УкраїнськаУКР
русскийРУС

Путіну "карта поперла", Україна зараз як перед повномасштабним вторгненням РФ. Інтерв’ю з Олексієм Мельником

5 хвилин
43,0 т.
Путіну 'карта поперла', Україна зараз як перед повномасштабним вторгненням РФ. Інтерв’ю з Олексієм Мельником

Останні заяви керівництва країни-агресора Росії свідчать про зухвалу самовпевненість. Попри пропозиції, ініціативи, обговорення мирного процесу за участю США, Кремль не відмовляється від жодного свого ультиматуму. Це стало можливим тому, що там відчули: очільник Білого дому Дональд Трамп "дав слабину". Водночас сам Трамп, де-факто погоджуючись із порушенням міжнародного права, коли пропонує визнати окуповані території України російськими, може готувати певні умови й для власних дій, які суперечать цьому праву, зокрема щодо Гренландії чи Канади.

Відео дня

Ситуація, що склалася, є вкрай складною для України. Фактично вона нагадує переддень повномасштабного вторгнення і вимагає від усіх українців усвідомлення великої небезпеки. Зараз українська дипломатія має продемонструвати усе своє мистецтво, з одного боку, не допускаючи юридичної втрати українських територій, з іншого – не перетворюючи Трампа на ворога України.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Міністр закордонних справ Росії Лавров оприлюднив умови РФ щодо припинення війни проти України, і вони принципово відрізняються від ініціатив Трампа. Зокрема, Кремль вимагає міжнародного визнання російськими усіх тимчасово окупованих територій, "демілітаризації" та "денацифікації" України. На вашу думку, про що свідчить така позиція, що не передбачає жодних поступок із боку Кремля? На чому базується така впевненість Росії у своїх силах, зокрема дипломатичних?

– Абсолютно правильне питання: на чому базується ця впевненість? Я б навіть сказав, така зухвала самовпевненість. На жаль, для цього Росія й Путін особисто отримали багато підстав.

Якщо пригадати, з чого все це починалося, то Трамп пропонував стандартну логіку мирного процесу. Перше – це безумовне перемир’я. Це означає, що обидві сторони конфлікту мають погодитися на перемир’я без попередніх умов. І коли замовкають гармати, сторони збираються в якомусь форматі, чи то багатосторонньому, чи за допомогою "човникової" дипломатії, якщо лідери не готові зустрітися особисто, і тоді відбувається торгівля щодо того, яка сторона чого вимагає і які умови для укладення мирної угоди.

Але у цей момент має діяти безумовне перемир’я. Тому з найпершого дня Росія почала диктувати межі, за які можна заходити Трампу, і він одразу почав здавати позиції. Він почав обговорювати якісь умови – спочатку самого перемир’я, що в принципі суперечить терміну "безумовне", а потім, коли росіяни відчули, що Трамп дав слабину, а тим більше почав тиснути на жертву конфлікту, тоді їм, використовуючи термінологію Трампа, "карта поперла". Якщо говорити про миротворчі ініціативи Трампа, то це повний провал.

– За вашими прогнозами, що відбуватиметься далі?

– Важко давати прогнози. Можна казати про можливі варіанти. І найперше, на що я хотів би звернути увагу, – не варто надто довіряти заявам, які робить Трамп. Ми вже пересвідчилися, що він може відмовлятися від своїх слів буквально під час свого наступного спілкування з пресою. Тому орієнтуватися на те, якими будуть його подальші дії, виходячи із заяв, мабуть, недалекоглядно.

Якщо ж ми говоримо про нашу владу, про наших партнерів, треба просто намагатися достукатися до Трампа, до його найближчого оточення. Як ми пересвідчилися з останньої зустрічі президентів, він сприймає те, що ті йому говорять, принаймні деякі моменти. Далі – сподівання на те, що Трамп сам емоційно відреагує конкретними діями, адже він уже кілька разів вербально висловлював своє невдоволення Путіним – і почне слухати усіх своїх радників, а не тільки Віткоффа.

Тоді він може перейти до умовного плану "В", якого у нього, найімовірніше, не існувало, і він включить те, що вже не раз озвучував – потужні санкції проти російської нафти. Але наголошую: це ми зможемо стверджувати лише тоді, коли це станеться, тому що заяви Трампа, на жаль, не реалізуються у конкретні дії, вигідні Україні.

