік, відсотків 50 після базової підготовки протягом тижня чи двох з маршевими батальйонами будуть одразу кидатися на затикання дірок. Якась частина буде готуватися, щоб поповнювати втрати.

Ключове питання яке ставлять, у тому числі, російські воєнблогери: теоретично мобілізаційний резерв чоловічого населення в Росії майже не обмежений, але працездатна частина чоловіків виривається з російської економіки, забирається в армію. Це перше. Друге – хто їх буде готувати до сьогоднішніх умов введення війни, де ті професійні інструктори? Третє – чим їх озброїти? Мається на увазі не лише стрілецька зброя, але та ж сама техніка. Якщо в них зараз вже тотальний дефіцит з легкою броньованою технікою, вони пересуваються на "Жигулях", ВАЗах, то тоді ця проблема загостриться ще більше.

Підсумовуючи: Путін може піти на цей величезний ризик, але чи це додасть бойових атакуючих спроможностей Російській Федерації, чи, навпаки, підірве їх? Далеко не факт, що збільшення чисельності особового складу призведе до підвищення рівня бойової готовості російської армії.