Відео дня
Путін отримав стусана з Вашингтона, а нахабство Кремля – велика гра. Інтерв'ю з Ольгою Курносовою
У розпал переговорного процесу щодо війни в Україні країна-агресор Росія знову нагадала про свої ультиматуми. Окупант хоче "передачі" чотирьох українських областей – Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської – під свій контроль, "демілітаризації" України та гарантій позаблокового статусу нашої країни. Крім того, агресор вимагає від НАТО повернення до кордонів 1997 року. Що стоїть за цими ультиматумами та відверто нахабними вимогами?
Нічого. Це проста гра, яку веде Кремль. Але за певними ознаками можна зрозуміти, що очільник Білого дому Дональд Трамп тисне на кремлівського диктатора Володимира Путіна. Наприклад, російська делегація на переговорах у Саудівській Аравії 18 лютого спочатку складалася з нестатусних осіб. Потім, "отримавши стусана з Вашингтона", Путін був змушений терміново направити в Ер-Ріяд главу МЗС Лаврова. Але по-справжньому знаковою подією для розуміння ситуації буде зустріч Трампа та Путіна.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловила російська опозиціонерка Ольга Курносова.
– У червні минулого року Путін озвучив свої вимоги щодо України, зокрема про "передачу" Росії чотирьох українських областей. Днями ті ж вимоги були озвучені Небензею та Лавровим: чотири області плюс "демілітаризація" України та нейтральний статус. Постає питання: що стоїть за цією самовпевненістю Кремля, за цими нахабними вимогами та ультиматумами?
– Відповідь: нічого. Це тактика, яку застосовує Кремль перед початком переговорів. Насправді варто звертати увагу на інше. Так, справді, вони демонстрували виняткове нахабство. Як тільки вони віддали американця, який був у в'язниці, одразу посадили наступного.
Але звертаємо увагу на інше. Трамп тисне, але непублічно, бо того, хто був ув'язнений, уже випустили. Звертаємо увагу на делегацію. Спочатку Путін з нахабною пикою відправив як делегатів взагалі нестатусних людей. Потім, мабуть, отримавши стусана із Вашингтона, терміново вилетів Лавров. Тобто зауважте, як швидко змінилася ситуація: ще наприкінці минулого тижня в делегації Лаврова не було, а в неділю він уже успішно зібрав лахи й летів до Ер-Ріяда. І навіть міністерство закордонних справ працювало в неділю, аби підготувати цей візит.
Тож дивимося. Так, звичайно, Москва демонструє впевненість, але насправді вони дуже зацікавлені в цих переговорах. До чого ж додавить Трамп, побачимо.
Насамперед треба звертати увагу на те, коли й чи взагалі зустрічатимуться перші особи. Як тільки ми почуємо про те, що буде зустріч Трампа та Путіна, це означатиме, що делегації просунулися. Якщо такої зустрічі не буде, це означає, що переговори поки що не увінчалися нічим, жодним успіхом.
– З боку Кремля прозвучала ще й нова вимога: вони не хочуть бачити представників Європи на переговорах. До речі, на екстреному саміті в Парижі 17 лютого обговорювалася небезпека вилучення Європи з переговорного процесу. Це серйозний ультиматум Кремля, чи справді вони не сідатимуть за стіл переговорів із європейцями, чи просто чергова гра?
– Тут питання навіть не в тому, будуть європейці чи ні, а в іншому. Ми побачили, що за три роки повномасштабної війни й досі європейський військово-промисловий комплекс працює повільніше, ніж аналогічний у Росії. Тому для того, щоб справді мати можливість відображати погрози, що походять від Росії, треба якось поворухнутися. І мені здається, ця небезпека набагато вища, ніж присутність чи відсутність європейців за переговорним столом.
Більше мені сказати нема чого. Поки ми не побачимо, куди готовий рухатися Кремль і чи є в принципі поле для можливих переговорів, у нас не буде розуміння. Такого не може бути, щоб Україна викручувала руки, а Кремль нікуди не рухався. Це буде поразкою для Трампа. Але якщо він готовий до поразки, на мій погляд, це вже не Трамп.
– Нещодавно Пєсков вкотре поставив під сумнів суверенітет України. Він заявив про "дефіцит" суверенітету та про те, що Україні не можна вірити на слово. Чи вважаєте ви, що це своєрідна підготовка до порушення домовленостей, які можуть бути досягнуті в майбутньому? У той момент, коли це потрібно Кремлю, він заявить: так Україна ж не має суверенітету – і дасть собі право порушити всі домовленості.
– Знаєте, ця дивна історія, коли Путін намагається виставити Росію єдиним правонаступником Радянського Союзу... Власне, він багато для цього робив. Як ми пам'ятаємо, місце у Раді Безпеки Росія отримала не лише тому, що в неї залишився контроль над ядерним озброєнням – до речі, це було після підписання Будапештського меморандуму, – але у тому числі й тому, що Росія взяла на себе відповідальність за виплату всіх боргів колишнього Радянського Союзу.
Після цього Путін вирішив, що решта не має жодного стосунку до того, що було. Варто сказати, що ніхто особливо за цю спадщину не бився, а дарма. Сьогодні ми бачимо, скільки дірок виявилось у Будапештському меморандумі, що на нього можна було просто начхати.
Тому, пам'ятаючи всі ці уроки, звичайно, треба про це замислюватись і розуміти, що суверенітет – він загальний і має приблизно однакову силу у всіх колишніх союзних республіках. Якщо суверенітет України ставиться під сумнів, то так само під сумнів можна поставити і суверенітет Росії.
– Тобто нам залишається чекати та спостерігати, як події розвиватимуться далі.
– Хотілося б не тільки чекати й спостерігати, але й щось робити, тому що я говорила і повторюватиму: єдиний спосіб побудувати безпечний світ – навіть не безпечну Європу – це задуматися над тим, що диктаторська Росія нескінченно всім загрожуватиме. Так само як загрожував Радянський Союз, поки там не змінилася політика.
Тому потрібно докладати спільних зусиль і для того, щоб диктатура в Росії впала, як вона свого часу впала в Радянському Союзі.