– Чи можна розглядати два основні варіанти розвитку подій? Якщо Трамп, умовно, змінить полярність, залишить компліментарний стиль спілкування із Кремлем, змінить свою риторику на користь України чи, навпаки, надалі де-факто підтримуватиме Росію. На вашу думку, як ці варіанти можуть вплинути на Україну й, зокрема, на ситуацію на полі бою?

– Давайте ще раз наголосимо на тому, що, по-перше, думка Трампа міняється по кілька разів на день. Звичайно, нам було б приємно, якби він переключив свою критику на Путіна і водночас висловлював підтримку української позиції. Але риторика Трампа, на жаль, не є надійною підставою для прогнозування його наступних дій.

По-друге, щодо ймовірності зміни його позиції, є щонайменше два фактори, які зумовлюють його позицію. Перше – це його персональне сприйняття цього конфлікту, його причин. Ми неодноразово чули від нього ставлення до шляхів врегулювання, і воно, певною мірою, є дилетантським. Починаючи від того, як Віткофф не міг згадати назву українських регіонів, про які він був уповноважений Трампом домовлятися, і закінчуючи абсолютно абсурдними висловами щодо тощо, що Зеленський розпочав війну, перекладання провини за російську агресію на будь-кого, крім Путіна тощо. Це і є персональні причини психологічного характеру, які свідчать про небажання сприймати реальність чи відсутність інформації. Ми можемо лише здогадуватися, чим саме він керується, але це факт.

Думаю, у Трампа є певне стратегічне бачення того, чого він хоче досягнути цим втручанням у російсько-українську війну. Він має певну картину у своїй голові, як саме із цієї війни витягнути максимальні дивіденди для себе особисто й, можливо, для інтересів США, як він це розуміє.

Йдеться про те, що Трамп готовий не просто заплющити очі на порушення міжнародного права, які допустив і продовжує допускати Путін, але й, вочевидь, хоче у певний спосіб легітимізувати таку поведінку глобального гравця. Говорячи про можливість визнання Криму російським, найімовірніше, він думає, що він іде на кілька кроків уперед. Що так само, як він схвалює дії Путіна, він очікує на реакцію якоїсь частини світу на його подальші власні антизаконні дії. Тут можна говорити й про Гренландію, і про інші його зазіхання. Не думаю, що дійде до відкритого конфлікту з Канадою, але принаймні він про це говорив, десь у його голові це сидить.

Тобто це поєднання якихось персональних суто психологічних причин й, очевидно, у його розумінні, стратегічних далекосяжних задумів.

– Отже, Україні залишається просто чекати, куди вирулить цей процес? Що у цій ситуації може зробити українська влада?

– Найперше, що має зробити українська державна влада, – це виходити з найгіршого сценарію. З того, що Трамп реалізує свої найгірші заяви, тобто визнання у якійсь формі, юридичній чи політичній, права Росії на анексію Криму, на анексію українських територій.

Що мусить робити Україна, виходячи з цього сценарію? Зараз я не буду повторювати зрозумілі речі, що Україна у жодному разі не може на це погодитися. Але якими мають бути дії, виходячи із того, що ми маємо справу з США? Це не Білорусь, це не Нікарагуа. Звичайні, стандартні дипломатичні прийоми, мабуть, будуть дуже ризикованими.

Не можна мовчати, але реакція має бути надзвичайно виваженою. Ми вже й так маємо в особі адміністрації США не партнера, але найстрашніше було б, якби ми своїми необережними діями та заявами перетворили США на де-факто союзника Росії та противника України.

Тут надзвичайно тонка межа. І, відверто кажучи, тут має бути мистецтво дипломатії, і я не беруся давати якісь поради. Єдине, що вагомо у цій ситуації, – для України критично важливо зберегти союзників. Під час вирішення цього завдання мають бути постійні консультації з нашими партнерами, має бути спільна позиція як щодо врегулювання конфлікту загалом, так і щодо того, як надалі розбудовувати відносини з США.

Що стосується українського суспільства, то мені здається, ця ситуація за своєю критичністю подібна до тієї, яка була напередодні широкомасштабного вторгнення РФ. Громадяни, які вже відчули, що війна їх не стосується, і всі ми, мабуть, маємо замислитися над тим, що навіть найгірші часи ще не позаду...